14 августа 2019 года Правительство приняло изменения в постановление № 553 относительно организационных мероприятий, связанных с обеспечением представительства Украины во время рассмотрения дел в Европейском суде по правам человека и постановления № 784 относительно мероприятий относительно реализации Закона «О исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека».
Соответствующее постановление № 709 вступает в силу со дня опубликования.
Так, вносятся изменения в порядок обеспечения представительства Украины во время рассмотрения дел в ЕСПЧ.
Этот Порядок определяет механизм обеспечения представительства Украины во время рассмотрения:
— дел в ЕСПЧ о нарушении ею Конвенции о защите прав человека и основных свобод;
— дел по заявлениям Украины относительно нарушения Конвенции иными Договорными Сторонами, а также как третьей стороны во время рассмотрения дел по заявлениям граждан Украины или юридических лиц — резидентов Украины против иных Договорных Сторон.
Указано, что ответственным за обеспечение представительства Украины в Суде есть Минюст в лице Уполномоченного по делам ЕСПЧ.
С целью решения вопроса о целесообразности привлечения юридических советников, специалистов, экспертов, в частности иностранных, для обеспечения представительства Украины в Суде или заключения соглашения о дружественном урегулирование спора, отправление односторонней декларации и тому подобное Уполномоченное лицо инициирует образование межведомственной рабочей группы, в состав которой включаются представители соответствующих государственных органов, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений и организаций.
Минюст на основании решения межведомственной рабочей группы подписывает соглашение/декларацию, в случае, когда сумма по соглашению о дружественном урегулировании спора или односторонней декларации не превышает 5000 евро.
Если сумма возмещения по соглашению о дружественном урегулировании спора или односторонней декларации превышает 5000 евро, согласие на подписание соглашения/декларации на утвержденных межведомственной рабочей группой условиях предоставляет Кабмин путем издания соответствующего распоряжения.
Подписанное соглашение относительно дружественного урегулирования спора или односторонняя декларация посылаются в Суд.
В случае поступления уведомления из Суда о том, что им рассматривается заявление гражданина Украины или юридического лица — резидента Украины, поданная против другого государства — участницы Конвенции, Уполномоченное лицо оповещает об этой информации МИД.
Указано, что на Министерство юстиции возлагаются функции органа, ответственного за обеспечение представительства Украины в ЕСПЧ, координации выполнения его решений, а также информирование Комитета министров Совета Европы о ходе выполнения решений Европейского суда по правам человека.
Также постановлением изменен месяц, когда Министерство юстиции подает Кабмину отчет о результатах деятельности Уполномоченного по делам ЕСПЧ. Отчет будет подаваться ежегодно в марте (в соответствии с предыдущей редакцией в январе).
Кроме того, изменены соответствующие полномочия Минюста.
Далее
Суть права истца на обращение в суд не нивелируется возврат ему искового заявления с объединенными требованиями, для рассмотрения которых КАС ВС не является судом, определенным законом.
Соответствующий вывод содержит постановление БП № 9901/430/19 от 14 августа 2019 года.
Истцы обратились в КАС ВС с иском к Центральной избирательной комиссии с двумя требованиями:
— признать действия ЦИК при организации подготовки и проведения внеочередных выборов народных депутатов Украины 21 июля 2019 года не отвечающими принципу верховенства права, и не обеспечивающими гражданам, в том числе истцам, условий для свободного формирования своей воли и ее свободного выявления при осуществлении ими своих избирательных прав;
— признать не отвечающими требованиям Конституции и отменить протокол о результатах выборов нардепов в общегосударственном многомандатном избирательном округе.
Определением от 9 августа 2019 года КАС ВС вернул истцам указанное исковое заявление, указав что оно подано без учета правил объединения исковых требований, а основания для их разъединения на этапе решения вопроса об открытии производства по делу с учетом требований ч. 6 ст. 172 Кодекса административного судопроизводстваотсутствуют.
Соответствующее решение было обжаловано истцами в Большой Палате, пришедшей по результатам рассмотрения апелляционной жалобы к таким выводам.
Определение КАС в составе Верховного Суда от 9 августа 2019 года следует изменить в мотивировочной части, изложив ее в редакции постановления БП ВС от 14 августа 2019 года по делу № 9901/430/19 (производство № 11-815ав19), а в другой части — оставить без изменений.
К исключительной подсудности Верховного Суда как суда первой инстанции принадлежит исковое требование лишь в части, касающейся отмены протокола о результатах выборов нардепов в общегосударственном многомандатном избирательном округе. В то же время исковые требования относительно других действий ЦИК при организации подготовки и проведения внеочередных выборов подсудности Верховного Суда как суда первой инстанции не отнесены.
Суд вправе по собственной инициативе к началу рассмотрения дела по существу разъединить исковые требования, выделив одно или несколько объединенных требований в самостоятельное производство для обеспечения выполнения заданий административного судопроизводства. Однако такое разъединение может иметь место лишь в том случае, если каждое из выделенных требований может быть предметом рассмотрения в суде, разъединившем исковые требования.
Вместе с тем право истцов на доступ к суду для обжалования результатов выборов не является абсолютным и подлежит разрешенным законом ограничениям, в частности, относительно условий принятия искового заявления. Целью ограничения права истцов было обеспечение соблюдения ими требований процессуального закона относительно рассмотрения дела должным судом ради эффективного выполнения задания административного судопроизводства.
Истцы мотивировали свои требования необходимостью защиты не их прав или интересов, а общественного интереса относительно справедливых результатов выборов, тогда как заданием административного судопроизводства является эффективная защита прав, свобод и интересов конкретных лиц от нарушений со стороны субъектов властных полномочий, а не прав всего народа.
Следовательно право истцов на обращение в суд с заявленными требованиями не было поставлено под угрозу обжалованным постановлением КАС ВС. Учитывая предсказуемость для истцов последствий их ошибочных действий по объединению в одном исковом заявлении требований, для рассмотрения которых КАС ВС не судом, определенным законом, суть права истцов на обращение в суд не было нивелируемо возврат им искового заявления, а действия КАС ВС являются пропорциональными соответствующей цели и не являются своевольными.
Далее
Позивач оскаржив постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за рух по крайній лівій смузі без наміру здійснення повороту чи розвороту ліворуч, в той час коли права смуга була вільна.
Позивач не погоджувався з постановою та зазначав, що він здійснив виїзд на крайню ліву смугу руху, здійснюючи об`їзд перешкоди — пошкодження дорожнього покриття на правій смузі руху та при завершенні вказаного маневру був зупинений інспектором патрульної поліції.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про скасування оскарженої позивачем постанови.
Так, з відеозапису, дослідженого судами під час розгляду даної справи, було встановлено, що він фіксує момент проїзду автомобіля позивача перед інспектором патрульної поліції у крайній лівій смузі для руху, зупинку позивача, процедуру повідомлення інспектором позивачу суті вчиненого правопорушення, роз`яснення прав, перевірки документів і складання постанови про адміністративне правопорушення.
Суди зазначили, що відеозапис стану дороги, наданий відповідачем, не спростовує твердження позивача про те, що він об`їжджав перешкоду — пошкодження дорожнього покриття на правій смузі для руху, оскільки з відеозапису вбачається, що права смуга 236 км дороги має свіжі латки. Та згідно з зафіксованою датою, відеозапис стану дорожнього полотна здійснено 19.07.2016, що не виключає того, що у період з дати складання постанови — 20.06.2016 та до дати здійснення вказаного відеозапису відбувся ремонт зазначеної ділянки дороги. Докази стану дороги на момент вчинення правопорушення суду не було надано.
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін.
ВС зазначив, що відповідно до вимог пункту 1.10 Правил дорожнього руху перешкода для руху — нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу. А пунктом 11.5 ПДР передбачено те, що на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).
ВС вказав, що досліджені судом докази у їх сукупності свідчать про відсутність беззаперечних доказів вчинення позивачем правопорушення, і відповідно доказів того, що оскаржувана постанова відповідачем прийнята з урахуванням усіх істотних обставин, що мають значення для прийняття рішення (постанова від 31.07.2019 у справі № 213/1521/16-а(2-а/213/40/16)).
Далее
Позивач просила суд визнати недійсним пункт договору оренди, укладеного між сторонами, який передбачає право відповідача (орендодавця) припинити дію договору у разі вчинення орендарем істотного порушення умов договору.
Позивач покликалась на те, що спірний пункт договору не відповідає статтям 188, 291 Господарського кодексу України, оскільки ним передбачено дострокове розірвання договору на вимогу орендодавця за відсутності згоди орендаря в позасудовому порядку та встановлено дату коли договір вважатиметься розірваним за відсутності згоди сторін щодо його дострокового розірвання.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене у договорі, щодо встановлення певного порядку припинення їхніх правовідносин — розірвання договору на підставі повідомлення орендодавця, не суперечить вимогам діючого законодавства. А частиною 3 статті 291 ГК України передбачено можливість розірвання договору оренди у порядку встановленому статтею 188 ГК України, яка дає можливість сторонам розірвати договір в односторонньому порядку за умови якщо це передбачено договором.
Інших висновків дійшов апеляційний господарський суд, який визнав недійсним спірний пункт договору оренди.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що частиною 1 статті 291 ГК України прямо встановлено заборону на односторонню відмову від договору оренди, а тому зміст спірного пункту, яким передбачено право на односторонню відмову орендодавця від договору, суперечить наведеній імперативній нормі.
А застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин сторін положень частини 3 статті 291 ГК України, якою передбачено можливість розірвання договору оренди на вимогу однієї зі сторін у порядку встановленому статтею 188 ГК України апеляційний суд визнав безпідставним, оскільки спірний пункт договору передбачає право орендодавця на односторонню відмову від договору, яке є окремим способом розірвання договору й відрізняється від його розірвання на вимогу однієї зі сторін.
Крім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що статтею 782 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює право наймодавця відмовитися від договору найму, єдиною підставою відмови від договору встановлено лише обставину невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, в той час як всупереч цій нормі всі підпункти спірного пункту договору містять інші підстави такої відмови.
Касаційний господарський суд визнав вірним вирішення спору судом першої інстанції, а постанову апеляційного господарського суду скасував.
Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з частинами 1 і 3 статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Далее
«В связи со вступлением в силу нового украинского правописания, согласно документу Министерства образования и науки, в ближайшие пять лет новые нормы украинского правописания, пока они не станут устоявшейся практикой обучения в учреждениях общего среднего образования, проверяться в тесте по украинскому языку и литературе не будут. То есть не будет заданий, в которых будет проверяться правильность написания «проект – проєкт, «кафедра – катедра», “аудиторія – авдиторія”, “Ігорович – Игорович” и так далее», – сказал он.
По словам Бойко, если ученики во время ВНО будут использовать новое правописание, выполняя творческое задание, это не будет считаться ошибкой.
22 мая Кабмин Украины утвердил постановление о принятии новой редакции украинского правописания.
Новая редакция начала применяться с 3 июня.
4 июня Минобразования опубликовало окончательную новую редакцию правописания.
