Особа оскаржила до суду дії державного виконавця. Скаржник зазначав, що державним виконавцем виконавчі дії з примусового виконання рішення суду були проведені передчасно і неправомірно, оскільки рішення суду на момент вчинення цих дій не набрало законної сили, оскільки було оскаржено в апеляційному порядку. Постановою державного виконавця проведено опис та арешт коштів боржників та виконавче провадження закінчено у зв’язку з повним фактичним виконання рішення суду.
Скаржник просив скасувати усі процесуальні рішення, ухвалені старшим державним виконавцем.
Суд першої інстанції частково задовольнив скаргу, визнав протиправними дії старшого державного виконавця з примусового виконання рішення про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування, розпорядження майном шляхом виселення.
Суд зазначив, що на момент відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду та здійснення виконавчих дій, це рішення суду не набрало законної сили, оскільки було оскаржено в апеляційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили.
З ухвалою суду першої інстанції погодився і апеляційний суд. Апеляційний суд також виходив з того, що на час розгляду цієї скарги в суді першої інстанції, рішення суду про його виселення вже набрало законної сили, тому суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування постанов державного виконавця, які були прийняті для здійснення його виконання.
Суд зазначив, що виконання рішення суду, з огляду на його оскарження в апеляційному порядку, відбулося передчасно, проте права скаржника не можуть бути захищені у цьому провадженні шляхом його вселення, оскільки рішення суду про виселення боржників уже набрало законної сили.
Апеляційний суд вказав на те, що відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі прийняття апеляційної скарги до розгляду.
Але, оскільки заявник не надав державному виконавцю належним чином завірену копію судового рішення про відкриття апеляційного провадження, у останнього не було правових підстав для припинення виконавчих дій та повернення виконавчого документа.
З таким висновком апеляційного суду не погодився Верховний Суд, який зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» не регламентує порядок повідомлення державного виконавця про прийняття до розгляду апеляційної скарги на рішення суду, яке перебуває на виконанні.
Далее
У Міністерстві внутрішніх справ нагадали, які дозвільні документи потрібно мати для виїзду дітей за кордон, пише «Укрінформ».
Зазначається, що неповнолітні українці можуть виїхати з України за наявності закордонного, дипломатичного, службового паспорта, проїзного документа дитини, або якщо вони вписані в закордонний паспорт одного з батьків та у його супроводі.
Тож у відомстві радять завчасно подбати про наявність дозвільних документів на виїзд дітей за кордон, щоб не мати проблем на кордоні.
Водночас у МВС поінформували, що виїзд з України осіб, які не досягли 16 — річного віку, у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків:
1) за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
— за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та часу перебування там, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:
— якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;
— якщо у закордонному паспорті дитини або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;
— у разі пред’явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України дитині без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері); свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України; довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів більше 4-х місяців;
3) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків — у разі тимчасового виїзду з України на строк до місяця із пред’явленням рішення суду або органу опіки та піклування або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб;
4) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків — у разі у разі тимчасового виїзду з України на строк до місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка має захворювання, передбачені ч. 5 ст. 157 Сімейного кодексу України, із пред’явленням: довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців; документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (у разі, коли сума заборгованості по аліментах становить понад 3 місяці, але не більше 4 місяців).
«Виїзд з України дітей у супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та часу перебування у цій державі», — поінформували у МВС.
Далее
Кабінет Міністрів України 10 квітня 2019 року затвердив постанову № 330 «Про внесення змін до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки», нагадує Управління Держпраці у Хмельницькій області.
Документ вносить зміни до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та затверджені постановою.
Передбачається, що термін продовження строку дії дозволу становить десять робочих днів з дня отримання документів.
«Якщо під час строку дії дозволу роботодавцем порушено його умови, зокрема не дотримано вимог законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки чи допущено виникнення аварій та/або пов’язаних з виробництвом нещасних випадків під час виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, зазначених у дозволі, строк дії такого дозволу продовжується на підставі зазначеної заяви, оригіналу дозволу і нового позитивного висновку експертизи щодо додержання вимог законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки під час виконання зазначених у дозволі робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки», – йдеться у повідомленні.
Далее
Головне територіальне управління юстиції у Львівській області поінформувало про те, що слід вважати домашнім насильством.
«Середньостатистична сім`я, де тато Іван, мама Оксана (перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років) та двійко дітей Юрко та Марічка (відповідно 2 і 7 років) вирішили сходити в театр на виставу «Наталка-Полтавка». У піднесеному настрої, мама Оксана кладе квитки в сумку і бачить, що ремінчик сумки відірвався. І коли вона підійшла до чоловіка з проханням дати грошей на нову сумку, неочікувано у відповідь почула словесні образи на кшталт: ти безтолкова, в тебе постійно все рветься і ламається, зрештою, ти й так сидиш вдома, краще пильнуй дітей, ніж сумки викупляй та й взагалі ти нездатна навіть сама заробити собі на цю сумку», – йдеться у повідомленні.
Як наслідок такої ситуації:
це відбувалось у присутності дітей, відповідно діти були свідками домашнього насильства ( в даному випадку психологічного та економічного);
мама Оксана є особою, постраждалою від домашнього насильства;
тато Іван є кривдником, тобто особою, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
У юстиції нагадують, що домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Далее
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16). Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Отже, правовідносини, пов’язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов’язань осіб (постанова від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц).
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачі, не погодившись із рішеннями Ужгородської міської ради про відмову їм у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та рішенням про надання такого дозволу третій особі, звернулися до суду з позовом.
Позивачі є співвласниками будинку й земельної ділянки, поруч з якою була недоглянута земельна ділянка. За зверненням одного з позивачів до міськради йому було надано в тимчасове користування строком на рік цю земельну ділянку для городництва без права побудови та посадки багаторічних насаджень. Після цього позивач знову звернувся до міськради щодо продовження користування зазначеною земельною ділянкою. Комісія з питань будівництва, землекористування, благоустрою та екології міськради вирішила повернутися до розгляду питання після закінчення землекористування, однак протягом п’ятнадцяти років це питання не було вирішене по суті.
ВП ВС зазначила, що повноваження сільських, селищних, міських рад вирішувати питання про розпорядження землями територіальних громад, передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що під час вирішення таких питань ці ради діють як суб’єкти владних повноважень. Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлене, на думку позивача, протиправними діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, а тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах ВП ВС від 21 березня, 30 травня та 28 листопада 2018 року у справах №536/233/16-ц, №127/16433/17 та №820/4219/17 відповідно.
