7 ноября в газете Верховной Рады «Голос Украины» опубликован Закон № 208-ІХ «О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно усовершенствования законодательства по вопросам обращения с радиоактивными отходами».
Данный Закон вступает в силу через два года со дня его опубликования.
В Законе используются следующие основные понятия:
— производители радиоактивных отходов — юридические или физические лица, в результате деятельности которых образуются радиоактивные отходы или предполагается их образование, кроме специализированных предприятий по обращению с радиоактивными отходами;
— отработанные закрытые источники ионизирующего излучения — закрытые источники ионизирующего излучения, срок службы которых истек и не был продлен, дальнейшее использование которых не предусматривается и которые подлежат передаче в специализированный предприятия по обращению с радиоактивными отходами или возврату предприятию, которое их изготовило;
— геологическое хранилище для захоронения радиоактивных отходов — сооружение, обустроенное в глубоких геологических формациях, в прогнозируемых геологических условиях (обычно на глубине более 100 метров) с целью обеспечения длительного содержания и изоляции радиоактивных отходов от биосферы.
Законом, в частности, введены четыре класса, на которые разделяются радиоактивные отходы:
— очень низкоактивные;
— низкоактивные;
— среднеактивные;
— высокоактивные.
Хранилище для захоронения радиоактивных отходов определяется в зависимости от його классификации:
— поверхностное;
— приповерхностное;
— на средних глубинах;
— геологическое.
Также определен перечень ядерных установок и объектов, предназначенных для обращения с радиоактивными отходами, имеющими общегосударственное значение, которыми являются:
— атомные электрические станции;
— атомные станции теплоснабжения;
— исследовательские ядерные реакторы;
— хранилища, предназначенные для хранения отработанного ядерного топлива или высокоактивных радиоактивных отходов с проектным сроком хранения свыше 30 лет (кроме установок, включенных в технологический цикл ядерной установки);
— геологические хранилища для захоронения радиоактивных отходов и/или отработанного ядерного топлива.
Далее
Вироком суду особу визнано невинуватим у пред`явленому йому за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України обвинувачені за недоведеністю в його діянні складу злочину і по суду виправданим. Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.
Органами досудового розслідування особа обвинувачувався у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження. Так, зазначалося, що особа, керуючи технічно справним автомобілем марки «Фіат Добло», проявив грубу неуважність: належним чином не відреагував на зміну дорожньої обстановки; не дотримався безпечного інтервалу і, виявивши небезпеку для руху (вантажний автомобіль на проїжджій частині), не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, через що допустив зіткнення з автопоїздом у складі сідлового тягача «Вольво». У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Фіат» отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що даними протоколу огляду місця події з фототаблицями та схемою, доданими до нього, висновку інженерно-транспортної експертизи, показаннями експерта не доводиться винуватість особи. Так, з наведених доказів судом достовірно встановлено, що до моменту зіткнення автомобіль «Фіат» під керуванням особи рухався по лівій сузі руху, автомобіль «Вольво» по правій та частково правому узбіччі, з якого розпочав недозволений у тому місці маневр. Зазначене виключає в діях особи порушення п. п. 1.5, 2.3б, 2.3д, 13.1 Правил дорожнього руху, оскільки аварійна ситуація спричинена не його діями, а водієм автомобіля «Вольво». Саме по собі не уникнення зіткнення не може бути поставлено йому у провину, оскільки його дії були вимушеними і не перебували у прямому причинному зв`язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо виправдання особи за ч. 1 ст. 286 КК України, зокрема з посиланням на те, що об`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.
Касаційний кримінальний суд ВС погодився з такими висновками судів та зазначив, що у випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК України, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.
Колегія суддів ККС звернула увагу на те, що причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху (постанова від 16.10.2019 у справі № 163/1753/17).
Далее
Тепер всі контролюючі органи мають повне право проводити планові та позапланові перевірки. Це стосується абсолютно всіх юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. У тому числі управителів та ОСББ, повідомляє юристка з питань управління житлом, Агенція Марія Осипчук, передає blog.liga.net
ОСББ та управителі останнім часом все частіше стають об’єктом перевірок контролюючих органів. Відомі випадки накладення мільйонних штрафів, які призводять до комунального колапсу в будинку. І це попри те, що, зокрема, ОСББ не ведуть господарської діяльності, не отримують прибутку, не платять податків. Причин для такого інтересу контролюючих органів декілька. Це і законодавча неврегульованість багатьох аспектів роботи ОСББ та управителів, і незначний досвід управителів щодо ряду юридичних питань, а також наявність на рахунках будинків значних сум, на які легко звернути стягнення.
На жаль, перевірки в Україні не мають на меті допомогти бізнесу працювати правильно і дотримуватися законодавства. Часто єдиною ціллю є тиск на компанію, стягнення штрафу та заповнення нестачі коштів у бюджеті.
До кінця 2018 року діяв мораторій на проведення перевірок. З 1 січня 2019 року такого мораторія більше не існує. Тепер всі контролюючі органи мають повне право проводити планові та позапланові перевірки. Це стосується абсолютно всіх юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. В тому числі управителів та ОСББ.
Цією статтею я розпочинаю цикл публікацій про основні перевірки, які можуть мати місце щодо ОСББ та управителів. В найближчий час будемо говорити про перевірки ДСНС (наші пожежники), ДФС (треба згадати про Податковий кодекс), Держпраці та багато іншого.
Що ж треба знати, щоб бути готовим до будь-якої перевірки? Давайте розбиратися.
Серед основних органів, які можуть прийти до ОСББ та управителів з перевіркою є органи Державної фіскальної служби, державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної аудиторської служби України (більше відома під абревіатурою КРУ). Остання може перевіряти, якщо ОСББ або управитель отримали у своє розпорядження кошти з Державного бюджету. Слід пам’ятати, що органи прокуратури втратили повноваження щодо загального нагляду за законністю, тому прокуратура може звертатися до вас тільки в межах кримінального провадження.
Усі питання проведення перевірок регулює Закон 877 (Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”). Перевірки проводяться планово або позапланово. Всі контролюючі органи мають щорічно, до 1 грудня поточного року, затверджувати свої плани проведення перевірок у наступному році. Такі плани мають бути незміннимипротягом року, зміни можуть вноситися тільки у випадках зміни найменування суб’єкта господарювання, стосовно якого буде проведена перевірка, та виправлення технічних помилок. З планом перевірок можна завчасно ознайомитися та підготуватися, адже така інформація публікується на офіційному сайті відповідного контролюючого органу.
Якщо ж за якихось причин стосовно вас проводять позапланову перевірку, варто пам’ятати, що її можуть проводити тільки стосовно тих питань, які є предметом такої перевірки.
Частота перевірок визначається ступенем ризику діяльності підприємства. Таких ступенів три: високий, середній або незначний. При цьому, підприємства, що віднесені до високого ступеня ризику перевіряють не частіше одного разу на два роки; до середнього ступеня ризику — не частіше одного разу на три роки; до незначного ступеня ризику — не частіше одного разу на п’ять років.
До якого ступеня ризику віднесене ваше ОСББ або юридична особа управителя ви можете дізнатися на веб-сайті відповідного контролюючого органу.
В Україні функціонує інтегрована автоматизована система державного нагляду, в якій можна знайти інформацію про всі комплексні перевірки: випадки, коли протягом одного періоду різні органи контролю планують провести перевірки стосовно однієї юридичної особи. Такі перевірки об’єднуються та проводяться протягом одного періоду. Інформацію про комплексні перевірки та річні плани вже зараз можна знайти за цим посиланням: inspections.gov.ua.
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного хозяйственного суда решил передать на рассмотрение Большой Палаты дело № 916/313/18 относительно связанности срока для обращения к нотариусу с заявлением о совершении исполнительной надписи с исковой давностью.
Соответствующее определение было вынесено 24 октября.
КХС просит Большую Палату отступить от заключения, изложенного Большой Палатой в постановлении от 2 июля 2019 по делу № 916/3006/17, в соответствии с которым срок для обращения к нотариусу за совершением исполнительной надписи, предусмотренный ст. 88 Закона «О нотариате», непосредственно связанный с исковой давностью, установленной ГК. Общая исковая давность устанавливается длительностью в 3 года (ст. 257 ГК). Следовательно, общий срок для обращения взыскателя к нотариусу за совершением исполнительной надписи составляет не более 3 лет со дня возникновения у взыскателя права требования к должнику независимо от субъектного состава сторон в правоотношениях, то есть этот срок подлежит применению и в отношениях между юридическими лицами. Если для требования, по которому выдается исполнительная надпись, законом установлена другая исковая давность, исполнительная надпись выдается в пределах этого срока.
Аргументы кассационного суда следующие.
Учитывая самостоятельность судебной и нотариальной формы защиты гражданских прав и исковой давности как гражданско-правового института, связанного именно с исковой формой защиты прав судом, коллегия судей считает, что нормы Закона «О нотариате» расширенному толкованию не подлежат.
Исходя из содержания ст. 18 Гражданского кодекса, обращение лица к нотариусу за исполнительной надписью является отдельным способом защиты, отличающимся от судебного, потому определенные в ст. 88 Закона «О нотариате» сроки являются элементом установленного данным законом порядка защиты гражданских прав нотариусом, они не явлются исковой давностью и не могут применяться по правилам Гражданского кодекса об исковой давности.
Соответственно, нотариус имеет право совершить исполнительную надпись с соблюдением сроков, установленных ст. 88 Закона «О нотариате».
ДалееОсоба звернулась до суду з позовом до набувача спадщини, приватного нотаріуса міського нотаріального округу про розірвання спадкового договору.
В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що між нею та набувачем було укладено спадковий договір, який посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу. Відповідно до умов договору квартира, яка на праві власності належить позивачу, переходить після її смерті до набувача, а остання виконує розпорядження відчужувача, а саме: організовує за рахунок позивача безперебійне забезпечення продуктами харчування, не рідше одного разу на тиждень проводить прибирання в її квартирі, забезпечує за свій рахунок ліками та наданням медичної допомоги, сплачує комунальні платежі, а також зобов’язується забезпечити її поховання на одному з кладовищ у місті. Однак набувач своїх обов`язків ніколи не виконувала. Зокрема, позивач зазначила, що вона самостійно купує продукти харчування, оплачує комунальні платежі, прибирає в квартирі, пере білизну. При цьому відповідач на зауваження позивача не реагує.
Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, розірвано спадковий договір, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом.
Відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції не надано відповідної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту передачі передбачених спадковим договором розпоряджень, які б відповідач не виконала.
Правова позиція Верховного Суду:
Ст. 1302 ЦК України передбачено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом міністрів України (стаття 1304 ЦК України).
Згідно зі ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 1308 ЦК України зазначено, що спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів про виконання відповідачем умов спадкового договору, зокрема, щодо купівлі продуктів харчування для позивача, проведення прибирання в будинку, купівлі ліків та забезпечення у разі необхідності надання відчужувачу медичної допомоги, врахувавши, що долучені набувачем до матеріалів справи копії чеків на придбання ліків датовані часом, коли позивач поставила питання про розірвання спадкового договору, дійшов обґрунтованого висновку про невиконання набувачем розпоряджень відчужувача та недотримання ним умов спадкового договору, а отже, про наявність підстав для розірвання спірного договору.
З рішенням у справі №639/9198/16-ц можна ознайомитись за посиланням.
Далее
Позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачів винести лінію електропередачі з його земельної ділянки.
Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право технічного обслуговування та експлуатації лінії електропередачі.
Суд першої інстанції первісний позов задовольнив частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовив. Суд першої інстанції виходив із того, що власник земельної ділянки, на якій розміщено опору лінії електропередачі, не погоджував розміщення на своїй ділянці й таке розміщення суттєво обмежує власника в користуванні своєю земельною ділянкою. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності підприємством факту неправомірних дій особи щодо перешкоджання доступу до опор ліній електропередачі, які були б підставою для встановлення постійного земельного сервітуту.
Апеляційний суд ухвалив нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовив, а зустрічний позов задовольнив, встановивши підприємству постійний безоплатний земельний сервітут на право технічного обслуговування та експлуатації лінії електропередачі.
Касаційний цивільний суд дійшов висновку про скасування рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог приватного підприємства про встановлення сервітуту та про зміну мотивувальної частини рішення районного суду.
Так, суд касаційної інстанції нагадав, що відповідно до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з частиною першою статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Одним із видів земельних сервітутів є право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (пункт «в» частини першої статті 99 ЗК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 403 ЦК України зміст сервітуту складають взаємні права та обов`язки сторін цих правовідносин.
ВС зауважив, що положення вказаної норми визначає загальні характеристики та умови сервітуту, більш конкретно його зміст встановлюється договором, рішенням суду тощо.
Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. А оскільки підприємство, пред`явивши вимоги про встановлення сервітуту, не визначило обсяг прав та обов`язків його учасників, а суд не наділений правом самостійно визначати зміст сервітуту, підстав для задоволення зустрічного позову немає. Апеляційний суд на це увагу не звернув та безпідставно вважав можливим задовольнити позов.
Поряд з цим, ВС не визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову, у зв’язку із його недоведеністю, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції і змінено ВС в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні зустрічного позову (постанова від 23.10.2019 у справі № 405/6342/13-ц).
Далее
