Новости

Майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не перебувають у його підпорядкуванні.

Як встановили суди попередніх інстанцій, Прокуратура міста Києва звернулася до суду з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним її рішення «Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій». Цим рішенням визнані такими, що втратили чинність, рішення Київської міської ради про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва. Також згідно з рішенням, яке оскаржує позивач у частині вилучення відповідного майна, нерухоме майно вибуло з управління Прокуратури міста Києва та закріплено за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «сфера управління» використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізовувати управлінські функції. Отже, передача майна до сфери управління не означає передачу певному суб’єкту відповідного майна на праві оперативного управління.

У прокуратури право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло й не могло виникнути, незалежно від того, чи було воно зареєстроване, чи ні.

ВП ВС звернула увагу на те, що нормами Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», які кореспондуються з положеннями Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру», що діяли на час прийняття Київською міською радою рішень про передачу прокуратурі нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, передбачено, що місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території органи та установи прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.

Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до закону здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, має право самостійно вирішувати питання щодо передачі об’єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, зокрема передавати їх в оренду.

ВП ВС вважає, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу використання нерухомого майна комунальної власності. У таких відносинах Київська міська рада здійснює правомочності власника комунального майна, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій.

За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) з урахуванням приписів Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» справи у спорах, що виникають під час здійснення органом місцевого самоврядування повноважень власника комунального майна щодо його використання, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17 (провадження № 12-147гс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79958054.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду, розглянувши 6 лютого 2019 року справу № 522/2738/17 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Пенсійного фонду України про перерахунок призначеної їй пенсії.

Позивач просив зобов’язати управління ПФУ перерахувати призначену йому пенсію з урахуванням грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, винагороди за тривалість безперервної військової служби та грошові премії відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Обґрунтуванням для таких вимог стало те, що з усіх перерахованих видів грошового забезпечення позивач сплачував єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Однак орган, що видавав довідку для призначення позивачеві пенсії, не врахував їх, що стало причиною призначення пенсії у меншому розмірі.

Проаналізувавши Закон України від 9 квітня 1992 року
№ 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанову Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», судді ВП ВС дійшли висновку, що до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, належать лише щомісячні основні види грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентна надбавка за вислугу років, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які також мають бути щомісячними.

Таким чином, сплата єдиного внеску не є безумовною підставою для включення виплати, з якої цей внесок утримано, до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія.

Водночас перерахунок пенсій у зв’язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з вказаним Законом, або у зв’язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком (ч. 3 ст. 51 цього Закону).

Разом з тим і зважаючи на те, що позивач на час призначення пенсії за Законом № 2262-ХІІ мав право на включення до складу його грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, отримуваної ним щомісячної додаткової винагороди, а управління ПФУ протиправно відмовило у проведенні перерахунку розміру пенсій, позовні вимоги в частині про зобов’язання відповідача перерахувати розмір пенсій з урахуванням названого щомісячного додаткового виду грошового забезпечення без обмежень строком, були задоволені.

За виключних обставин ВП ВС відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 10 березня 2015 року (справа № 21-70а15) щодо застосування у подібних цій справі правовідносинах положень ст. 9 та ч. 3 ст. 43 Закону України № 2262-XII, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, належать до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитись за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80224649.