Випадки нападів тварин, а особливо собак, як домашніх так і безпритульних, на людей, зокрема на дітей, завжди привертають до себе особливу увагу громадськості. Нерідко лунають питання: як діяти, якщо така неприємність сталася, і хто повинен нести відповідальність за дії тварин? Якщо з домашніми тваринами начебто все зрозуміло — за них відповідає власник, то хто відповідає за безпритульних?
Для того, щоб розібратися у цих питаннях, визначимо спочатку, що ж являє собою така тварина у розумінні законодавства України. Про це розповів суддя-спікер Скадовського районного суду Херсонської області Олександр Кустов.
Стаття 180 Цивільного кодексу України визначає, що тварини є особливим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», тварини — біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові.
В цій же статті закону міститься визначення терміну «домашня тварина» та «безпритульна тварина».
Домашні тварини — собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі.
Безпритульні тварини — домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини.
Види заподіяної шкоди
У випадку спричинення тілесних ушкоджень собакою чи іншою твариною постраждалий може розраховувати на відшкодування матеріальної шкоди:
— спричиненої майну — взуття, одяг, тощо (статті 22, 1166 ЦК України);
— спричиненої здоров’ю — витрати на лікування, протезування, санаторно-курортне лікування, щеплення, тощо (статті 1195-1199 ЦК України).
Також постраждала особа може розраховувати на відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167-1168 ЦК України.
Хто відповідає за завдану твариною шкоду?
Відповідно до статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»:
— Правила утримання домашніх тварин установлюються органами місцевого самоврядування;
— Особи, які утримують домашніх тварин, мають право з’являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх);
— Супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку;
— Особа, яка супроводжує тварину, зобов’язана забезпечити, зокрема, безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною.
— При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.
— Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов’язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.
Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
Таким чином, за шкоду спричинену твариною відповідає її власник (особа, яка її утримує).
Однак залишається питання, хто є відповідальним за шкоду, завдану безпритульною твариною?
Відповідно до статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.
Для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах.
Вилов собак, котів та інших домашніх тварин окремими громадянами забороняється, крім випадків, коли ці тварини є небезпечними для оточуючих та проявляють агресивність, створюючи загрозу безпеці людей.
Якщо протягом двох місяців з моменту заявлення про затримання безпритульної тварини не буде виявлено її власника або він не заявить про своє право на неї, право власності на цю тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користуванні.
У разі відмови особи, у якої безпритульна тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
Аналогічним чином вказані правовідносини врегульовані і в статті 341 ЦК України, згідно якої, якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
Отже, матеріальна та моральна шкода завдана безпритульною (бездоглядною) твариною має відшкодовуватися органом місцевого самоврядування на території якого таку тварину виявлено.
Дії у випадку нападу тварини
Разом із тим, слід звернути увагу на те, що факт спричинення тілесних ушкоджень домашньою чи безпритульною твариною потребує правильної фіксації.
У разі укусу твариною слід, за можливості, зафіксувати (сфотографувати чи запам’ятати) її зовнішній вигляд, звернути увагу на наявність чи відсутність в неї ошийника (бірки, інших ідентифікуючих ознак), звернути увагу на те, чи перебувала вона у супроводі власника, отримати відомості про його (її) особу.
Слід в обов’язковому порядку звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою з метою фіксації факту спричинення твариною тілесних ушкоджень, а також встановлення того, чи має вказана тварина власника. Вказані відомості будуть слугувати доказами факту спричинення тілесних ушкоджень твариною, а також дозволять визначити, є ця тварина домашньою чи безпритульною.
Також необхідно пройти медичне обстеження, в ході якого будуть зафіксовані характер та локалізація тілесних ушкоджень, а також отримати відповідне лікування (за необхідності). Слід фіксувати витрати на лікування та зберігати документи на придбання лікарських препаратів, які в подальшому будуть слугувати доказами розміру матеріальної шкоди спричиненої здоров’ю.
Якщо буде встановлено, що тварина є домашньою, та у разі відмови її власника від добровільного відшкодування завданої матеріальної та (або) моральної шкоди вказана шкода може бути відшкодована в судовому порядку за позовом постраждалої особи.
Якщо буде встановлено, що тварина є безпритульною, матеріальна та (або) моральна шкода підлягає відшкодуванню органом місцевого самоврядування в судовому порядку за позовом постраждалої особи.
Верховна Рада схвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення охорони прав на компонування напівпровідникових виробів».
Законодавчий акт підтримали 236 народних депутатів.
Закон, який є євроінтеграційним, надає нове визначення термінів «компонування напівпровідникового виробу» і «напівпровідниковий виріб».
Також уточнюються умови надання правової охорони та умови охороноздатності компонування напівпровідникового виробу.
Набуття прав на компонування виробів буде засвідчуватися свідоцтвом, строк дії якого становитиме 10 років.
Переглянуто вимоги до заявки на реєстрацію; удосконалено порядок проведення експертизи заявок і уточнюється перелік прав та обов’язків, що випливають з державної реєстрації компонування напівпровідникового виробу.
Кабінет Міністрів схвалив план роботи, який допоможе перевести в електронну форму публічні послуги, запровадить єдині показники ефективності та контролю надання публічних послуг. Про це повідомив «Урядовий портал».
Документ прийнятий на виконання Указу Президента України №647 «Про деякі заходи із забезпечення надання якісних публічних послуг».
Спрощення процедур надання та отримання публічних послуг, зокрема, полягатиме у скасуванні інформації у паперовій формі, якщо вона є в електронній формі.
Йдеться передусім про пенсійне та інше соціальне забезпечення, видачу документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, реєстрацію місця проживання (місця перебування) особи, державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об’єднань, речових прав на нерухоме майно (у тому числі прав на земельну ділянку) та їх обтяжень, реєстрацію транспортних засобів та видачу посвідчень водія.
Далее
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги про скасування складеної державним виконавцем довідки-розрахунку заборгованості за аліментами, відповідно до якої визначена заборгованість боржника за аліментами з урахуванням доходів у вигляді процентів за банківськими вкладами.
Апеляційний суд скасував ухвалу районного суду та прийняв нову постанову, якою визнав неправомірними дії державного виконавця, які полягали в нарахуванні аліментів із процентів за депозитними вкладами боржника, виходячи з того, що проценти за депозитними вкладами не є доходом, включеним до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду і залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, зробивши такі висновки про застосування норм права.
Положення ст. 81 та ч. 3 ст. 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим.
Зміст положень зазначеного Переліку включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.
Крім того, у п. 13 Переліку вказано, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміна «дохід» після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку.
Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, не є вичерпним.
З урахуванням системного способу тлумачення вказаний Перелік є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий.
З повним текстом постанови Об’єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2019 року у справі №760/4569/18-ц (провадження №61-45100сво18) можна ознайомитися за посиланням.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація витрачених коштів стороні, на користь якої прийняте рішення, але і в певному сенсі спонукання суб’єкта владних повноважень утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Такий правовий висновок міститься в постанові, яку ухвалив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду в результаті розгляду заяви адвоката, поданої в інтересах позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат в адміністративній справі.
Спір за позовом до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення цієї Ради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, стягнення витрат на правничу допомогу був розглянутий трьома судовими інстанціями та вирішений на користь позивача.
Представник позивача — адвокат звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки він підготував відзив на касаційну скаргу відповідача. Позивач поніс додаткові судові витрати за надання йому фахової правничої допомоги адвокатом. Відповідач заперечував проти задоволення зазначеної заяви представника позивача, а також звернув увагу суду на неспівмірність заявленої суми.
Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї заяви з огляду на таке. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Верховний Суд вказав, що до правової (правничої) допомоги належать надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Суд звернув увагу на наявний у матеріалах справи відзив на касаційну скаргу, який свідчить про проведену адвокатом роботу, крім того, зазначив, що доводи цього відзиву були оцінені та враховані при постановленні судового рішення за результатами касаційного перегляду справи.
Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв’язку з розглядом.
Із додатковою постановою Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19) можна ознайомитися за посиланням.
Далее
17 сентября Большая Палата Верховного Суда рассмотрит исключительную правовую проблему, выходящую за пределы категории споров о взыскании задолженности по кредиту и заключается в неедином подходе судов разных юрисдикций к определению объема прав и обязанностей истца, как правопреемника банковского учреждения в кредитно-банковских, гражданских, депозитных, трудовых, корпоративных и других правоотношениях.
Определение о рассмотрении кассационной жалобы по делу № 925/698/16 (о взыскании больше чем 39,5 млн грн) было вынесено 6 августа.
Предмет решения спора по данному делу — исследование правомерности взыскания в пользу ПАТ «Украинская инновационная компания», как правопреемника прав и обязанностей ПАТ «Укрінком», путем изменения наименования юридического лица с ПАТ «Украинский инновационный банк» на ПАТ «Укрінком», солидарно с ответчиков спорной суммы долга, возникшего в результате неподобающего выполнения должником условий кредитного договора об открытии кредитной линии, заключенного между ПАТ «Украинский инновационный банк» и ПАТ «Первомайский молочноконсервный комбинат», на выполнение которого заключен договор поруки.
Решая данный спор о взыскании долга по кредитному договору, суду необходимо установить объем прав и обязанностей истца по этому делу, в частности, как правопреемника банковского учреждения в кредитно-банковских, гражданских, депозитных и других правоотношениях, при этом, определить в данном случае произошла ли замена названия, КВЭД, сначала ПАТ «Украинский инновационный банк» переименован в ПАТ «Укрінком», а в дальнейшем ПАТ «Украинская инновационная компания», что свидетельствует о правопреемстве истца и наличии у последнего права требовать с ответчиков уплаты задолженности по кредиту в принудительном порядке, или исключение кредитным учреждением из своего названия слова «банк» и из перечня видов своей деятельности банковской деятельности, отвечает требованиям Закона «О банках и банковской деятельности» в результате чего истца можно считать правопреемником банка, а отсюда суд должен установить наличие или отсутствие у истца права заявлять исковые требования к должнику и поручителям относительно взыскания с них кредитного долга.
Таким образом, в данном случае, при рассмотрении дела имеется правовая проблема относительно применения или требований ст. 104 , Главы ГК относительно прекращения обязательств, или требований ст. ст. 2, 15, 17 Закона «О банках и банковской деятельности».
Далее
