Право на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає захисту й відновленню на підставі принципу пріоритетності спеціальних норм над загальними та законів над підзаконними актами – КАС ВС як суд першої інстанції у зразковій справі
Реалізація права на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає здійсненню на підставі спеціального Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», який має пріоритет над Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї», якими запроваджено додаткову умову надання таких пільг.
Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у зразковій справі, задовольняючи позов ветерана органів внутрішніх справ до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною відмови в поновленні виплати пенсійним органом соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 1 травня 2025 року на підставі Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 389».
Суд констатував, що пільги у грошовій формі ветеранам військової служби та деяким іншим особам на оплату житлово-комунальних послуг встановлені п. 6 ч. 1 ст. 6 спеціального Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Водночас ухвалення Закону № 4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України № 1553 в частині запровадження додаткових умов надання таких пільг, зокрема залежності їх отримання від рівня доходу сім’ї, створило правову колізію між нормативно-правовими актами.
Колегія суддів урахувала юридичну позицію Конституційного Суду України про те, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Тобто Закон № 4059-IX як бюджетний закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
При конкуренції норм однакової юридичної сили необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 203/98-ВР, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Джерело: https://supreme.court.gov.ua
Далее
Міністерство юстиції України затвердило новий порядок проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання за кордоном. Про це інформує пресцентр Мін’юсту.
Новий порядок передбачає, що проставлення апостиля здійснюватиметься із використанням програмних засобів Електронного реєстру апостилів. Документ також визначає правила наповнення цього Реєстру зразками підписів посадових осіб, відбитками печаток і штампів, а також відомостями про сертифікати відкритих ключів.
Внесення відповідних даних до Електронного реєстру апостилів здійснюватимуть:
Встановлено, що рішення про проставлення апостиля або відмову в ньому ухвалюється протягом трьох робочих днів із дня, наступного за реєстрацією заяви в Електронному реєстрі апостилів.
Також новим порядком врегульовано процедури прийняття документів, їх розгляду, видачі результатів та отримання інформації з реєстру про проставлений апостиль.
Плата за проставлення апостиля визначається у відсотках від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, та округлюється до найближчих 10 гривень. З огляду на те що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн, розмір плати з 1 січня 2026 року становить:
Відповідний наказ Мін’юсту від 20 листопада 2025 року № 3177/5 набере чинності з 1 лютого 2026 року, але не раніше від дня його офіційного опублікування.
З набранням чинності нового порядку втратять чинність попередні нормативні акти, зокрема Порядок проставлення апостиля, затверджений наказом Мін’юсту від 11 листопада 2015 року № 2268/5, а також наказ від 30 листопада 2015 року № 2452/5, який регламентував подання зразків підписів і відбитків печаток.
Джерело: https://pravo.ua
Далее
Міністерство юстиції України оприлюднило роз’яснення щодо застосування двох важливих механізмів спадкового права — спадкування за правом представлення та спадкової трансмісії. В Мін’юсті зауважили, що необхідність уточнення виникає через часті практичні ситуації, коли спадкоємці помирають до або після відкриття спадщини, що ускладнює процес прийняття спадкових прав.
Спадкування за правом представлення
Під спадкуванням за правом представлення розуміється особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення — це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024 № 154/3846/20 (далі — Постанова)).
Таке право мають, зокрема:
внуки та правнуки спадкодавця;
прабаба та прадід;
племінники, двоюрідні брати та сестри — залежно від черги спадкування.
З огляду на зміст Постанови це означає, що у разі смерті до відкриття спадщини дітей спадкодавця, право на спадкування переходить до їхніх дітей (онуків спадкодавця), у разі смерті до відкриття спадщини онуків спадкодавця, право на спадкування отримають їхні діти (правнуки спадкодавця) тощо.
Спадкова трансмісія
В Мін’юсті наголосили, що спадкова трансмісія виникає тоді, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, але не встигає її прийняти. У такому разі його право переходить до власних спадкоємців — як за законом, так і за заповітом.
Строк для прийняття спадщини становить час, що залишився, але якщо він менший ніж три місяці, він автоматично продовжується до тримісячного періоду.
Основні відмінності між правом представлення та спадковою трансмісією
1. Підстава застосування.
Право представлення — лише за законом; спадкова трансмісія — як за законом, так і за заповітом.
2. Момент смерті спадкоємця.
Право представлення — до відкриття спадщини; спадкова трансмісія — після відкриття спадщини.
3. Коло спадкоємців.
При представленні — визначені родичі спадкодавця; при трансмісії — спадкоємці померлого спадкоємця.
Мін’юст підкреслює, що коректне розмежування цих правових механізмів є критично важливим для нотаріусів та юристів, які супроводжують спадкові справи.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Верховна Рада України 4 листопада 2025 року прийняла за основу законопроєкт №12254 «Про внесення зміни до частини другої статті 32 Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку вчинення правочинів неповнолітньою особою». За відповідне рішення свій голос «за» віддали 276 народних депутатів.
Так, законопроєктом пропонується уточнити положення про те, що для відчуження, поділу чи виділу нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва, транспортних засобів або іншого цінного майна, власником якого є неповнолітня особа, потрібна нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника та дозвіл органу опіки та піклування.
Таким чином, ухвалені зміни мають на меті забезпечити додатковий захист майнових прав неповнолітніх і встановити чіткий порядок укладення ними правочинів.
Джерело:https://jurliga.ligazakon.net/
Далее
22 жовтня Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт № 14056 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку із оновленням (рекодифікацією) положень книги першої».
Законопроєкт пропонує нову редакцію книги першої Цивільного кодексу «Загальні положення», яка є результатом рекодифікації загальної частини цивільного законодавства.
Основні положення законопроєкту охоплюють такі ключові сфери:
загальні засади та джерела приватного права;
суб’єкти приватних відносин;
об’єкти приватних відносин;
договори та інші правочини;
представництво;
строки і позовну давність.
Запропоновано закріпити на нормативному рівні поняття «приватного права» та «приватних відносин». При цьому запропоновано передбачити презумпцію приватних відносин: відносини вважаються приватними, якщо їх публічний характер не визначено законом і не випливає із суті самих відносин.
Передбачається запровадження гнучкіших правил ідентифікації особи: поряд із традиційним ім’ям допускається використання псевдоніма/професійного імені, ініціалів чи спеціального цифрового коду.
Розділ системно переосмислює статус дитини: дитина зберігає цей статус у відносинах із батьками й після повноліття.
Також передбачається, що представництво може здійснюватися за довіреністю та/або на підставі договору. Ця зміна визнає, що сам по собі договір доручення (чи інший договір, наприклад, агентський) вже наділяє повноваженнями представника, і для представництва може бути достатнім укладення договору, якщо сторони так бажають.
Чітко визначаються особисті права в цифровому середовищі: право на забуття, право на захист від діпфейків, право на інформаційний спокій, право на цифровий образ та інші. Деталізуються існуючі та вводяться нові особисті права на: ім’я, підпис, зображення, голос, біометричні та генетичні дані.
Законопроєктом також передбачено внести зміни до інших законів України з метою забезпечення їх відповідності новій редакції Цивільного кодексу.
За матеріалами пресслужби Апарату ВР
Далее
Питання процесуального правонаступництва регламентовано ч. 1 ст. 52 ГПК України, згідно з якою в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання,
поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на
будь-якій стадії судового процесу.
❖ Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником).
❖ Заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі ч. 1—3, 5 ст. 334 ГПК України. Відповідно до ч. 1 зазначеної статті у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (ч. 5). Тобто процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні — це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв’язку з її вибуттям.
❖ Відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Отже, особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь- якій стадії судового процесу, в тому числі до відкриття виконавчого провадження.
❖ За змістом ст. 52 ГПК України заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (тобто протягом невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Таке право не є абсолютним і обмежено часовими
рамками певних стадій судового процесу.
❖ Стадія виконавчого провадження як завершальна стадії судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Тобто за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як авершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред’явлення виконавчого документа до виконання.
❖ Заміна сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку незалежно від того, чи закінчився встановлений строк пред’явлення до виконання наказу, означатиме, що стягувач після спливу строку пред’явлення
виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, уникнувши таким чином законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого часу. Такі дії можуть порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права.
❖ Отже, подання заяви про заміну стягувача його правонаступником після спливу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, що не був поновлений судом, унеможливлює задоволення такої заяви
За матеріалами ВС: https://supreme.court.gov.ua
Далее
