Суть дела: банк обратился в суд с иском к наследнику о взыскании долга кредитором наследодателя.
Отказывая в удовлетворении иска, суд первой инстанции, с выводами которого согласился и апелляционный суд, исходил из того, что истцом не представлено доказательств, подтверждающих, какое именно имущество получено по наследству и какова его стоимость.
Коллегия судей Гражданского суда ВС отменила решения судов предыдущих инстанций и направила дело на рассмотрение в местный суд.
Верховный Суд отметил, что правоотношения, возникшие между банком и должником (который умер), после его смерти трансформируются в обязательственные правоотношения, возникшие между кредитодателем и наследниками должника, и решаются в порядке положений ст. 1282 ГК.
При решении этой категории дел суды должны установить:
— предъявлено ли требование кредитором наследодателя к наследникам должника в сроки, определенные в чч. 2 и 3 ст. 1282 ГК, поскольку в случае пропуска таких сроков кредитор лишается права требования;
— круг наследников, принявших наследство;
— действительный размер требований кредитора (проверить расчет задолженности по состоянию на день смерти должника, который является днем открытия наследства);
— объем наследственного имущества и его стоимость, определив тем самым границы ответственности наследника (наследников) по долгам наследодателя.
Верховный Суд указал, что доказывать объем наследственного имущества и его стоимость должен наследник, который возражает против требований кредитора, поскольку ответственность наследника по обязательствам наследодателя ограничена стоимостью унаследованного имущества.
Далее
Как сообщают в Тернопольской таможни ГНС, законом «О внесении изменений в Таможенный кодекс относительно некоторых вопросов функционирования авторизованных экономических операторов» внесены изменения в ст. 455 Таможенного кодекса.
Предусмотрено взятие на учет лиц, которые при осуществлении своей деятельности являются участниками отношений, регулируемых законодательством Украины по вопросам таможенного дела.
Налоговая служба будет осуществлять централизованный учет лиц (резидентов и нерезидентов): декларантов, перевозчиков, гарантов, авторизованных экономических операторов, других предприятий, контроль за деятельностью которых осуществляется органами доходов и сборов.
Требование встать на учет не распространяется на:
— граждан, перемещающих через таможенную границу Украины личные вещи, транспортные средства личного пользования и другие товары для личных, семейных или иных нужд, не связанных с осуществлением предпринимательской деятельности;
— лиц, которые имеют льготы в соответствии со ст. 383-386, 388, 389, 391 и 392 ТК и перемещают товары, в связи с ввозом которых на таможенную территорию Украины и вывозом их за пределы этой территории предоставляются такие льготы ;
— лиц, осуществляющих перемещение товаров с использованием книжки (карнета) А.Т. А.;
— лиц, перемещающих товары, необходимые для преодоления последствий стихийного бедствия, аварий, катастроф, эпидемий, в рамках международных договоров Украины и товары, определенные в соответствии с законом «О гуманитарной помощи» гуманитарной помощью;
— лиц-нерезидентов, которые перемещают пустые транспортные средства коммерческого назначения проходным транзитом.
Если проигнорировать норму, это будет основанием для отказа в принятии таможенной декларации, таможенном оформлении, выпуска или пропуска товаров, транспортных средств коммерческого назначения.
Пребывания на учете в органах доходов и сборов лиц-нерезидентов в соответствии с ч. 1 ст. 455 ТК является обязательным с 1 июля 2021 года. Органы доходов и сборов начинают учет лиц — нерезидентов в соответствии с ч. 1 ст. 455 МК через 180 дней со дня вступления в силу закона «О внесении изменений в Таможенный кодекс относительно некоторых вопросов функционирования авторизованных экономических операторов».
Далее
Суды, установив при рассмотрении дела факт неуплаты налогоплательщиком налогового обязательства, что влечет начисление пени за определенный период времени, имеют все полномочия определить такой период и рассчитать сумму пени, подлежащей взысканию. Суды также имеют право обязать налоговый орган произвести расчет суммы пени за определенный период времени и предоставить его суду для учета при принятии решения. Об этом заявил ВС/КАС.
Также суд подтвердил, что начисление пени контролирующим органом долино быть начато в соответствии с положениями ст. 129 НКУ по истечении 10 календарных дней, следующих за днем получения налогового уведомления-решения, а не за весь период занижения налогового обязательства.
Источник: постановление от 08.10.2019 г. по делу № 520/3060/19
Далее
Комитет по вопросам правовой политики рекомендовал Верховной Раде предварительно одобрить поданный Президентом как неотложный законопроект о внесении изменений в Конституцию Украины (относительно отмены адвокатской монополии) (№ 1013).
Соответствующее решение Комитет принял на своем заседании 13 ноября 2019 года, рассмотрев законопроект № 1013 и Заключение Конституционного Суда от 31 октября 2019 года № 4-в/2019установив такое.
31 октября КСУ пришел к обобщенному заключению, что Законопроект о внесении изменений в Конституцию (относительно отмены адвокатской монополии) отвечает требованиям статей 157 и 158 Конституции.
Согласно ч. 5 ст. 149 Регламента ВР Верховная Рада может рассмотреть вопрос и принять решение о предварительно одобрении законопроекта в соответствии со ст. 155 Конституции при условии, что такой законопроект согласно заключению КCУ отвечает требованиям статей 157, 158 Конституции, и относительно его положений КСУ не выразил предостережений.
Учитывая изложенное, а также положение ст. 149 Регламента ВР, Комитет по вопросам правовой политики рекомендовал ВР предварительно одобрить поданный Президентом как неотложный законопроект о внесении изменений в Конституцию.
Напоминаем, что предлагаемая законодательная инициатива имеет целью отмену адвокатской монополии, а именно: исключить положение ч. 4 ст. 131-2 действующей Конституции, согласно которой исключительно адвокат осуществляет представительство иного лица в суде.
Далее
Позивач просила суд визнати за нею право власності на квартиру за набувальною давністю. Особа зазначала, що відповідачі перед виїздом за кордон у 1995 році попросили її приглянути за належною їм квартирою, залишивши їй ключі та правовстановлюючі документи. З часу виїзду за кордон відповідачі не поверталися до квартири та втратили до неї інтерес. Починаючи з 2002 року вона стала в ній проживати, утримувати у належному стані та несла витрати за житлово-комунальні послуги.
Позивач вказувала, що вона добросовісно, відкрито та безперервно володіє квартирою протягом тривалого часу, а тому є підстави для визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки позивач не довела факту добросовісності та безперервності володіння спірним майном.
Позивач подала касаційну скаргу, в якій покликалась на те, що відповідачі понад 22 роки не цікавилися своїм майном, не сплачували плату за його утримання та комунальні послуги, що є втратою інтересу до свого майна і як наслідок відмови від нього.
Касаційний цивільний суд не знайшов підстав для скасування судових рішень.
Суд касаційної інстанції нагадав, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.
Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності — добросовісність заволодіння майном.
Касаційний цивільний суд зазначив, що позивач, достовірно знаючи, що відповідачі є співвласниками квартири, проживала в ній за згодою останніх. При цьому розуміла, що вона володіє чужою річчю та у неї немає правових підстав для набуття права власності на квартиру. За таких обставин ознака добросовісності володіння позивачем спірною квартирою відсутня (постанова від 07.11.2019 у справі № 683/1795/17).
Законопроект № 2000 от 15.09.2019 г. «О Государственном бюджете Украины на 2020 год» предусматривает, в частности, рост показателя прожиточного минимума.
Как следствие, увеличится и максимальный размер пособия на детей одиноким матерям.
Напомним: пособие на детей одиноким матерям предоставляется в размере, равном разнице между 100% прожиточного минимума для ребенка соответствующего возраста и среднемесячным совокупным доходом семьи в расчете на одно лицо за предыдущие шесть месяцев (ст.183 Закона № 2811-XII).
Итак, максимальный размер пособия на детей одиноким матерям в 2020 г. должен вырасти:
— для детей до 6 лет — с 1779 грн до 1921 грн;
— для детей от 6 до 18 лет — с 2218 грн до 2395 грн;
— для детей от 18 до 23 лет — с 2102 грн до 2270 грн.
Далее
