01 грудня 2019 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення порядку надання адміністративних послуг у сфері будівництва та створення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (199-IX від 17.10.2019 року).
Окремі положення Закону, зокрема, щодо запровадження електронного кабінету набирають чинності не пізніше 01.01.2020 року, а Єдина електронна система у сфері будівництва буде впроваджена поетапно — з 01.12.2020 до 01.12.2022 року.
Разом із цим, в ДАБІ повідомляють, що планують запустити Електронний кабінет забудовника вже в грудні 2019 року.
✅ Законом передбачено створення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, одними з компонентів якої стануть стати Реєстр будівельної діяльності та Електронний кабінет.
Законом також:
Мінрегіон розробив проєкт Наказу «Про затвердження Порядку функціонування електронного кабінету у сфері містобудівної діяльності». Створення Електронного кабінету передбачено Постановою КМУ від 27.03.2019 року №367 «Деякі питання дерегуляції господарської діяльності», а також зазначеним вище Законом.
Проєктом наказу передбачається:
? затвердження Порядку функціонування електронного кабінету у сфері містобудівної діяльності, який забезпечуватиме:
? зміни до Порядку ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (затвердженого наказом Мінрегіону від 24.06.2011 року №92) та до Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт (затвердженого наказом Мінрегіону від 03.07.2018 року №158) (будівельна амністія), якими передбачається:
З 01.06.2020 року органи державного архітектурно-будівельного контролю втратять право самостійно:
? скасовувати містобудівні умови та обмеження (МУО), а також видавати обов’язкові до виконання приписи щодо внесення змін в МУО;
? припиняти (скасовувати) право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення;
? припиняти (скасовувати) правона початок виконання підготовчих робіт, набуте на підставі повідомлення;
? анульовувати (скасовувати)документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.
Далее
У пункті 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Про це повідомляє Центр дослідження судової практики на своїй сторінці в Facebook.
За змістом частини першої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного й оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Положеннями статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
Отже, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не лише право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.
Як установив суд першої інстанції, відповідач на запит ОСОБИ_1 від 11 лютого 2019 року про надання публічної інформації листом від 15 лютого 2019 року лише повідомив позивача про продовження строку розгляду цього запиту.
З огляду на встановлені обставини справи, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ВККС не виконала вимог частини четвертої статті 20 Закону №2939-VI щодо належного обґрунтування необхідності продовження строку надання відповіді на запит ОСОБИ_1.
Із постановою ВП ВС від 05.11.2019 №9901/133/19 (11-487заі19) можна ознайомитися за посиланням.
Далее
Господарські суди вже відкривають провадження у справах про банкрутство фізичних осіб.
Так, фізична особа звернулась до Господарського суду Тернопільської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.11.2019 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заяву фізичної особи прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання. Згодом підготовче засідання відклали у зв`язку з перебуванням представника боржника в інших судових засіданнях.
Заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за положеннями Книги 4 Кодексу України з процедур банкрутства надійшла і до Господарського суду Одеської області (справа №916/3458/19).
Проте суд залишив заяву без руху, оскільки боржником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не додано доказів або відомостей щодо відсутності вчинення боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочинів щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати; доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень; відомостей про роботодавця (роботодавців); копії трудової книжки, а в заяві не зазначено номер паспорта.
Також без руху була залишена заява про неплатоспроможність фізичної особи у справі №925/1354/19, що була подана до Господарського суду Черкаської області. Підставою для залишення заяви без руху була відсутність доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
При цьому судом було зазначено, що книгою четвертою Кодексу України з процедур банкрутства не врегульовані дії судді при виявленні недоліків заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Раніше арбітражні керуючі створили власну саморегулівну організацію (СРО). 20 листопада пройшов установчий з’їзд, який ухвалив рішення про створення Національної асоціації арбітражних керуючих України.
Далее
Законодательством не предусмотрено заключение между предприятием и наемным работником договора о стажировке и принятии работника на стажировку. Поэтому бесплатно использовать наемный труд, называя его «стажировкой» нельзя, кроме двух случаев, определенных в законодательстве.
Кто может проходить стажировку?
Студенты. В соответствии со ст. 29 Закона «О занятости населения», право проходить стажировку по профессии (специальности) на предприятиях всех форм собственности, вида деятельности и хозяйствования, свободное от учебы время имеют студенты высших и учащиеся профессионально технических учебных заведений, получивших профессию (квалификацию) по образовательно-квалификационному уровню «квалифицированный рабочий», «младший специалист», «бакалавр», «специалист» и продолжают учиться на следующем образовательно-квалификационном уровне. Запись о прохождении стажировки работодатель вносит в трудовую книжку. Порядок заключения договора о стажировке и типовая форма такого договора утверждена постановлением КМУ от 16 января 2013 № 20.
Безработные. Кроме того, граждане, имеющие официальный статус безработного могут проходить стажировку — профессиональное обучение работников на производстве, на том или ином предприятии, по истечении которого, предприятие обязуется трудоустроить такого работника.
В любом другом случае работодатель обязан оформить работника на работу в установленном порядке — с первого дня выполнения им трудовой функции. Трудовой договор между ФЛП и наемным работником заключается исключительно в письменной форме. Без заключения трудового договора, оформленного приказом (распоряжением) собственника или уполномоченного им органа и сообщения ДПС, работник не может быть допущен к работе.
Работодатель также может установить для работника испытательный срок. С целью проверки соответствия работника работе, которая ему поручается, руководителем может устанавливаться испытательный срок. В соответствии со ст. 26 КЗоТ, условие о прохождении испытательного срока должно быть указано в приказе (распоряжении) о принятии этого работника на работу. В период испытания на таких работников распространяются все требования законодательства о труде.
Испытательный срок не может превышать 3 месяцев (а в отдельных случаях, по согласованию с профсоюзом — 6).
В противном случае работодателю грозит штраф.
Далее
Кабмин хочет упростить получение безоплатной вторичной правовой помощи для малообеспеченных граждан.
Соответствующий правительственный законопроект № 2479 «О внесении изменений в статью 17 Закона «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» относительно предоставления информации из Государственного реестра общеобязательного государственного социального страхования центрам по предоставлению безоплатной вторичной правовой помощи» был зарегистрирован в Парламенте 21 ноября.
В законопроекте предложено:
предусмотреть использование информации из Государственного реестра общеобязательного государственного социального страхования для подтверждения принадлежности лица к субъектам права на безоплатную вторичную правовую помощь;
определить, что информация из указанного Госреестра предоставляется на запрос центров по предоставлению безоплатной вторичной правовой помощи для подтверждения принадлежности человека к субъектам права на безоплатную вторичную правовую помощь в порядке и по форме, установленным Пенсионным фондом совместно с Минюстом.
Напомним, согласно Закону «О безоплатной правовой помощи» (п. 1 ч. 1 ст. 14) право на безоплатную вторичную правовую помощь имеют лица, среднемесячный доход которых не превышает двух размеров прожиточного минимума, рассчитанного и утвержденного в соответствии с законом для лиц, относящихся к основным социальным и демографическим группам населения, а также лица с инвалидностью, получающие пенсию или пособие, назначаемое вместо пенсии, в размере, не превышающем двух прожиточных минимумов для нетрудоспособных лиц.
Далее
Особа звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
Суди встановили, що позивач подав директору заяву, в якій просив звільнити його з роботи у зв`язку зі зміною місця проживання, без узгодження дати звільнення.
Наступного дня директор товариства видав наказ про звільнення особи з роботи за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання на підставі статті 38 КЗпП України.
Під час розгляду справи позивач ствердив, що заяву про звільнення з роботи від дійсно подавав, однак не зазначив у ній дати свого звільнення та не просив звільнити його з роботи до закінчення двотижневого строку. Після подання заяви про звільнення у нього змінилися обставини і він продовжив працювати на своїй посаді.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі.
Апеляційний суд дійшов іншого висновку та поновив позивача на роботі. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не просив звільнити його в певні строки, а відтак у роботодавця не було законних підстав для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання ним заяви про звільнення, оскільки позивач згоди на це на давав.
Касаційний цивільний суд визнав постанову апеляційного суду законною. Суд зазначив, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
