Суд розглянув та задовольнив позов про визнання права власності. До апеляційного суду звернулась особа з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
Апелянт вказував на те, що суд вирішив питання про його права та інтереси, оскільки до переліку спірного майна включено частину нерухомого майна, яке повинно належати йому за заповітом.
Суд апеляційної інстанції відмовив у прийнятті апеляційної скарги особи та повернув її заявнику.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що особа не має права апеляційного оскарження, оскільки заочним рішенням його права не порушено. Суд вказав на те, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено (пункт 1 частини п’ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України).
Касаційний цивільний суд Верховного Суду скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу передав до апеляційного суду на новий розгляд.
Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо вона подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
А, повертаючи скаргу, апеляційний суд не врахував, що особа звернувся до суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та інтереси (частина перша статті 352 ЦПК України), тобто помилково застосував закон, який не підлягав застосуванню.
ВС звернув увагу, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося.
Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з’ясування, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки його не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова від 27.02.2019 у справі № 175/1057/17-ц).
За правилами ч. 3 ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, предметом якого є перевірка правомірності дій Вищої ради правосуддя, пов’язаних з розглядом його заяви, поданої в порядку Закону України «Про звернення громадян», а також компетенції ВРП щодо контролю за дотриманням законодавства суддями під час розгляду справ позивача. При цьому обґрунтування вимог позивача зводяться лише до образливих тверджень на адресу суду, використання яких неприпустиме при оформленні, зокрема, позовної заяви, які до того ж позивач визначив як підставу позову.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду не можуть використовуватися ні в заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
Зазначені дії свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії також суперечать основним засадам та принципам адміністративного судочинства та його завданню. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Обґрунтування позову з використанням образливих висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини констатується як зловживання правом на подання заяви.
ВП ВС висновки суду першої інстанції про допущення позивачем зловживання процесуальними правами визнала такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права, відповідно, апеляційну скаргу залишила без задоволення, а ухвалу КАС ВС про повернення позовної заяви – без змін.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19 (провадження № 11-82заі19) можна буде ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Законопроект №10153 был зарегистрирован главой БПП Оксаной Билозир и группой народных депутатов.
Так, согласно проекту закона, в Украине могут создать новое ведомство – министерство по делам трудовых эмигрантов и Фонд благосостояния украинских мигрантов. Заробитчаны должны будут ежегодно платить взносы в Фонд, размер которых установят позже.
В Украине планируют создать новый спецфонд для заробитчан
Деньги из этого Фонда якобы пойдут на соцуслуги для эмигрантов и их семей и, безусловно, на финансирование самого министерства.
Новоиспеченное министерство должно будет:
Так, первый взнос в Фонд мигрант будет платить сразу же, как только устроится на работу за рубежом, сам или с помощью компании-посредника. По факту оплаты мигрант получит Карточку украинского мигранта и страховой полис госкомпании.
Интересно, но авторы законопроекта обещают, что новое министерство займется даже заботой о детях трудовых мигрантов, оставшихся в Украине.
Далее
ПОСТАНОВА 12 березня 2019 року Справа № 910/14162/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80418502
Системне тлумачення статті 255 ГПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, — їх право лише відтерміновується до ухвалення остаточного рішення у справі.
Предметом апеляційного оскарження, як встановлено в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, є ухвала місцевого господарського суду про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Хладопром» (вих. від 23.05.2018 № 23) про призначення у справі № 910/14162/17 повторної судової експертизи.
Відповідно до пункту 4 частини п’ятої статті 260 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Порушуючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Хладопром» на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2018 зі справи про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Хладопром» (вих. від 23.05.2018 № 23) про призначення у справі № 910/14162/17 повторної судової експертизи, апеляційний господарський суд залишив поза увагою те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не належить до переліку ухвал, наведеного у статті 255 ГПК України, оскільки у пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України йдеться про залишення без розгляду заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено у частині другій статті 161 ГПК України [заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 зі справи № 916/1461/16 та у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 зі справи № 910/12099/17].
Враховуючи те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Хладопром» було порушене, суду апеляційної інстанції, насамперед, належало вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для закриття апеляційного провадження у справі № 910/14162/17 за апеляційною скаргою ТОВ «Хладопром» на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2018 зі справи про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Хладопром» (вих. від 23.05.2018 № 23) про призначення у справі повторної судової експертизи. Проте наведене залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.
ПОСТАНОВА 12 березня 2019 року Справа № 923/1432/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80417091
Відмовляючи ОСОБА_6 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду від 06.03.2018, суд апеляційної інстанції керувався приписами пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України та зазначив про відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, як наведених скаржником за змістом апеляційної скарги, так і поданої до апеляційного суду на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 03.12.2018 заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, з огляду на встановлені обставини надіслання оскаржуваної ухвали Господарського суду Херсонської області від 06.03.2018 у справі №923/1432/15 19.03.2018 учасникам справи, в тому числі ОСОБА_6 за адресою його фактичного проживання — АДРЕСА_4.
Також, апеляційний суд дійшов висновку, що неотримання ОСОБА_6 ухвали суду першої інстанції, надісланої в передбаченому процесуальним законом порядку, стало наслідком його суб’єктивних дій — небажання отримувати адресовану йому поштову кореспонденцію Господарського суду Херсонської області за адресою фактичного місяця проживання ОСОБА_6 та зумовило повернення поштового відправлення з копією ухвали на адресу місцевого суду «у зв’язку з закінченням строку зберігання».
34. Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, вбачається, що у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об’єктом поштового зв’язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об’єктом поштового зв’язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, — у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв’язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення. Водночас, Суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Далее
Фабула судового акту: Логічне рішення, яке розтлумачує, що таке керування транспортним засобом на законній підставі, і в якому випадку не виплачується страхове відшкодуванні власнику транспортного засобу, який потрапив у ДТП, якщо їм керувала інша особа.
Мабуть багато хто пам’ятає часи, коли передача власником транспортного засобу у користування іншій особі повинна була обов’язково оформлюватися довіреністю, договором оренди або окремим записом у технічний паспорт цієї особи. Якщо автомобіль потрапляв у ДТП і за кермом був не власник, і без зазначених документів, заподіяну шкоду потерпілий міг стягнути із власника цього автомобілю, як із володільця джерела підвищеної небезпеки.
Декілька років тому цей порядок спростили, і тепер для керування чужим автомобілем достатньо мати серед документів технічний паспорт з будь-яким прізвищем. І шкода у випадку ДТП завжди стягується потерпілим із тієї особи, яка безпосередньо перебуває за кермом, звісно якщо вона порушила ПДР. Або із страхової компанії на підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ).
Але, що робити, коли за кермом автомобілю, який потрапляє у ДТП, перебуває особа, яка позбавлена прав керування ТЗ або ще їх не отримувала. Хоча такий автомобіль і має поліс ОСЦПВ, чи повинна страхова компанія відшкодовувати шкоду в такому випадку?
Ця справа як раз про це, і крапку у ній поставив лише ВС, який відмовив у задоволенні позову власника автомобілю про стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії. ВС підкреслив, що відповідно до пункту 1.4, статті 1 ЗУ ««Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при ДТП страхується цивільна відповідальність власника або інших осіб, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим ТЗ вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Так, згідно із пунктом 2.2 статті 2 ПДР власник транспортного засобу може передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
В даному випадку за кермом автомобілю перебувала п’яна особа, яка на момент ДТП вже була позбавлена судом прав керування ТЗ. Отже, власник передаючи кермо порушив законодавство, а винуватець ДТП володів автомобілем неправомірно, тому позов до страхової компанії безпідставний.
Водночас, ВС зазначив, що потерпілий має можливість стягнути шкоду безпосередньо із винуватця ДТП на загальних підставах за допомогою іншого позову.
