Якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Такого висновку дійшла Велика Палата у справі №806/2886/17 (К/9901/35876/18).
Ч. 4 та 5 ст. 128 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з ч. 2 ст. 384 цього Кодексу, скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи Державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими ст. 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи Державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
Отже, право на звернення зі скаргою та порядок її розгляду й постановлення ухвали пов’язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства та його примусовим виконанням.
З 1 жовтня по 1 травня на всіх автомобілях поза населеними пунктами повинно бути ввімкнено ближнє світло фар.
Не виконання цієї вимоги дійсно є порушенням вимог ПДР, що для поліцейського є підставою зупинити автомобіль і перевірити наявні документи на право керування.
Однак накласти штраф за їзду без світла вдень поліцейські не мають права, пише Дорожній адвокат у Facebook.
Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами лише при початку руху чи зміні його напрямку.
Тому, рух без увімкнених фар буде порушенням, але відповідальність за це порушення настає згідно статті 125 Кодексу, як за «інші порушення правил дорожнього руху» і тягне за собою лише попередження.
Далее
Кабмін змінив Порядок атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою.
Постановою від 30 січня 2019 року № 343 розширено підстави, що підтверджують вільне володіння державною мовою.
Відповідно до змін вільне володіння українською мовою підтверджують документи державного зразка про повну загальну середню освіту:
— видані до 2000 року, з оцінкою «5» за вивчення або за складання випускного іспиту з української мови та/або української мови та літератури;
— видані після 2000 року, з балом не менше 10 за вивчення або підсумкову державну атестацію з української мови.
Таким чином, отримати посвідчення без проходження атестації можна, якщо підтверджуючий документ містить відмінну оцінку не тільки за іспит з української мови, а й за її вивчення.
Разом з тим, посвідчення щодо вільного володіння державною мовою видаватиметься за плату, незважаючи на наявність підтверджуючих документів про його вивчення.
Виключено норму про можливість звернутися до уповноваженого навчального закладу про видачу посвідчення на безоплатній основі за наявності підтверджуючих документів.
Нагадаємо, відповідно до Закону, держслужбовці мають підтвердити вільне володіння державною мовою.
Далее
Верховна Рада України 238 голосами підтримала за основу в першому читанні закон, який визначає правовий статус Керівник парламентської ТСК пообіцяв знищити «Укроборонпром» Керівник парламентської ТСК пообіцяв знищити «Укроборонпром» тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій ВР, їх повноваження та організаційні засади діяльності.
Рішення було ухвалено під час сесійного засілання 25 квітня.
У проекті закону чітко врегулювали та визначили підстави для створення ТСК. Ними можуть бути повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами держвлади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов’язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, що становлять суспільний інтерес, зокрема:
повідомлення про обставини, які загрожують суверенітету, територіальній цілісності України або її економічним, науково-технічним, національно-культурним, соціальним інтересам, охороні довкілля;
повідомлення про масове порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, їх об’єднань або зловживання владою посадовими, службовими особами, що завдало істотної шкоди суспільним інтересам.
Також в документі йдеться про те, що слідча комісія може утворитися для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів Ради на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до предметів відання комітетів, утворених парламентом, крім випадку утворення спеціальної комісії для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до Конституції України.
Особа звернулася до суду зі скаргою, в якій використала нецензурну лексику, лайливо охарактеризувала державного виконавця, бездіяльність якого оскаржувала, та стверджувала, що звернулася до суду за захистом своїх прав саме тому, що державний виконавець має такі характеристики.
Цю скаргу Велика Палата Верховного Суду залишила без розгляду, мотивуючи це тим, що зазначені дії скаржника є виявом неповаги до суду й інших учасників процесу. Окрім того, ВП ВС констатувала, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальними правами і невиконанням обов’язку керуватися завданнями цивільного судочинства.
Ухвалюючи постанову, ВП ВС керувалася, зокрема, пунктами 2 та 11 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких повага до честі й гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а ч. 1 ст. 44 цього Кодексу покладає на учасників судового процесу та їх представників обов’язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Натомість зловживання процесуальними правами не допускається.
Перелік дій, які суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників.
Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їх представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, заходи, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц (провадження №14-92цс19) можна ознайомитися за посиланням.
