З прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу (надалі за текстом ЦПК України), з’явилися нові вимоги до учасників процесу. Однією з таких вимог є неприпустимість зловживання процесуальними правами учасниками судового процесу.
Вказані зловживання сторони використовують з метою затягування розгляду справи, використовуючи законні способи не зовсім законних дій.
Отже, цивільний процесуальний кодекс України передбачає наступні підстави для того, щоб суддя наклав відповідний штраф на осіб, які беруть участь у справі (включно із представниками сторін):
невиконання процесуальних обов’язків, що передбачені кодексом або визначенні суддею;
ухилення від дій, покладених судом на учасника судового процесу;
зловживання процесуальними правами (наприклад безпідставне заявлений повторно відвід…);
вчинення дій з метою перешкоджання судовому процесу;
неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;
невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;
порушення заборон, встановлених кодексом або передбачених суддею.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Окрім того, суд вправі застосувати штрафних санкції які передбачені статтею 148 ЦПК України.
У дохід держави стягується з винної особи штраф розміром від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з першого січня цього року вже складає 1 762 грн.
Але якщо учасник судового процесу буде продовжувати зловживати своїми процесуальними правами, суд може збільшити такій штраф до десяти розмірів — 16 840 грн.
І навпаки, суд може скасувати ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, щодо якої її постановлено, виправила допущене порушення.
Також, слід відзначити що суд може штрафувати не тільки сторону, а також її представника, більш того обох — за одне й теж зловживання.
Інший інструмент запобігання, який буде мати право застосовувати суд, має відношення до адвокатів та прокурорів.
Варто зазначити, що відповідно до статті 262 ЦПК України, суд зможе постановити окрему ухвалу відносно адвоката чи прокурора, який зловживає процесуальними правами, порушує процесуальні обов’язки та неналежно виконує свої професійні зобов’язання. Навіть за подачу позову з суттєвими недоліками.
Та хочемо наголосити, що таку ухвалу надсилатимуть відповідному органу для вирішення питання про притягнення адвоката чи прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Варто зауважити, що категорія зловживання правами, відома не тільки українській судовій практиці, а і міжнародному законодавству і практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у ст.17 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950р. № ETS N 005 «Заборона зловживання правами» передбачено, що «Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.»
Далее
Кабинет Министров Украины изменил размеры сборов за действия, связанные с охраной прав на объекты интеллектуальной собственности. Правительственное решение направлено на совершенствование государственной системы правовой охраны интеллектуальной собственности с целью усиления ее влияния на интенсификацию научно-технического и экономического развития государства.
Речь идет о постановлении КМУ «О внесении изменений в постановления Кабинета Министров Украины от 27 декабря 2001 года № 1756 и от 23 декабря 2004 года № 1716» №496 от 12 июня 2019 года.
За подачу заявки на изобретение нужно будет уплатить 1600 грн, а на полезную модель — 2400 гривен.
Годовой сбор за поддержание патента на изобретение за каждый год действия патента начиная с даты подачи заявки за первый и второй годы составит 600 гривен и далее увеличивается поэтапно за каждый год вплоть до 30 400 гривен за 21 год.
Обращаем внимание на то, что за регистрацию знака для товаров и услуг вместо 1000 грн за один класс, установлено 4000 грн.
Каждый последующий — это еще 4000 грн.
Постановление вступает в силу через месяц, поэтому спешите отправиться на регистрацию.
Далее
25 квітня 2019 року схвалено Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 року №2704-VIII (далі – Закон про мову або Закон).
15 травня 2019 року його підписав Президент України Петро Порошенко, а вже наступного дня він був опублікований у газеті «Голос України». Набирає чинності цей Закон 16 липня 2019 року, окрім низки норм, які стають чинними у термін від 6 місяців до 5 років.
Особливості регулювання суспільних правовідносин цим Законом, зокрема, що стосуються праці та зайнятості населення, а також використання державної мови у діловодстві та офіційних документах підприємств, юристи, кадровики та бухгалтери мали змогу обговорити під час профільного заходу, що проводився редакцією журналу «Кадровик-01». В викладеному матеріалі використовуватимуться тези виступу та презентації спікера.
Починаючи із характеристики та аналізу основних положень Закону про мови, спікер звернула увагу на ст. 1-6 Закону, згідно з якими встановлюється, що:
— єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова (ст. 1);
— державна мова є інструментом об‘єднання українського суспільства, засобом зміцнення державної єдності та територіальної цілісності України, її незалежної державності і національної безпеки (ст. 3);
— дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів (ст. 2), тобто ніхто не може змусити спілкуватись будь-якою мовою в родині чи з друзями або під час здійснення богослужіння – це є вибором кожної окремої людини;
— водночас кожний громадянин України зобов‘язаний володіти державною мовою (ст. 6).
МОВА ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН І ДІЛОВОДСТВА
Найбільш актуальною для кадровиків видалась ст. 20 Закону, яка має назву «Державна мова у сфері трудових відносин». Водночас, незважаючи на назву та на попередню редакцію цієї статті, яка існувала у законопроекті, ця норма не визначає українську єдиною мовою, обов‘язковою для використання у трудових правовідносинах.
Натомість у цій статті закріплене право працівників спілкуватися саме українською, тобто ніхто не може бути примушений використовувати іншу мову, ніж державна, під час перебування на роботі та виконання обов‘язків за трудовим договором.
Водночас, зважаючи на глобалізацію сучасного світу, існують винятки, які допускають встановлення обов’язку спілкуватись працівникам іноземною мовою під час трудового процесу, а саме під час:
— обслуговування споживачів та інших клієнтів, які є іноземцями чи особами без громадянства;
— створення юридичних, технічних, інформаційно-рекламних текстів та інших повідомлень і документів (у тому числі усних), адресатами яких є іноземці чи особи без громадянства, юридичні особи, органи і посадові особи іноземних держав і міжнародних організації.
Водночас є випадки, коли у працівників є обов’язок використовувати під час робочого спілкування виключно державну мову. Закон визначає для цього наступні сфери:
— проведення засідань, заходів, зустрічей та мова робочого спілкування у органах державної влади, органах влади АР Крим, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної і комунальної форм власності (ст. 12);
— провадження судочинства та ведення діловодства у судах України (ст. 14);
— мова нормативних актів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях (ст. 15), в органах правопорядку, розвідувальних органах та державних органах спеціального призначення з правоохоронними функціями (ст. 16);
— робоча мова працівників прикордонного, митного та інших видів контролю (ст. 17);
— мова членів виборчих комісій та комісій з референдуму (ст. 18), організаторів та ведучих публічних заходів, які організовуються органами державної влади (ст. 29);
— мова освітнього процесу в закладах освіти (тобто педагогічних працівників, працівників викладацького складу, вчителів тощо) та мова науки (наукових працівників) (ст. 21, 22);
— робоче спілкування працівників культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів, музейної справи та мистецьких виставок, туристичного та екскурсійного обслуговування (ст. 23), під час спортивних заходів (ст. 34), працівників телерадіостанцій (ст. 24), телекомунікації та поштового зв’язку (ст. 35), під час здійснення звукових оголошень (ст. 28), озвучення реклами на телебаченні і радіо (ст. 32);
— мова обслуговування споживачів у будь-яких закладах та підприємствах (ст. 30) або у транспорті (ст. 36). Ця норма набуває чинності з 16.01.2021 року. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою;
— у сфері охорони здоров‘я, медичної допомоги та медичного обслуговування (ст. 33). На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою.
Що стосується ведення діловодства та складання кадрових документів, то Закон про мову не встановлює спеціалізовані вимоги до кадрових документів.
Водночас пряма вказівка є лише для складання трудових договорів (ч. 2 ст. 20): трудові договори в Україні укладають державною мовою, що не перешкоджає використовувати сторонам трудового договору переклад. Так, експерт радить, що, якщо на роботу приймається іноземець, який не володіє українською, то слід оформити проект трудового договору державною мовою і зробити офіційний переклад для кандидата.
Водночас відкритим залишається питання, якою мовою складати накази з кадрових питань акти з управління персоналом, як-от: правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові та робочі інструкції, положення про підрозділи, інші внутрішні порядки та інструкції? Відповідь єдина — українською.
Юридична підстава — п. 14 глави 1 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 року №1000/5, згідно з яким документи оформлюють державною мовою, крім випадків, передбачених законодавством про мови в Україні.
Що стосується трудових книжок, то Інструкція про порядок ведення трудових книжок, затверджена Наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 року №58 і досі скеровує паралельно обов’язок заповнення трудової книжки і українською, і російською мовами (п. 2.1), і затверджений КМУ у 1993 році бланк трудової книжки містить і російськомовний розділ (Постанова КМУ від 27.04.1993 року №301).
Експерт зауважила, що обидва згадані нормативні документи є застарілими та чекають на узгодження з чинним законодавством. В такому разі експерт радить керуватись принципом верховенства закону, оскільки Конституція та Закон про мову визначають українську як єдину державну мову. «Відтак, заповнюйте трудові книжки лише українською мовою, продовжуйте записи про роботу в російськомовному розділі», — зазначила експерт.
ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНУ
Згідно із Законом передбачається створення двох нових органів — Національної комісії зі стандартів української мови та Уповноваженого із захисту державної мови.
Що стосується Комісії, то, в першу чергу, до її повноважень відноситиметься повноваження із створення та розробки стандартів та правил правопису, а також з приймання іспитів на рівень володіння державною мовою (ступені А1, А2, В1, В2, С1, С2).
Особам, які успішно складуть іспит, видаватимуть державні сертифікати, які діятимуть безстроково. Іспит передбачається безоплатний, без обмеженої кількості спроб, однак з перервою мінімум в 4 місяці.
Щодо осіб, які зобов’язані будуть складати даний іспит, то Законом про мову встановлюється вичерпний перелік посад обіймати які можуть лише особи, що володіють державною мовою. Рівень володіння мовою засвідчуватиме один із двох документів: державний сертифікат, виданий Комісією, або документ про повну загальну середню освіту — за умови, що він підтверджує вивчення української мови як навчального предмета.
Цікавим є також те, що особа не зобов’язана отримувати цей сертифікат, якщо станом на 16.07.2021 року вона вже обіймає посаду, визначену законодавством (п. 2 Розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про мову).
Що стосується, Уповноваженого із захисту державної мови, то до функцій Уповноваженого та його секретаріату відноситиметься:
— розгляд скарг фізичних та юридичних осіб на дії та бездіяльність органів влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій всіх форм власності, інших фізичних та юридичних осіб щодо дотримання законодавства про державну мову (ст. 54, 55);
— складання протоколів та накладення штрафів, зокрема, за порушення закону щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів — 300-400 нмдг, тобто 5100-6800 грн. (ст. 57);
— контроль за застосуванням державної мови державними органами, організаціями державної і комунальної форм власності, громадськими об‘єднаннями, політичними партіями та іншими юридичними особами, їхніми посадовими особами (ст. 53).
У разі проведення перевірки Уповноваженим, юридична особа зобов’язана надати копії ісіх необхідних документів та матеріалів, які відносяться до предмету контролю, на першу вимогу Уповноваженого. Обмеженням є лише інформація з обмеженим доступом.
Якщо Уповноваженим буде виявлено порушення статей 12-23, 25-29, 31-42 Закону про мову, зокрема, в сфері трудових відносин, він складає протокол про адміністративне правопорушення.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ
Закон упроваджує адміністративне стягнення за порушення законодавства про державну мову – відтак у КУпАП з‘являються дві нові статті 188-52 та 188-53. До відповідальності за цими статтями осіб будуть притягувати лише з 16.07.2022 року – тобто через три роки з дня набрання чинності Законом про мову.
Вид та розмір санкції обиратиме сам Уповноважений із захисту державної мови. Відтак, наприклад, якщо порушення вчинене вперше, то замість штрафу можливе накладення стягнення у вигляді попередження.
Що стосується диспозицій та санкцій норм, які закріплені у КУпАП, то вони мають наступний зміст:
— порушення вимог Закону про мову щодо застосування державної мови, в тому числі, в актах, діловодстві та документообігу в органах державної влади та на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях тощо — штраф у розмірі 200-400 нмдг (3400-6800 грн) (ч. 1 ст. 188-52 КУпАП).
— порушення вимог Закону про мову щодо застосування державної мови у різних сферах — штраф у розмірі 200-300 нмдг (3400-5100 грн) (ч. 2 ст. 188-52 КУпАП).
— інші порушення Закону про мову щодо порядку застосування державної мови — штраф у розмірі 200-300 нмдг (3400-5100 грн) (ч. 4 ст. 188-52 КУпАП).
Логічним виглядає питання, чи не можна кваліфікувати незастосування української в діловодстві на підприємствах приватної форми власності як «інші порушення Закону про мову щодо порядку застосування державної мови» (ч. 4 ст. 188-52 КУпАП)?
У відповідь експерт запевнила, що це не буде порушенням, адже порушенням є лише недотримання чітко прописаної в Законі про мову норми, а такий обов’язок у Законі відсутній.
«Можливо, це описка авторів Закону про мову. Адже існує ст. 37 «Державна мова у сфері діловодства, документообігу, листування і звітності громадських об‘єднань, політичних партій та інших юридичних осіб», однак в тексті мова йде лише про листування, статути та звітність», — пояснила експерт.
Тож, наприклад, якщо в ТОВ посадові інструкції чи заяви працівників про прийняття на роботу написані не українською мовою, це не вважатиметься порушенням в розумінні
ст. 188-52 КУпАП. Водночас під відповідальність за цією статтею можуть підпадати порушення ст. 15 (ведення діловодства у ЗСУ), ст. 33 (діловодство і документообіг у закладах охорони здоров‘я), ст. 37 Закону про мову (листування та звітність юридичних осіб) тощо.
Підсумовуючи, слід визнати, що затвердження даного Закону було обгрунтованою потребою для забезпечення подальшого розвитку української кульури та збереження традицій. Жодних обмежень для приватного спілкування згадани Закон не встановлює, відтак, він може вплинути лише на публічну чи суспільну сферу життєдіяльності громадян. Окрім цього, Законом також передбачається запровадження безкоштовних курсів української мови для дорослих, де громадяни України зможуть вільно опанувати державну мову, якщо не мали такої змоги раніше.
За матеріалами газети: Українське право
Згідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108 заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Своєчасність одержання заробітної плати – це конституційне право громадян, яке закріплено в ст. 43 Конституції України.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108 (далі – Закон) та ст. 115 Кодексу законів про працю, терміни виплати заробітної плати встановлюються підприємствами, організаціями, установами самостійно в колективному договорі або в нормативному акті роботодавця з дотриманням норм законодавства.
Щодо строків виплати заробітної плати Мінісоцполітики листом від 23.07.2018 р. № 1305/0/101-18/28 повідомляє, що заробітна плата має виплачуватись не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Тобто, зазначеними нормами встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється не рідше 2 разів на місяць, а отже роботодавець може виплачувати заробітну плату і 3 рази на місяць.
Першою половиною місяця вважаються 15 календарних днів з 1 по 15 число, а другою половиною — з 16 по 30 (31). Тобто, заробітна плата за першу половину місяця має виплачуватись в період не пізніше з 16 по 22 число, а за другу половину — з 1 по 7 число. Наприклад, дата виплати заробітної плати за першу половину місяця 16 число, а за другу — 1 число; дата виплати заробітної плати за першу половину місяця 22 число, а за другу половину — 6 число тощо.
Конкретні терміни виплати заробітної плати встановлюються підприємствами, організаціями, установами самостійно в колективному договорі або іншому нормативному акті роботодавця.
Частиною 2 ст. 24 Закону встановлено, що у разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. При цьому, наступна виплата заробітної плати буде проводитись у дні, визначені колективним договором або іншим нормативним актом роботодавця. Виплата заробітної плати здійснюється за фактично відпрацьований час на підставі табеля обліку робочого часу, який заповнюється за звітний місяць (з 1 по 15 та з 16 по 31 число).
В окремих випадках працівник може (з будь яких особистих підстав) відмовлятись отримувати заробітну плату (за першу частину відпрацьованого місяця), в цьому випадку, роботодавець повинен її депонувати у встановленому законодавством порядку.
Частиною 5 ст. 97 КЗпП передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці.
Враховуючи вище викладене, виплата заробітної плати мінімум двічі на місяць є обов’язком роботодавця, який повинен додержуватись встановлених строків виплати, незалежно від згоди працівника отримувати заробітну плату один раз на місяць. Допущення існування заборгованості зі виплати заробітної плати є недопустимим.
Відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати для роботодавців встановлена абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП, а саме: передбачено штраф . у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на момент встановлення порушення. Доводимо до відома, що на теперішній час сума штрафу становить 12 519,00гривень (3х4 173,00 грн.). Зазначені штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Такий штраф застосовується незалежно від кількості працівників, яких стосується таке правопорушення, про що Державна Служба України з питань праці повідомляє листом від 04.01.2017 р. № 54/4.1/4.1-ДП-17.
Штрафні санкції, передбачені трудовим законодавством, сплачуються на підставі постанови про накладання штрафних санкцій у добровільному порядку протягом одного місяця з дня винесення постанови.
У разі несплати протягом визначеного строку штрафу у добровільному порядку, стягнення відбувається органами виконавчої служби України без судового рішення про стягнення такого штрафу. Наслідками невиконання постанови про накладання штрафів у добровільному порядку може бути накладання арештів на рахунки та майно суб’єктів господарювання з подальшою можливою реалізацією такого майна через державні торги та списанням коштів, які містяться на рахунках суб’єкта господарювання для погашення заборгованості.
За порушення строків виплати заробітної плати роботодавців також можуть притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Так, ч. 1 ст. 41 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати або виплата її не в повному обсязі, яке тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення).
Частиною 2 ст. 41 КУпАП передбачено, що за повторне, протягом року, вчинення порушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За безпідставну невиплату заробітної плати, більше ніж за один місяць, яка вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, відповідно до ч. 1 ст. 175 Кримінального Кодексу України, передбачена кримінальна відповідальність у виді штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Якщо відповідне порушення було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, ч. 2 ст. 175 ККУ передбачено накладання штрафу від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
По материалам ГУ Держпраці у Дніпропетровській області
Далее
