?Постанова КГС ВС від 18.11.2019 № 910/16750/18:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85778821
⚡Ключові тези:
✔️У грудні 2018 року Відділ капітального будівництва Миргородської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Груп ЛТД» про розірвання договору підряду № 271 від 19.10.2015 та стягнення 186 816,96 грн. штрафних санкцій.
✔️Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду.
✔️Відповідно до п. 10.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє по 31.12.2016 включно, а в частині зобов’язань, які виникли в період дії договору та відповідальності за їх виконання, до повного їх виконання, проведеного належним чином.
✔️За положеннями ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду.
✔️Як встановлено судами обох інстанцій, сторонами неодноразово змінювались строки виконання робіт шляхом укладення додаткових угод до договору. Зокрема, у додатковій угоді № 17 передбачено, що останній термін виконання робіт був продовжений сторонами до 31.05.2018.
✔️Отже, строк дії договору підряду №271 від 19.10.2015 закінчився 31.05.2018.
✔️Проте, з позовною заявою про розірвання договору підряду № 271 від 19.10.2015 позивач звернувся у грудні 2018 року, тобто після закінчення строку дії цього договору.
✔️Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
✔️Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
✔️Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. ✔️Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
✔️Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.
Дійсно, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов’язання» не є тотожними.
✔️Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
✔️Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
✔️Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
✔️Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов’язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов’язань, визначених ним.
✔️Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов’язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов’язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов’язання.
✔️Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), у зв’язку з чим вимога позивача про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказаним спростовується висновок апеляційного господарського суду про те, що можливість розірвання договору не виключається тим фактом, що строк дії договору сплив.
?Постанова КГС ВС від 31.10.2019 № 916/1134/18:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85574324
⚡Ключові тези:
✔️1.1. У червні 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «Адміністрація морських портів України») в особі відокремленого підрозділу – Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеського прикордонного загону військової частини № 2138 (далі – військова частина) про зобов`язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат.
✔️4.24. Серед способів захисту, передбачених у статті 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту як зобов`язання особи до укладення відповідних договорів.
✔️4.25. Разом із тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статей 3, 6, 12 – 15, 20 Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу) можна дійти висновку, що у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
✔️4.26. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12.
✔️4.27. Реалізуючи визначене у статті 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
✔️4.28. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
✔️4.29. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
✔️✔️4.30. Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
✔️4.31. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.
✔️4.32. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
✔️4.33. Отже, суд може визначити у своєму рішення спосіб захисту який не суперечить закону у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права.
✔️✔️4.34. Однак, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
✔️✔️4.35. Враховуючи викладене, обраний стороною предмет позову (про зобов’язання укласти договір) не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Действующее трудовое законодательство предусматривает множество способов увольнения, но в этой консультации остановимся только на следующих:
— прекращение трудового договора по соглашению сторон (ч.1 ст.36 КЗоТ);
— расторжение трудового договора, заключенного на неопределенный срок, по инициативе работника (ст. 38 КЗоТ);
— расторжение срочного трудового договора по инициативе работника (ст. 39 КЗоТ).
Что следует знать при увольнении по собственному желанию?
Этот вариант менее распространённый, чем увольнение по соглашению сторон, но в повседневной жизни встречается довольно часто.
В Кодексе законов о труде Украины для урегулирования данного вопроса предусмотрены: статья 38 (расторжение трудового договора, заключенного на неопределенный срок, по инициативе работника) и статья 39 (расторжение срочного трудового договора по инициативе работника).
Перед тем, как принимать решение увольняться по собственному желанию, следует знать, что действующее трудовое законодательство содержит для работника обязательство предупредить работодателя о своём намерении (желании уволиться) за две недели. Простые обыватели это обязательство называют отработкой. Соответственно уволиться в любой момент не получится, но в статьях так же предусмотрены исключительные случаи, когда не требуется обязательное письменное предупреждение работодателя о своём намерении за две недели. При наличии документального подтверждения предусмотренного законом обстоятельства, отрабатывать две недели не придётся.
Как уволиться по собственному желанию без двухнедельной отработки?
Согласно ч. 1 ст. 38 КЗоТ, законодателем предусмотрено ряд исключительных случаев, когда может быть разорван трудовой договор, который был заключён на неопределённый срок по инициативе работника (по собственному желанию), а именно:
— в случае, когда заявление работника об увольнении с работы по собственному желанию обусловлено невозможностью продолжать работу (переезд на новое место жительства);
— перевод мужа или жены на работу в другую местность;
— поступление в учебное заведение;
— невозможность проживания в данной местности, подтвержденная медицинским заключением;
— беременность;
— уход за ребенком до достижения им четырнадцатилетнего возраста или ребенком с инвалидностью;
— уход за больным членом семьи в соответствии с медицинским заключением или лицом с инвалидностью I группы;
— уход на пенсию;
— прием на работу по конкурсу, а также по другим уважительным причинам.
Данный выше перечень так же распространяется для случаев, когда был заключён срочный трудовой договор, который разрывается по инициативе работника.
Часть 1 ст. 39 КЗоТ так же предусмотрен дополнительный перечень случаев, когда досрочно подлежит разрыву срочный трудовой договор по требованию работника, а именно:
— в случае его болезни или инвалидности, препятствующих выполнению работы по договору;
— нарушения собственником или уполномоченным им органом законодательства о труде, коллективного или трудового договора.
Обстоятельства, которые позволяют уволиться без отработки необходимо подтвердить документально.
Что следует знать при увольнении по соглашению сторон?
Увольнение по соглашению сторон значительно отличается от увольнения по собственному желанию. Одним из отличий является наличие волеизъявления (инициативы) одной из сторон: как работодателя, так и работника.
Вторым отличием является то, что, если инициатива об увольнении исходит от работника, то последний может быть уволен в любой оговорённый с работодателем момент и для этого закон не требует указывать уважительную причину увольнения, как в случае с увольнением по собственному желанию. Это так же означает, что не нужно работодателя предупреждать за две недели до желаемой даты увольнения.
Налоговики напомнили, что с 1 января 2017 года всем зарегистрированным предпринимателям начисляют ЕСВ. И это не зависит от того осуществляет или нет такой субъект хозяйствования предпринимательскую деятельность.
Если гражданин осуществлял предпринимательскую деятельность в периоды до 2017 года и на сегодняшний день предпринимательством не занимается, то ему следует проверить в Едином государственном реестре юридических лиц и физических лиц — предпринимателей факт прекращения ФЛП.
Если процедуру прекращения ФЛП не завершено, ее можно провести независимо от наличия долга по ЕСВ или налогового долга.
Уплата ЕСВ предпринимателем, который не осуществляет предпринимательской деятельности, предусматривает зачисление страхового стажа для пенсии.
Напомним, что задолженность по ЕСВ не подлежит списанию, срок давности для начисления, применения и взыскания сумм недоимки, штрафов и начисленной пени по ЕСВ не применяют. За неуплату (неперечисление) или несвоевременную уплату (несвоевременное перечисление) единого взноса налагается штраф в размере 20% своевременно не уплаченных сумм.
Такое сообщение разместило на сайте ГУ ГНС в Волынской области.
В то же время хотим напомнить, что по этому поводу в Конституционный Суд поступило конституционное представление Уполномоченного по правам человека. Поэтому обязательность уплаты ЕСВ «спящими» ФЛПами могут отменить.
Ну а пока вердикта КСУ нет, стоит напомнить об обязанности предпринимателей уплачивать ЕСВ даже тогда, когда они являются одновременно наемными работниками
Далее
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда оставил в силе решения ОАСК и апелляции касаемо отмены ограничения на продажу алкогольных, слабоалкогольных напитков и пива с 23:00 до 10:00, установленного решением Киевского городского совета от 22.09.2016 № 19/1023.
В 2016 году сельские, поселковые и городские советы могли устанавливать в пределах соответствующей административной территории запрет или ограничение продажи пива (кроме пива в пластиковой таре), алкогольных, слабоалкогольных напитков, вин столовых и на курение табачных изделий только на время проведения массовых мероприятий.
Ни Законом № 481/95-ВР, ни другими законами и нормативно-правовыми актами органам местного самоуправления не были предоставлены полномочия вводить такие меры, как запрет реализации пива, алкогольных и слабоалкогольных напитков в стационарных объектах торговли в определенный период времени.
Киевсовет пытался сослаться на статью 24 Закона № 4004 — XII «Об обеспечении санитарного и эпидемического благополучия населения» . Но коллегия судей посчитала аргумент необоснованным, поскольку решение не принималось на выполнение функций контроля за соблюдением правил тишины, никакие правила соблюдения тишины или запрета или ограничения относительно определенных видов деятельности, которые сопровождаются образованием шума, не устанавливались и при принятии обжалованного решения указанный Закон вообще не применялся.
Вместе с тем, действующая редакция Закона «О местном самоуправлении в Украине» позволяет ограничивать продажу алкоголя в определенное время суток. Что и сделал Киевсовет в 2018 году.
Далее
14 листопада 2019 року у Верховній Раді було зареєстровано депутатський проєкт Закону № 2442 «Про внесення змін до Закону України «Про громадські об’єднання».
Автори законопроєкту зазначають, що членами (учасниками) громадської організації є фізичні особи, тоді як членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
«Вказана норма ставить в нерівні умови участь у членстві громадських організацій та громадських спілок юридичних та фізичних осіб», – йдеться у пояснювальній записці.
У документі зазначено, що відсутність законодавчих норм, які б регламентували можливість членства в громадських організаціях юридичних осіб, по-перше, обмежують права на об’єднання юридичних осіб, а по-друге, ставлять «під загрозу» діяльність багатьох громадських організацій, так як саме у юридичних осіб – платників податків найчастіше виникають питання, що потребують вирішення, та які постійно сплачують щорічні членські внески, за рахунок яких здійснюють свою діяльність громадські організації.
Тому даним законопроєктом пропонується усунути дискримінаційну норму щодо заборони членства в громадських організаціях юридичних осіб.
Далее
