Позивач звернувся до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення Президії Федерації баскетболу України (Всеукраїнської громадської організації зі статусом юридичної особи, що діє на підставі статуту), яким його як суддю було довічно дискваліфіковано від будь-яких змагань, що проводяться під егідою ФБУ.
Окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначив, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ФБУ відповідно до чинного законодавства не наділена повноваженнями на виконання окремих владних управлінських функцій або делегованих повноважень, а тому спірні правовідносини не мають публічно-правового характеру.
Крім того, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) юрисдикція адміністративних судів не поширюється, зокрема, на справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об’єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позов про визнання протиправним і скасування рішення ФБУ не може бути розглянутий у судовому порядку адміністративним судом (у тому числі в судовому порядку будь-якої юрисдикції).
Водночас відповідно до «Положення про дисциплінарні санкції ФБУ» рішення, прийняте за результатом розгляду скарги про дисциплінарне правопорушення, може бути оскаржене зацікавленою стороною в Спортивному арбітражному суді в м. Лозанні.
Із повним текстом постанови ВП ВС від 27 березня 2019 року у справі № 826/4734/16 (провадження № 11-1125апп18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81014006.
С 3 июня 2019 года вступают в силу изменения в Инструкцию о ведении кассовых операций банками Украины, внесенные Постановлением Национального банка № 62 от 18.04.2019 года. Основные изменения касаются осуществления наличных расчетов клиентами банков – субъектами хозяйствования и кассового обслуживания с использованием электронной цифровой подписи (ЭЦП). Prostopravo расскажет подробнее.
Регулятор усиливает надзор за осуществлением субъектами хозяйствования наличных операций.
Так, согласно изменениям в Инструкцию о ведении кассовых операций (далее – Инструкция) банк (филиал, отделение) на выполнение требований законодательства Украины о предотвращении и противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, финансированию терроризма и финансированию распространения оружия массового уничтожения, с учетом риск-ориентированного подхода должен обеспечить принятие мер, направленных на изучение клиентов — субъектов хозяйствования, которые осуществляют кассовые операции для дальнейшего осуществления наличных расчетов, с целью опровержения или подтверждения подозрений в осуществлении клиентом финансовых операций, которые содержат признаки фиктивности.
Банк (филиал, отделение), применяя риск-ориентированный подход, должен обеспечить получение от клиента — предприятия подтверждающих документов, на основании которых осуществляются наличные расчеты.
Такими документами могут быть:
Очевидно, что такой перечень не является исчерпывающим, а скорее примерным. Главное, чтобы субъект хозяйствования мог подтвердить необходимость получения наличных в кассе банка для проведения той или иной хозяйственной операции.
Также Нацбанк не ограничивает суммы операции, при которой могут потребоваться подтверждающие документы. Теоретически банки могут требовать подтверждающие документы при снятии любой сумы наличных.
Обращаем также внимание, что требование касается исключительно субъектов хозяйствования (юридических лиц или физических лиц-предпринимателей), в кассовом обслуживании физических лиц- непредпринимателей ничего не изменится.
Банк (филиал, отделение) вправе осуществлять кассовое обслуживание клиентов с использованием электронной подписи и / или электронной печати.
Работник банка, которому предоставлено право подписи кассовых документов, обязан использовать квалифицированный ЭЦП. Банк (филиал, отделение) вправе использовать квалифицированную электронную печать банка или усовершенствованную электронную печать.
Клиент банка, который является юридическим лицом или физическим лицом-предпринимателем, имеет право использовать квалифицированную ЭЦП/квалифицированную электронную печать или усовершенствованную ЭЦП/усовершенствованную электронную печать.
Физическое лицо имеет право использовать квалифицированную ЭЦП или усовершенствованную ЭЦП, или простую ЭЦП.
Использование усовершенствованной ЭЦП, усовершенствованной электронной печати и простой ЭЦП осуществляется на договорных началах по технологии, определенной банком, и в соответствии с требованиями Законов Украины «Об электронных документах и электронном документообороте», «Об электронных доверительных услугах» и нормативно-правовых актов Национального банка по вопросам применения электронной подписи и электронной печати в банковской системе Украины.
Квалифицированная ЭЦП работника банка (филиала, отделения), которому предоставлено право подписи кассовых документов и ЭЦП плательщика/получателя являются обязательными реквизитами электронного кассового документа.
Банк (филиал, отделение) несет ответственность за организацию применения ЭЦП, если иное не установлено законодательством Украины. Создание и хранение электронных документов в банковской системе осуществляется с обеспечением возможности проверки их целостности и подлинности.
Если кассовое обслуживание клиентов осуществляется с использованием усовершенствованной ЭЦП, усовершенствованной электронной печати или простой ЭЦП, то договор на кассовое обслуживание должен содержать условия и порядок (процедуру) признания участниками электронного взаимодействия электронных документов с использованием соответствующей усовершенствованной ЭЦП/усовершенствованной электронной печати банка /простой ЭЦП.
Договор должен также содержать условия о распределении рисков убытков, которые могут быть причинены банку, клиенту и третьим лицам в случае использования простой ЭЦП, усовершенствованной ЭЦП или усовершенствованной электронной печати соответственно.
Банк (филиал, отделение) определяет ответственных работников, которым предоставляется право подписывать кассовые документы с использованием квалифицированных ЭЦП и/или использовать электронную печать банка, обеспечивает проверку и подтверждение ЭЦП/электронной печати на кассовых документах в соответствии с требованиями Закона Украины «Об электронных доверительных услугах» и нормативно-правовых актов Национального банка по вопросам применения ЭЦП и электронной печати в банковской системе Украины и определяет систему хранения электронных кассовых документов, а также систему контроля за выполнением кассовых операций.
Банк (филиал, отделение) в случае использования электронного документооборота на договорных условиях с клиентом выдает из операционной кассы наличные в национальной валюте по заявлению на выдачу наличных с текущего счета юридического лица, обособленного подразделения, а также физического лица — предпринимателя. Банк (филиал, отделение) выдает из операционной кассы наличные по денежному чеку (или заявлению на выдачу наличных) — юридическим лицам, их обособленным подразделениям, а также физическим лицам-предпринимателям.
При использовании заявления на выдачу наличных юридическое лицо, его обособленное подразделение, а также физическое лицо-предприниматель должны представить банку (филиала, отделению) доверенность в виде электронного документа средствами дистанционного обслуживания на каждое заявление на выдачу наличных или единовременно на осуществление следующих операций:
Відповідно до інструкції платіжне доручення оформлюється згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів. Так, одним із реквізитів є «призначення платежу». Платник заповнює його таким чином, аби надати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства. Він же відповідає за дані, зазначені в цьому реквізиті.
У платіжному дорученні, яке є документом про сплату судового збору, у розділі «Призначення платежу» мають бути вказані відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується збором.
Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги) або апеляційної скарги є номер справи, у межах якої подається апеляційна скарга, та дата ухвали суду, що оскаржується.
Згідно з ч.5 ст.296 Кодексу адміністративного судочинства до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Проте є випадки, коли сторони використовують квитанції про сплату судового збору, але це було зроблено задовго до винесення рішення (навіть за кілька місяців). Або у квитанції не видно реквізитів, що перешкоджає перевірці зарахування грошей. Також досить часто судовий збір помилково сплачують на інші рахунки.
Однак судовий збір, сплачений раніше дати винесення оскаржуваного рішення, не може вважатися належним доказом його сплати за подання апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.74 КАС обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду доказів, які не стосуються предмета доказування. Останнім є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню під час ухвалення судового рішення (ст.76 КАС).
Отже, квитанція про сплату судового збору за подання апеляційної скарги має містити інформацію про номер справи, у межах якої вона подається, та дату прийняття акта, що оскаржується. В іншому випадку квитанція не є належним доказом сплати збору в установленому порядку та розмірі.
Такі правові позиції викладені в ухвалах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №922/496/17 та від 16.01.2019 №905/1057/18.
Фонд гарантирования вкладов будет самостоятельно определять сумму, которую надлежит выплачивать вкладчикам обанкротившихся финансовых структур. А рассчитывать на возмещение смогут не только клиенты банков, но и члены кредитных союзов, а также застрахованные лица. Такие новации содержит проект закона «О системе гарантирования вкладов физических лиц», который 7 мая на своем заседании одобрила Нацкомфинуслуг.
В частности, проект предусматривает расширение системы гарантирования на страховые компании, правда, только в части страховании жизни, а также кредитные союзы. Средства для выплат клиентам таких компаний хотят аккумулировать по «банковскому» принципу – за счет взносов от компаний-участников. Причем собирать их планируют в отдельные «кубышки»: у лайфовых страховщиков будет свой фонд, у банкиров – свой, а у кредитных союзов – свой.
При этом возмещать людям вложенные средства (в случае банкротства компании) будут на сумму, которую установит сам ФГВФЛ. Такими полномочиями закон предлагает наделить Административный совет Фонда – коллегиальный орган, состоящий из 7 членов, представителей Кабмина, Нацкомфинуслуг, НБУ, Верховной Рады и директора-распорядителя.
Правда, устанавливать гарантированную сумму ниже 200 тыс. грн. он все равно не сможет – проект предусматривает, что ее можно будет только увеличить. Причем, не внося никаких изменения в действующее законодательство.
Вместе с тем, реализация таких инициатив неизбежно приведет к увеличению затрат компаний-участниц. А значит, может отразится и на стоимости их услуг. Проект документа устанавливает такие нормы отчислений для отдельных категорий финучреждений.
Для банков:
Для страховых:
Для кредитных союзов:
Во всех трех случаях Фонд может также ввести дополнительный спецсбор, если того потребует ситуация. Например, необходимость проводить выплаты вкладчикам. Кроме того, источниками финансирования Фонда могут быть доходы от инвестиционной деятельности (Фонд сможет покупать государственные бумаги), проценты по размещенным в НБУ свободным средствам, безвозвратная государственная помощь, а также другие законные источники.
Отметим, что пока документ носит статус проекта. Его нормы вступят в силу только после того, как он будет внесен в парламент и наберет минимум 226 голосов наредпов.
Далее
Вжиття заходів зустрічного забезпечення у розумінні ч. 3 ст. 154 Цивільного процесуального кодексу України є не диспозитивним правом суду, а його обов’язком.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи
№ 753/2380/18-ц у постанові від 10 квітня 2019 року (касаційне провадження № 61-38399св18).
У справі, що переглядалася, Дарницький районний суд
м. Києва ухвалою від 12 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2018 року, заяву позивача про забезпечення позову задовольнив. Крім того, апеляційний суд зазначив, що той факт, що суд першої інстанції не застосував зустрічного забезпечення, на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, на майновий стан відповідачів не впливає. При цьому суд не позбавлений можливості вирішити вказане питання за відповідним клопотанням в окремій ухвалі про зустрічне забезпечення.
Верховний Суд не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов’язком, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, зокрема, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди зазначених імперативних вимог закону не врахували, не перевірили доводів відповідача про те, що позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України, проживає на території Російської Федерації, або майна, що знаходиться на території України, що є обов′язковою підставою для застосування зустрічного забезпечення; не встановили, чи є співмірними заходи забезпечення позову заявленим позовним вимогам, і дійшли передчасного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
Посилання апеляційного суду на те, що невжиття заходів зустрічного забезпечення не порушить майнових прав відповідачів, є безпідставними, оскільки з урахуванням вимог ч. 3 ст. 154 ЦПК України вжиття заходів зустрічного забезпечення є не диспозитивним правом суду, а його обов′язком незалежно від майнового стану відповідачів.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81288258.
Про це йдеться у повідомленні прес-служби НБУ.
Таким чином, ліміт зріс у майже 2 рази — з 7 мільйонів євро. Такий крок у Нацбанку здійснили в межах проведення політики валютних послаблень або так званої лібералізації.
«Вільне управління отриманими в Україні прибутками – надзвичайно важливе питання для іноземних інвесторів. Збільшений ліміт у 12 млн євро на місяць фактично задовольняє потреби усіх працюючих в Україні підприємств з іноземними інвестиціями», — прокоментував рішення заступник голови Нацбанку Олег Чурій.
Він також заявив, що надалі НБУ буде працювати на те, щоб скасувати цей норматив взагалі та не обмежувати іноземних інвесторів у виводі отриманих в Україні прибутків.
У нацбанку вважають, що валютні послаблення, які почалися 7 лютого 2019 року, не мали значного впливу на фінансовий ринок України та не тиснули на курс гривні. Навіть навпаки, національна валюта продовжує суттєво зміцнюватися.
«Швидкість запровадження нових валютних послаблень залежатиме насамперед від темпів поліпшення макроекономічної ситуації та стану фінансового ринку», — додають у Нацбанку.
7 лютого набув чинності закон України про валюту та валютні операції, яким скасували понад 20 валютних обмежень. Зокрема, українцям дозволили купувати валюту через інтернет-банкінг.
Нагадаємо, що 21 червня Верховна Рада схвалила закон про валюту. За нього проголосувало 228 депутатів.
