В Україні зростає кількість справ про особисте банкрутство: у 2025 році відкрито 1371 провадження проти 962 у 2024-му. Мін’юст роз’яснив, що процедура дозволяє боржнику офіційно визнати нездатність виконувати зобов’язання та відновити платоспроможність.
Головні правила процедури:
Виключна ініціатива боржника: на відміну від компаній, ініціювати процес може лише сама людина.
Підстави: припинення платежів (>50 % за 2 місяці), відсутність майна для стягнення або загроза неплатоспроможності у найближчі 12 місяців.
Захист: з моменту відкриття справи діє мораторій на вимоги кредиторів і припиняється нарахування штрафів.
Процес передбачає реструктуризацію або погашення боргів через продаж майна (крім єдиного соціального житла). Після завершення суд звільняє особу від боргів, крім аліментів і відшкодування шкоди здоров’ю. Протягом наступних 5 років банкрут зобов’язаний письмово повідомляти про свій статус під час укладення нових кредитних договорів.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Суд визнав неконституційними окремі приписи закону «Про судовий збір» у частині щодо справляння судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвали суду, постановлені в порядку статей 382, 383 КАС України. Про це повідомила пресслужба КСУ.
Велика палата 10 березня 2026 року ухвалила рішення № 2-р/2026 за конституційним поданням Верховного Суду.
Деталі
Автор клопотання звернувся до КСУ щодо перевірки на відповідність ч. 1 ст. 8, частинам 1, 2 ст. 55, ст. 1291 Конституції України ч. 2 ст. 3, підпункту 5 п. 3 ч. 2 ст. 4 закону «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674–VI зі змінами (далі – Закон) в частині справляння судового збору «за подання до адміністративного суду апеляційної та касаційної скарги на ухвали суду», постановлені у порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).
У конституційному поданні Верховний Суд навів аргументи щодо невідповідності Конституції України оспорюваних приписів закону. Зокрема, ВС обґрунтував свою правову позицію тим, що виконання судового рішення є невіддільною стадією правосуддя, тому покладення на особу додаткового фінансового тягаря у вигляді судового збору за вчинення процесуальних дій, спрямованих на реалізацію такого рішення, не узгоджується з приписами Конституції України, зокрема її статей 8, 55, 1291.
Автор клопотання зазначив, що оспорювані приписи Закону у взаємозв’язку з іншими нормами процесуального законодавства можуть створювати ситуацію, за якої право на звернення до суду або на виконання судового рішення фактично залежить від майнового стану особи, що, на переконання ВС, суперечить принципам верховенства права, рівності перед законом і судом та доступу до правосуддя.
КСУ ухвалив рішення, яким визнав неконституційними ч. 2 ст. 3, підпункт 5 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу.
У рішенні вказано, що оспорюваними приписами Закону встановлено необґрунтоване втручання у право особи на доступ до суду. Обов’язок сплати судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу, не можна вважати справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення, що є невіддільним складником права на доступ до суду, оскільки особа, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви та домоглася ухвалення на свою користь обов’язкового судового рішення, повинна додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
Конституційний Суд наголосив, що держава не може покладати на особу додатковий фінансовий тягар за свій обов’язок щодо забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Тому, на думку КСУ, ч. 2 ст. 3, підпункт 5 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення цього рішення.
Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті КСУ 11 березня 2026 року.
Далее
Подружжя в Україні може визначити долю спільного майна в одному документі — шляхом укладення спільного заповіту.
Така можливість передбачена нормами Цивільного кодексу, розповіли фахівці Сумського міжрегіонального управління Мін’юсту.
Цей правочин дозволяє чоловікові та дружині в одному документі розпорядитися майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Як відбувається спадкування
Спільний заповіт має особливу юридичну конструкцію.
Після смерті одного з подружжя його частка у спільному майні переходить до другого з подружжя, який його пережив. Після смерті другого з подружжя право на спадкування отримують особи, визначені у спільному заповіті.
Такий механізм дає змогу зберегти цілісність майна та реалізувати спільну волю подружжя щодо подальшого розпорядження ним.
Чи можна змінити спільний заповіт
Закон передбачає можливість відмови від спільного заповіту. Подружжя може зробити це за життя, однак така відмова обов’язково має бути нотаріально посвідчена.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону на відчуження майна, зазначеного в заповіті. Це потрібно для того, щоб гарантувати виконання умов, визначених у документі.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Міністерство внутрішніх справ надало роз’яснення щодо порядку виїзду дітей за кордон під час воєнного стану: хто може супроводжувати дитину, які документи необхідні та коли потрібна згода другого з батьків.
Після початку повномасштабної війни питання перетину кордону дітьми набуло особливої актуальності. Щоб уникнути відмови в пропуску або затримок, дорослим варто заздалегідь перевірити вимоги та підготувати належні документи.
Виїзд дітей до 16 років
Діти до 16 років можуть виїжджати з України лише в супроводі дорослих. Після досягнення 16-річного віку вони мають право на самостійний виїзд без будь-яких супровідних документів, але за наявності закордонного паспорта.
Для перетину кордону на виїзд з України дитині необхідний один із документів:
закордонний паспорт;
дипломатичний або службовий паспорт;
чинний проїзний документ дитини;
відомості про дитину, внесені до закордонного паспорта одного з батьків, або свідоцтво про народження (ця норма застосовується на період воєнного стану).
Також важливо враховувати вимоги держави в’їзду після перетину українського кордону.
Коли потрібна нотаріальна згода другого з батьків
Якщо дитина до 16 років виїжджає з одним із батьків, за загальним правилом необхідна нотаріально посвідчена згода другого з батьків із зазначенням країни та строку перебування.
Без такої згоди можна їхати лише в особливих випадках.
Випадки, коли згода не вимагається
Нотаріальна згода другого з батьків не потрібна, зокрема, якщо:
один із батьків є іноземцем або особою без громадянства;
у паспорті є відмітка про виїзд на постійне проживання за кордон;
наявні документи про смерть другого з батьків, позбавлення його батьківських прав або визнання безвісти зниклим;
є рішення суду про дозвіл на виїзд без згоди;
мати є одинокою (підтверджується довідкою органу РАЦС);
існує заборгованість зі сплати аліментів понад чотири місяці;
дитина має інвалідність або тяжке захворювання (за наявності підтвердних документів).
Якщо дитину супроводжує інша особа
У разі виїзду з особою, яка не є матір’ю чи батьком, потрібна нотаріально посвідчена згода обох батьків із зазначенням супроводжуючої особи, країни та строку поїздки.
Особливості під час воєнного стану
На період дії воєнного стану діти до 16 років можуть виїжджати в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата чи сестри, мачухи або вітчима.
Також допускається виїзд у супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків письмовою заявою, засвідченою органом опіки та піклування. У такому випадку нотаріальна згода другого з батьків не вимагається.
У МВС наголошують: усі документи повинні бути чинними та оформленими належним чином.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Право на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає захисту й відновленню на підставі принципу пріоритетності спеціальних норм над загальними та законів над підзаконними актами – КАС ВС як суд першої інстанції у зразковій справі
Реалізація права на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає здійсненню на підставі спеціального Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», який має пріоритет над Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї», якими запроваджено додаткову умову надання таких пільг.
Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у зразковій справі, задовольняючи позов ветерана органів внутрішніх справ до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною відмови в поновленні виплати пенсійним органом соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 1 травня 2025 року на підставі Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 389».
Суд констатував, що пільги у грошовій формі ветеранам військової служби та деяким іншим особам на оплату житлово-комунальних послуг встановлені п. 6 ч. 1 ст. 6 спеціального Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Водночас ухвалення Закону № 4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України № 1553 в частині запровадження додаткових умов надання таких пільг, зокрема залежності їх отримання від рівня доходу сім’ї, створило правову колізію між нормативно-правовими актами.
Колегія суддів урахувала юридичну позицію Конституційного Суду України про те, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Тобто Закон № 4059-IX як бюджетний закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
При конкуренції норм однакової юридичної сили необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 203/98-ВР, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Джерело: https://supreme.court.gov.ua
Далее
Міністерство юстиції України затвердило новий порядок проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання за кордоном. Про це інформує пресцентр Мін’юсту.
Новий порядок передбачає, що проставлення апостиля здійснюватиметься із використанням програмних засобів Електронного реєстру апостилів. Документ також визначає правила наповнення цього Реєстру зразками підписів посадових осіб, відбитками печаток і штампів, а також відомостями про сертифікати відкритих ключів.
Внесення відповідних даних до Електронного реєстру апостилів здійснюватимуть:
Встановлено, що рішення про проставлення апостиля або відмову в ньому ухвалюється протягом трьох робочих днів із дня, наступного за реєстрацією заяви в Електронному реєстрі апостилів.
Також новим порядком врегульовано процедури прийняття документів, їх розгляду, видачі результатів та отримання інформації з реєстру про проставлений апостиль.
Плата за проставлення апостиля визначається у відсотках від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, та округлюється до найближчих 10 гривень. З огляду на те що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн, розмір плати з 1 січня 2026 року становить:
Відповідний наказ Мін’юсту від 20 листопада 2025 року № 3177/5 набере чинності з 1 лютого 2026 року, але не раніше від дня його офіційного опублікування.
З набранням чинності нового порядку втратять чинність попередні нормативні акти, зокрема Порядок проставлення апостиля, затверджений наказом Мін’юсту від 11 листопада 2015 року № 2268/5, а також наказ від 30 листопада 2015 року № 2452/5, який регламентував подання зразків підписів і відбитків печаток.
Джерело: https://pravo.ua
Далее
