Касаційний адміністративний суд розглядав касаційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції на ухвалу апеляційного суду, якою було відмовлено у відкритті апеляційного у зв`язку з пропуском строку апеляційного оскарження понад рік.
В касаційній скарзі відповідач зазначав, що порушення строків на апеляційне оскарження обумовлено несвоєчасним отриманням ним оскаржуваного рішення, а тому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки пропущений з поважних та незалежних на те причин.
Касаційний адміністративний суд у задоволенні касаційної скарги Управління ДАБІ відмовив та зазначив, що виходячи зі змісту норми абз. 3 частини четвертої статті 189 КАС України (в редакції до 15.12.2017), суд апеляційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга суб`єкта владних повноважень подана після спливу річного строку на апеляційне оскарження незалежно від поважності причин пропуску цього строку. Тобто, встановлений річний строк є присічним, таким, що не може бути поновлений.
Крім того, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи, зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Також суд касаційної інстанції звернув увагу, що статтею 44 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями частини 2 статті 49 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, в тому числі процесуальних строків подачі апеляційної скарги. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Далее
За останній тиждень Європейським судом з прав людини прийнято низку цікавих, у правовому сенсі, рішень.
Одна зі справ стосується правового положення, яке виникло у зв’язку з існуванням «Придністровської Молдавської Республіки» — справа «IOVCEV AND OTHERS v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA AND RUSSIA». У цій справі констатовано, зокрема, порушення Російською Федерацією права на освіту, яке не так часто встановлюється в рішеннях ЄСПЛ.
Заявниками, за згаданих обставин були, як самі школярі, так і їх батьки, а також вчителі шкіл, розташованих на території т.зв. ПМР. У своїх скаргах до ЄСПЛ восьмеро заявників (п’ятеро школярів та троє їх батьків) скаржились на заходи, які були до них застосовані через прийняте ними рішення про продовження навчання румунською та молдавською мовами. Окрім іншого, десять заявників (працівники шкіл) скаржились на переслідування у зв’язку із їхнім вибором використовувати румунську та молдавську мови, і на те, що їх право на культурну самовизначеність було порушено.
У школах, які розташовувались на території, контрольованій т.зв. ПМР використовувалась латинська абетка і відповідні навчальні програми, затверджені Міністерством освіти Молдови. При цьому, статтею 12 Конституції самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки» було передбачено, що офіційними мовами самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки» є молдовська, російська та українська. За статтею 6 Закону «Про мови» ПМР встановлено, що молдовська мова має бути прописана кирилицею, а використання латинської абетки може бути визнано правопорушенням, що також було однією з підстав переслідування заявників представниками ПМР.
Відтак, за результатами розгляду справи констатовано порушення сукупності прав, гарантованих Конвенцією, саме Російської Федерацією, а не Молдовою.
У справі «AKIF HASANOV v. AZERBAIJAN» встановлено також доволі непоширене порушення ст. 34 Конвенції (право на подачу індивідуальної заяви до Суду). Згідно обставин цієї справи заявником та його адвокатом здійснювався збір матеріалів для подання заяви до ЄСПЛ з підстав порушення державою положень Конвенції при притягненні заявника до адміністративної відповідальності. Так, адвокат заявника А. був затриманий за підозрою в ухиленні від сплати податків, незаконному підприємництві та зловживанні владним становищем. Під час обшуку адвокатського офісу органами влади були вилучені документи та матеріали, включно з матеріалами справ відносно заяв, поданих до ЄСПЛ, які належали А. як представнику скаржників в ЄСПЛ. Саме у цьому й полягало порушення державою права на подачу індивідуальної заяви до Суду.
Справи «MARTINOVIĆ v. SERBIA», «RODIĆ AND SVIRČEV v. SERBIA», «OKILJ AND OTHERS v. SERBIA» свідчать про те, що на теренах Ради Європи у антирейтингу держав, які допускають порушення розумних строків розгляду судових справ, в України є солідний конкурент. Цивільна справа заявника (MARTINOVIĆ) розглядалась судами Сербії 10 років 2 місяці і 2 дні, заявника (RODIĆ) – 8 років, 9 місяців, 2 дні, заявника (SVIRČEV) – 10 років 1 місяць 21 день; шести заявників у справі OKILJ AND OTHERS – від 7 до майже 12 років.
Справа «ANDERSENA v. LATVIA» із категорії справ щодо застосування, у цьому випадку Латвією, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей – конвенції, яка застосовується у тому разі, коли один із батьків виїжджає із дитиною на постійне проживання в іншу державу, без згоди іншого з батьків. Ця конвенція регламентує спрощений порядок повернення дитини, яка в таких випадках визнається викраденою. Саме рішення про повернення дитини відповідно до вимог Конвенції було прийнято судами Латвії, однак вони ж визнані ЄСПЛ такими, що порушують вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. У цій справі ЄСПЛ визнав порушення, власне, процедурного аспекту розгляду справи, оскільки при її розгляді не було забезпечено принцип змагальності, однак у контексті самої суті питання про повернення дитини до Норвегії, ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність порушення. Це рішення є досить ґрунтовним для розуміння правових позицій ЄСПЛ щодо застосування Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Згідно з пунктом 1.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого
2012 року № 296/5 (далі — Порядок вчинення нотаріальних дій), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
За змістом пункту 1.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня
1999 року № 1172 (далі — Перелік).
Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку) подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
У пункті 1.1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань застосування права. Мета вчинення виконавчого напису — надати стягувачу можливість в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем повинна бути безспірною. З дня виникнення права вимоги має пройти строк, який є меншим за три роки.
У свою чергу, боржник може в судовому порядку оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі, установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто: чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі; чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису; чи не минуло три роки з дня виникнення права вимоги.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові
від 11 березня 2015 року (справа № 6-141цс14).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент звернення
ПАТ «КБ «Надра» до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого нотаріуса Солом`янським районним судом м. Києва розглядалась справа № 760/3250/14-ц за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року. Отже, на час вчинення виконавчого напису існував спір, який розглядався у судовому порядку, щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, що спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника.
Крім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2012 року у справі № 2-3179/11 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь
ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 10 липня
2008 року, яка станом на 26 березня 2010 року складала
1 635 683,72 грн, у тому числі заборгованість за кредитом —
166 548,84 доларів США, заборгованість за процентами — 25 557,14 доларів США, отже з дня виникнення вимоги банку до ОСОБА_1 минуло більше трьох років, оскільки виконавчий напис вчинено нотаріусом 19 жовтня
2014 року.
При вчиненні виконавчого напису нотаріусом залишено поза увагою, що у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредитних коштів на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінюється строк основного зобов`язання, а після закінчення строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд (врахувавши висновки і мотиви, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року), правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що на момент вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість позичальника перед банком не була безспірною, у зв`язку із чим суд задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Далее
Закон набуває чинності 1 січня 2021 року.
Зокрема, Кабінету міністрів України до 1 січня 2021-го доручено привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим законом.
Так, відповідно до тексту пояснювальної записки, закон має на меті внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» з метою врегулювання питань подання єдиної звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і податку на доходи фізичних осіб.
До того ж, закон сприятиме спрощенню умов для ведення бізнесу, спрощенню адміністрування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, зменшенню кількості та обсягу податкової звітності.
Больше дней отпуска, забастовки, легализация фрилансеров, отмена гарантий для беременных и упрощенная процедура увольнения сотрудников — это лишь малая часть нововведений, которые готовит украинцам власть в новом Трудовом кодексе. В провластной партии заявляют, что этот документ будет слишком либеральным для работодателей, — пишет ubr.ua.
Одной из немногих хороших новостей, которую готовит украинцам, работающим по найму, новый Трудовой кодекс, — это увеличенное количество дней минимального отпуска. Как рассказала председатель комитета Верховной Рады по вопросам социальной политики Галина Третьякова, конвенция Международной охраны труда (МОТ) требует, чтобы минимальный отпуск был 28 дней (сейчас — 24).
«Но, в соответствии с этой же конвенцией, во многих странах Европы в состав этих 28 дней входят пять-семь sick days («больных» дней), когда человек может позвонить и сказать, что он не выходит на работу по причине болезни, выгорания, стресса и прочего. Мы сейчас ведем дискуссию о том, чтобы и у нас в составе 28 дней отпуска было семь-десять sick days», — добавила Третьякова.
Если же человек превысит этот срок, то решать вопрос будут непосредственно работодатель и наемный сотрудник.
«Мы пытаемся максимально убрать роль государства там, где оно может влиять на отношения работодателя и работника, в том числе коррупционным путем», — сказала Третьякова.
По ее словам, много коррупционных рисков содержат в себе и больничные листы, которые покупают, дабы объяснить свое отсутствие.
Кроме того, как рассказала руководитель Экспертно-аналитического центра кадрового портала HeadHunter Юлия Дрожжина, сейчас ведется дискуссия об увеличении обеда до четырех часов для отдельных профессий.
«Но это не значит, что работать можно будет меньше. Это значит — 8-часовой рабочий день + 4 часа. Такая себе сиеста по-украински», — отметила Дрожжина.
Кроме того, в новом Кодексе обещают установить размер «нормальной» материальной компенсации в случае увольнения сотрудника, а также нормы по массовому увольнению и дальнейшему трудоустройству сотрудников на дополнительные рабочие места. Каких-то конкретных цифр законодатели пока не называют.
При этом, как рассказал эксперт РПР группы «Налоговая реформа» Илья Несходовский, обсуждается вариант, предусматривающий, что работодатель при увольнении должен будет выплатить своему бывшему сотруднику несколько зарплат наперед.
«В случае если работодатель принимает решение об увольнении работника, он должен выплатить зарплату за два месяца вперед. Что позволит человеку получить компенсацию и страховку, чтобы за два месяца найти новую работу. Это то, что сейчас обсуждается», — сказал Несходовский.
Также будет определена «честная» компенсация работникам при причинении вреда жизни и здоровью.
«Мы убеждены, что она должна включать лечение в частных клиниках, протезирование, переоборудование жилья в случае потери функциональности, а также компенсацию недополученной прибыли и морального вреда», — говорит Галина Третьякова.
Законодатели, по примеру ЕС, планируют разработать специальную классификацию для людей с инвалидностью, чтобы им не могли неправомерно отказывать в приеме не работу.
«Возможно, в течение двух месяцев будут внесены изменения в восьмиуровневую сетку работоспособности. Не нужно считать людей с инвалидностью нетрудоспособными. Можно высчитать, насколько человек работоспособен, нужно ли ему дополнительно оборудовать рабочее место, улучшается ли его состояние и т. д.», — отметила Третьякова.
Также парламентарии рассматривают возможность освобождения работодателей от уплаты ЕСВ в случае предоставления сотрудникам дополнительных благ.
«В Европе это называется employee benefit, когда работодатель вместе с заработной платой может предложить пакет дополнительных благ работнику: компенсация проезда или переезда, компенсации на оплату учебы, пенсионного обеспечения, медицинская страховка, парковочное место… При соблюдении этих соцстандартов работодатель может быть освобожден от уплаты ЕСВ, а у работника эти суммы не должны включаться в налог на доходы физлиц», — отметила Третьякова.
Отдельным разделом хотят утвердить процедуру проведения забастовок.
«Она вроде бы и так выписана, но, как отмечают представители МОТ, к ней есть много претензий. Работники по факту часто лишены такой возможности, а поэтому лишены самого весомого инструмента влияния. При этом забастовки должны быть направлены на работодателя, а не на Кабмин и ВР. А государство должно иметь инструмент для примирения сторон», — сказала Третьякова.
Но, есть одно «но». В случае забастовок предприниматели получат право не платить зарплату или уволить буйных сотрудников.
«Для предпринимателя должна быть прописана возможность Lock-out — временная остановка работы или существенное сокращение объемов с прекращением выплаты зарплаты. Также это может предполагать массовое увольнение работников или закрытие предприятий. Это то, что давно должно быть», — добавила Галина Третьякова.
Кроме того, в комитете изучают возможность создания органов по прототипу мировых судов, где работают на выборных должностях и решают очень ограниченное количество вопросов: трудовое право, здравоохранение и пенсионное обеспечение. «Но это уже будет частью судебной реформы», — уточнила Третьякова.
А вот льгот и гарантий для работников в новом Кодексе явно станет меньше. Будут ли они упразднены полностью или останутся частично, пока не разглашается.
«Отдельный блок будет посвящен различным льготам, которые касаются женщин, людей с инвалидностью, воинов АТО. Нужно пересмотреть кучу вещей, которые кажутся льготными, но на самом деле создают дискриминационные условия — я имею в виду, в первую очередь, женский труд, который очень часто организован так, что брать на работу женщину получается дороже, чем мужчину. А при наличии такой льготы работодатель не хочет принимать на работу женщину детородного возраста, потому что она может уйти в декретный отпуск», — говорит Галина Третьякова.
По ее словам, пересмотру должны подлежать такие льготные категории, как воины АТО, которым работодатель должен сохранять заработную плату, а также люди с инвалидностью.
«С одной стороны, кажется, что мы им делаем лучше этими льготами, но на самом деле получается наоборот. Ведь их не хотят брать на работу. Мы должны это изменить», — сказала Третьякова.
При этом новый Кодекс отменит законодательную льготу о невозможности увольнения беременных. Теперь увольнять или не увольнять беременных будет решать работодатель.
«Мы бы хотели, чтобы трудовые отношения перешли в бипартийную плоскость. То есть будет или нет защита на конкретном предприятии, должно декларироваться коллективным или трудовым соглашением», — говорит Третьякова.
Увеличится и количество причин, в связи с которыми сотрудник может быть уволен. Например, предлагается ввести аттестацию на соответствие сотрудника занимаемой должности.
«Если сотрудник такую аттестацию не проходит, он может быть уволен в связи с несоответствием. Сейчас это сделать очень сложно. А потому работодатели не всегда оформляют сотрудников, чтоб не нести лишнюю ответственность», — говорит Юлия Дрожжина.
Сейчас же, по ее словам, если новый документ не будет регламентировать количество таких проверок, то неугодный сотрудник может отправляться на аттестацию хоть каждую неделю, а вопросы могут быть такими, что на них невозможно будет ответить.
«Это, по большому счету, даст возможность уволить любого неугодного сотрудника», — сказала «Вестям» Дрожжина.
При этом хотят увеличивать сроки, за которые работодатель должен предупредить сотрудника об увольнении — с одного месяца до трех.
Среди других новинок — узаконенное право работников трудиться удаленно (сейчас — на усмотрение работодателя) и легализация работы фрилансеров, которые ныне часто оказываются вне правового поля. Теперь они смогут работать по трудовым договорам и получать статус официально трудоустроенных.
Кроме того, власти хотят ввести электронную трудовую книгу и прописать отдельные нормы против травли на работе. Такое явление называется моббинг.
«Будет ли это раздел в Кодексе или отдельный закон — пока сказать не могу. Также было предложение о внесении в Административный кодекс ответственности за сексизм. Но это тоже вопрос пока дискуссионный», — резюмировала Третьякова.
Как отметил Илья Несходовский, действующий Трудовой кодекс писался еще при Советском Союзе, когда не было частной собственности.
«Как результат — прописанные там нормы таковы, что уволить человека фактически невозможно. Мы знаем примеры, когда сотрудники, злоупотребляя отдельными нормами, судятся по несколько раз с работодателями, чтобы выбить компенсации. Знаем примеры, когда провинившихся чиновников невозможно уволить и пр. И одной из причин того, что людей не оформляют официально и выплачивают зарплату в конвертах, является перезагруженность работодателей требованиями и штрафами. Поэтому в части упрощения увольнения трудовое законодательство однозначно требует изменений. В этом нет никакого наезда на права работников», — сказал «Вестям» Несходовский.
Но отдельного внимания, по его словам, заслуживает деятельность профсоюзов. «Вы когда-то слышали, чтобы профсоюзы защищали в судах интересы сотрудников? Нет. Такого не было. И в этом большая проблема. На сегодня эти организации только собирают с зарплат сотрудников по 1%, а потом тратят эти деньги непонятно куда», — считает Несходовский.
Далее
З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду в розмірі 1 190 640,00 грн, моральну шкоду — 100 000,00 грн, завдану у зв’язку із неналежним виконанням умов договору на користування індивідуальним сейфом.
Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду відмовлено у задоволенні позову з огляду на відсутність належних та допустимих доказів зберігання позивачем в індивідуальному сейфі грошових коштів у зазначеному позивачем розмірі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з висновками попередніх судових інстанцій погодився, зазначивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що в орендованому позивачем індивідуальному сейфі знаходились грошові кошти у розмірі 1 190 640 грн, а подані позивачем докази на підтвердження факту завдання йому збитків та їх розміру не є належними доказами у розумінні статей 57, 58, 59 ЦПК України 2004 року.
В постанові ВС/КЦС відсутній аналіз доказів, наданих позивачем, але вони досить ретельно були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. Серед них, зокрема, є показання ряду свідків, що підтвердили наявність у позивача коштів, джерела їх погодження, і його намір зберігати їх у банківському сейфі. Допитаний у справі начальник відділення банка підтвердив, що особисто запропонував позивачу послугу банку у вигляді надання в оренду банківського сейфу, про що із позивачем був укладений відповідний договір. Він бачив, що позивач перевіряв та перераховував певну суму грошей в касі банку, після чого свідок провів його до депозитарію банку, де і залишив останнього на певний час. Одразу ж після виявлення відсутності в сейфі грошей, позивач звернувся із відповідною заявою до районного управління ГУ МВС України, який розпочав кримінальне провадження, що було внесене до ЄРДР. Станом на день розгляду позову досудове розслідування тривало. Згідно висновку експерта за наслідками проведення трасологічної експертизи у вказаному кримінальному провадженні накладний замок надано на дослідження у справному стані. На наданому замку є сліди дії сторонніх предметів. Але встановити факт відмикання ними замка як кінцевий результат не виявилось можливим, оскільки вони могли утворитися як у положенні «замкнено», так і у положенні «відімкнено».
Втім, наведені докази не вплинули на негативні для позивача висновки судів, а саме. З аналізу положень укладеного між позивачем та відповідачем договору вбачається, що цей договір відноситься до договору про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком (ст. 971 ЦК України).
Згідно ст. 971 ЦК України до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).
Протягом строку користування сейфом з травня 2015 року Позивач не вказував на наявні в нього претензії щодо недоліків отриманого в користування індивідуального сейфу. У зв’язку з чим, відповідач свої зобов’язання щодо передачі позивачеві в користування індивідуального сейфу належної якості повністю виконав. Тобто, за укладеним договором позивач не є поклажодавцем, а відповідач не приймав від позивача документи та цінності на зберігання за описом, а тільки надав позивачу в тимчасове платне користування (оренду) конкретно визначений сейф в приміщенні сховища банка.
За матеріалами Протокол.
