1 квітня набули чинності Державні будівельні норми В.2.2-40:2018 «Будинки і споруди. Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», яких повинні дотримуватися аптечні заклади. Це стосується створення умов для доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до приміщень.
В документі вказано, що за новими нормами всі будинки та споруди в Україні, а також необхідна інфраструктура повинні обов’язково проектуватися з елементами доступності для маломобільних груп населення. Серед іншого в нових ДБН наведено технічні характеристики:
Источник: «Судебно-юридическая газета»
Далее
Позивач звернулась до адміністративного суду із вимогою визнати протиправними та скасувати розпорядження районної державної адміністрації про позбавлення її батьківських прав та негайне відібрання малолітньої дитини.
Окружний адміністративний суд закрив провадження у цій справі та роз’яснив позивачу право на звернення до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства. Апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.
Погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що предметом розгляду у цій справі є правомірність розпоряджень райдержадміністрації, які стосуються відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішеннями суб’єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
У ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
«Враховуючи суть спірних правовідносин та суб’єктний склад, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», — констатувала ВП ВС у постанові від 13 березня 2019 року.
Нагадаємо, Велика Палата також розглянула справу щодо усиновлення після винесення Європейським судом з прав людини у справі «Лазоріва проти України». Заявниця зверталася до ЄСПЛ із заявою про порушення ст.8 Конвенції, що полягало в неповазі до її сімейного життя внаслідок прийняття рішення про усиновлення та унеможливлення встановлення опіки на племінником, а також про порушення ст.6 Конвенції, оскільки вона була позбавлена доступу до провадження щодо усиновлення її племінника.
Зазначимо, що троє суддів ВП висловили окрему думку, в якій розтлумачили принцип «найкращих інтересів дитини».
Источник: «Судебно-юридическая газета»
Далее
Елена Усенко, главный специалист сектора режимов труда, отдыха и норм труда Департамента заработной платы и условий труда Минсоцполитики.
Лицам, которые находятся в трудовых отношениях с предприятиями, учреждениями, организациями независимо от форм собственности, вида деятельности и отраслевой принадлежности, а также работают по трудовому договору у физического лица, предоставляются ежегодные (основные и дополнительные) отпуска с сохранением на их период места работы (должности) и заработной платы (ст. 74 КЗоТ).
Отпуском является время отдыха, которое исчисляется в календарных днях и предоставляется работникам с сохранением места работы и заработной платы.
В период отпуска работник не несет обязанности выполнять работу, обусловленную трудовым договором, и подчиняться внутреннему трудовому распорядку.
Под временной потерей трудоспособности следует понимать невозможность лица выполнять свои трудовые обязанности, предусмотренные трудовым договором, вследствие кратковременных обстоятельств объективного характера. Временная нетрудоспособность подтверждается листком нетрудоспособности.
То есть работники, находящиеся в отпуске или на больничном, в понимании трудового законодательства не могут считаться такими, которые выполняют в этот период работу, обусловленную трудовым договором.
Поскольку действующим законодательством о труде не предусмотрены возможности продолжения выполнения руководителем предприятия должностных обязанностей в период отпуска, временной нетрудоспособности, то во избежание возможных негативных последствий в штат предприятия необходимо ввести должность, например, заместителя руководителя, занимая которую работник будет выполнять обязанности руководителя в случае временного отсутствия последнего.
Далее
Інструкція про придбання зброї: Верховний Суд визнав протиправною бездіяльність Мінюсту щодо невжиття заходів із скасування її державної реєстрації.
Верховний Суд виніс рішення у справі №826/6056/16. Визнана протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів у питанні скасування державної реєстрації наказу Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21 серпня 1998 року «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів».
Суд послався на Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затверджений наказом Міністерства юстиції України №32/5 від 31 липня 2000 року.
Відповідно до п. 8 Порядку №32/5, при невиконанні органом, що видав нормативно-правовий акт, вимог органу державної реєстрації, зазначених у абз. 1 і 2 п. 7 цього Порядку, орган державної реєстрації скасовує рішення про державну реєстрацію цього нормативно-правового акту.
Оскільки Міністерство внутрішніх справ не виконало вимоги Мінюсту та не привело наказ №622 у відповідність до законодавства, Мін’юст зобов’язаний вчинити відповідні дії, спрямовані на скасування державної реєстрації такого нормативно-правового акту.
Зазначена Інструкція є єдиним документом в Україні, яка регулює оборот зброї.
Державне підприємство просило суд стягнути з Товариства завищену вартості робіт за договором підряду, яку було встановлено Міністерством інфраструктури України під час здійснення перевірки діяльності позивача.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що встановлена між позивачем та відповідачем ціна вартості виконаних робіт — є вільною ціною, що не відноситься до державних регульованих цін, у зв’язку з чим сторони, як суб’єкти господарювання, на діяльність яких не поширюється обов’язок встановлення державних регульованих цін на певні товари, самостійно за двосторонньою згодою у відповідності до статті 190 Господарського кодексу України встановили вільну ціну вартості надання послуг, які у даному правочину виступали як об’єкти цивільного права з вільною оборотоздатністю, що узгоджується і з приписами статей 177, 178, 190 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків. Позивачем не доведено об’єктивну та суб’єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв’язок між діями та понесеними позивачем збитками, оскільки не доведено вини відповідача у їх понесенні позивачем, які і не доведено, що останнім вчинялись дії на їх уникнення.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, а позов задовольнив. Суд зазначив, що в акті приймання виконаних будівельних робіт наявне завищення вартості будівельних робіт, що було встановлено в результаті проведення судової експертизи та зазначено у висновку експерта, який судом першої інстанції помилково не взято до уваги.
Верховний Суд визнав вірним рішення суду першої інстанції, а постанову суду апеляційної інстанції скасував (постанова від 26.03.2019 у справі № 910/26948/15).
Суд касаційної інстанції вказав на те, що перевірка фактичного обсягу витрат робочого часу, які включені до акта, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.
ВС зауважив, що з урахуванням договірного характеру правовідносин сторін, за наявності чинних умов договору щодо вартості робіт, висновки перевірки та судових експертиз не можуть змінювати умов договору, які відповідно до наведених вимог норм права є обов’язковими оскільки недійсними не визнавалися, а відповідно такі висновки перевірки та судових експертиз не можуть змінювати і правовідносин сторін щодо ціни договору, вони не можуть встановлювати інші, ніж, визначені умовами договору, умови зобов’язання порівняно із договірними, тому відсутні правові підстави вважати, що такий позов про стягнення розміру завищеної вартості робіт, підлягав задоволенню.
Далее
Національний банк запровадив низку валютних послаблень для небанківських фінансових установ та юросіб-нерезидентів. Зокрема, небанківським установам дозволено встановлювати власний курс для перерахунку в гривні переказів фізичних осіб, що надійшли в іноземній валюті.
Так, небанківським фінансовим установам дозволено встановлювати власний курс для перерахунку в гривні переказів фізичних осіб, що надійшли в іноземній валюті, якщо одержувач бажає отримати кошти в гривні. Раніше небанківська фінансова установа повинна була використовувати для цього курс банку, в якому вона обслуговувалася.
Юрособам-нерезидентам дозволено конвертувати усі гривневі кошти на ЛОРО-рахунках у валюту впродовж дня. До цього вони могли купувати валюту лише в межах залишку у гривні на початок операційного дня. Це урівнює юросіб-нерезидентів у можливостях з резидентами, для яких з 7 лютого 2019 року вже було скасовано вимогу щодо попереднього резервування гривні для купівлі валюти (режим Т+1).
Крім цього, уточнено норму щодо накопичення юридичними особами-резидентами валюти для погашення боргових зобов’язань перед нерезидентом за кредитним договором. Так, визначено, що «чергова дата платежу» — це найближча дата, що визначена умовами договору для своєчасного здійснення платежу з урахуванням його призначення (окремо за основною сумою, процентами, комісіями, зборами тощо).
