Верховный Суд 02.07.2019р.
14. Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді адміністративної справі, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.
15. Тобто нововиявлені обставини за своєю юридичною сутністю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу рішення. Іншими словами, якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акту, то вона б обов`язково вплинула на остаточні висновки суду.
16. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
17. Не можуть бути визнані нововиявленими обставинами такі обставини, які виникли або змінилися після прийняття судового рішення.
18. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлення нових істотних юридичних фактів, що існували на час розгляду справи, у якій ухвалено судове рішення, яке переглядається, але не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, а не факт/дата ухвалення нового судового рішення.
19. Для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами важливим є наявність у ухваленому судовому рішенні, на яке посилається скаржник (постанова Верховного Суду 14.08.2018, якою залишено в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2015) доведених істотних обставин, що існували на момент звернення до суду з позовом і під час розгляду справи судом, але не могли бути відомі ні особі, яка заявила про це, ні суду, в провадженні якого перебувала справа.
20. Скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтував рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням. Отже, суд повинен виходити з преюдиційного зв`язку судового рішення, щодо якого ставиться питання про перегляд за нововиявленими обставинами та судового рішення, яким заявник обґрунтовує такий перегляд.
За роки незалежності України сформувавсь окремий вид господіяльності — ріелторська (брокерська) діяльність. Спеціалісти цієї галузі забезпечують супровід операцій з нерухомістю від укладення договору про надання послуги до укладання відповідного правочину з такою нерухомістю. Однак на сьогодні відсутні будь-які законодавчі аспекти, які б надавали важелі контролю за діяльністю зазначених суб’єктів господарювання. Тому Фонд держмайна розробив законопроект «Про брокерську діяльність у сфері нерухомості».
Він передбачає, що провадити брокерську діяльність у сфері нерухомості може виключно суб’єкт брокерської діяльності. З метою набуття такого статусу суб’єкт господарювання має відповідати трьом основним критеріям:
мати в штаті хоча б одного брокера з нерухомості або здійснювати діяльність як фізична особа — підприємець;
отримати в Фонді свідоцтво на право заняття брокерською діяльністю у сфері нерухомості;
бути внесеним до Державного реєстру брокерів з нерухомості та суб’єктів брокерської діяльності.
За порушення брокером з нерухомості та (або) суб’єктом брокерської діяльності законодавства з питань брокерської діяльності до зазначених учасників ринку нерухомості можуть застосовувати відповідні дисциплінарні стягнення, зокрема: зупинення дії кваліфікаційного сертифіката брокера з нерухомості, позачергове підтвердження кваліфікації, проходження навчання та анулювання дозвільного документа.
Аби вийти на ринок нерухомості потрібно:
для агента з нерухомості — пройти короткострокові курси;
для брокера з нерухомості — скласти кваліфікаційний іспит;
для суб’єкта брокерської діяльності — отримати свідоцтво на право заняття брокерською діяльністю у сфері нерухомості.
Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах й організаціях регулюється наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».
Так, Наказом № 489 затверджено типову форму № 5 «Табель обліку використання робочого часу», в якій фактично й ведеться облік робочого часу. Форма носить рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. При необхідності форма може бути доповнена іншими показниками, необхідними для обліку на підприємстві.
У разі потреби можна застосовувати й іншу форму табеля обліку робочого часу, але при цьому обов’язковим є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок працівників, які визначено формами державних статистичних спостережень з праці (лист Державної служби статистики України від 12.01.2012 № 9/4-10/9).
Однак, Наказом № 489 не визначено процедури ведення табеля обліку використання робочого часу.
Табель обліку робочого часу є підставою для нарахування працівникам заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, сум за період щорічних відпусток, інших виплат. Складений і підписаний відповідальною за ведення табеля особою та погоджений керівником організації табель подається до бухгалтерії.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Вiдповiдно табель обліку використання робочого часу заповнюється двiчi на мiсяць: за першу половину мiсяця – для нарахування авансових платежiв та за весь мiсяць – для розрахунку заробiтної плати за мiсяць. Наприкiнцi мiсяця в табелi обліку використання робочого часу пiдраховується загальна кiлькiсть вiдпрацьованих днiв i днiв неявок на роботу. Табель подається до бухгалтерiї завчасно для своєчасного розрахунку заробiтної плати.
Підприємство, установа, організація для обліку робочого часу самостійно має визначати осіб, відповідальних за ведення обліку використання робочого часу працівниками та оформлення табелів; посадових осіб, які мають засвідчувати своїми підписами інформацію, зазначену в табелях; строки подання табелів на підпис відповідним посадовим особам; строки подання табелів до бухгалтерії для нарахування заробітної плати; порядок унесення до табеля відомостей про нових працівників та вилучення з нього відомостей про звільнених працівників; правила та порядок присвоєння працівникам табельних номерів; правила і порядок коригування відомостей про фактичну роботу та відсутність працівників на роботі.
За умови, що кількість працівників є невеликою, табель обліку використання робочого часу, як правило, ведуть фахівці бухгалтерії і складають його в одному екземплярі за два-три дні до розрахункового періоду на підставі табеля за минулий місяць.
На великих підприємствах табель обліку використання робочого часу ведуть кадровики або навіть вводиться до штату така посада як табельник (коли багато цехів, структурних підрозділів, різні умови робочого часу тощо). Також ці функції можуть покладатися на керівників підрозділів чи їхніх підлеглих. Заповнений табель обліку використання робочого часу підписує відповідальна особа (бухгалтер, кадровик або табельник) чи керівник структурного підрозділу. Але порядок його складання та затвердження підприємство визначає самостійно відповідно до своїх локальних нормативних документів. Тому доцільно на підприємстві розробити окреме Положення про ведення табельного обліку, оскільки на законодавчому рівні не затверджено відповідних положень чи роз’яснень.
Наголошуємо, що відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
При цьому роботодавця не можуть притягти до відповідальності за відсутність табелів обліку використання робочого часу, якщо забезпечено облік використання робочого часу в інший спосіб.
Далее
Опубліковано нові зміни у державні будівельні норми щодо проектування готелів. Про це повідомив заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Лев Парцхаладзе.
Опубліковані зміни доступні за цим посиланням і набирають чинності з 1 жовтня цього року.
Згідно зі змінами, номери готелів усіх категорій рекомендується облаштовувати електронними картковими замками з централізованим управлінням, енергонезалежною пам’яттю мінімум на 500 подій, захищеною від систематичного повторювання подій, функцією «антипаніка», автономним енергозабезпеченням та функцією антивіджиму защіпки.
А номери в готелях категорії *** і вище – ще і охоронною сигналізацією.
Також необхідно передбачати заходи, що захищають від несанкціонованого проникнення в монтажні розподільні шафи й інші споруди, приміщення і обладнання мереж зв’язку, сигналізації за допомогою електронної системи контролю доступу та системи відеоспостереження.
Зміни у ДБН «Готелі» розроблені ПАТ «КиївЗНДІЕП» та вступають в дію з 1 жовтня 2019 року.
Далее
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справах № № 6-1449цс15, 6-2947цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року
у справі № 6-1469цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15.
Також вказаний висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
Суди попередніх інстанцій встановивши, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є іпотечним майном, проте не був придбаний за рахунок кредитних коштів, наданих ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 відповідно до укладеного між ними кредитного договору від 13 травня 2008 року № MKL6GA00000031, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів із будинку без надання їм іншого постійного житлового приміщення, що відповідає положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР.
?Постанова КЦС ВС від 10.04.2019 № 522/9562/16-ц:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/81234647
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
✔️Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
✔️Позивач вважала, що при укладенні спірного договору було узгоджено надання відповідачем догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину.
✔️Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин. Крім того, неможливість особисто прочитати текст договору свідчить і про складність у сприйнятті змісту укладеного договору на слух, що вплинуло на неправильне сприйняття позивачем природи укладеного правочину та прав та обов’язків, які ним обумовлені.
✔️Також, будучи особою похилого віку, позивач за станом здоров’я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов’язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Суд, не змінюючи предмету спору, керуючись положеннями частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 229 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.
✔️Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивач є особою похилого віку, яка за станом здоров’я потребує стороннього догляду, укладаючи договір дарування квартири зі своїм сином, помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов’язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.
