Особа звернулась до районного суду міста Києва з позовною заявою до Банку про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.
Суд на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) відмовив у відкритті провадження у справі та роз’яснив особі право на звернення до районного суду м. Дніпропетровська із заявою в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України.
Суд першої інстанції зазначив, що трудовим законодавством визначено порядок вирішення питання про застосування заходів матеріальної відповідальності за невиконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди шляхом звернення з відповідною заявою до органу, який розглядав спір про поновлення на роботі, а не шляхом пред’явлення самостійного позову в іншій справі, а тому заявлені вимоги не підлягають правовому захисту в іншому провадженні, ніж в провадженні, в якому повинно було розглядатися таке питання.
Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов особи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але цей висновок не впливає на правильність оскаржуваного судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі, а позивач зобов’язаний був звернутися з відповідною заявою до органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі та стягнення відповідних сум, тобто до районного суду міста Дніпропетровська.
С такою позицією суддів не погодився Верховний Суд, який скасував судові рішення, а справу направив для продовження розгляду до районного суду міста Києва.
За змістом статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима висловився, чи існує судовий прецедент та яке його місце в системі права України.
«Якщо в законодавстві України немає формалізованого поняття «прецедент», це не означає, що де-факто його не існує. Не обов’язково треба розглядати прецедент у так званому класичному розумінні, пов’язуючи його з джерелами права в англосаксонській правовій системі, – зазначив Дмитро Гудима. – Одним з видів судових прецедентів у теорії права виділяють прецедент-тлумачення. Так, Верховний Суд, виходячи з обставин конкретної справи, суті спірних правовідносин і змісту позовних вимог, надає зразок тлумачення нормативного припису. Цей зразок згідно з принципом stare decisis («стояти на вирішеному») є обов’язковим для врахування судами нижчих рівнів при вирішенні аналогічних справ. Єдиної думки у науковій спільноті стосовно того, чи створює таке тлумачення новий нормативний припис, немає. Але з огляду на те, що за логічним обсягом тлумачення нормативних приписів є не лише буквальним, можливе обґрунтування того, що ВС, даючи звужувальне або розширюване тлумачення нормативного припису, створює нове правило, яке раніше в такому вигляді формалізоване не було».
«Наприклад, елементи судової нормотворчості можуть бути зафіксовані у постановах ВС щодо вирішення юрисдикційних конфліктів. Для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики за відсутності в законі чіткої вказівки, до юрисдикції якого саме суду належить вирішення певного спору, Велика Палата ВС у висновку щодо застосування нормативного припису фактично створює правило про те, в якій юрисдикції суди мають вирішувати аналогічні спори», – наголосив суддя.
Говорячи про обов’язковість висновків ВС щодо застосування нормативних приписів, Дмитро Гудима звернув увагу на те, що суддя, встановивши суттєві відмінності справи, яку розглядає, від тієї, в якій ВС сформулював певний висновок, може дійти іншого висновку й ухвалити відмінне рішення. Останнє не можна буде вважати відступом від висновку ВС. Проте відмінності обставин справи, суті спірних правовідносин і предмета спору мають бути суттєвими та обґрунтованими.
Оскільки рішення ВС демонструє розуміння нормативних приписів в обставинах конкретної справи (казуальне тлумачення), таке судове рішення не може бути «шаблоном» для вирішення будь-яких справ безвідносно до встановлених у них фактів, суті спірних правовідносин і змісту позовних вимог.
Крім того, можливо застосовувати також підхід, запозичений у певному сенсі від Європейського суду з прав людини. Йдеться про випадки, коли ЄСПЛ сформулював висновок щодо тлумачення певного положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в обставинах однієї справи, але надалі поширив цей висновок на справи з відмінними обставинами, але в яких він може бути застосовний. Під час застосування попередньо сформульованих висновків до справ, у яких обставини справи не є аналогічними, реалізовується mutatis mutandis – з урахуванням відповідних відмінностей.
Далее
Среднедневной размер пособия по временной потере трудоспособности, предоставляемый Фондом социального страхования Украины (ФССУ), в 2018 году составил 224,4 грн. Это на 31,9% (на 54,2 грн) больше, чем в 2017 году. Об этом сообщает пресс-служба фонда.
Общие расходы фонда на выплату пособия по временной нетрудоспособности увеличились почти на 1,7 млрд грн (27,7%) по сравнению с 2017 годом и превысили 7,74 млрд грн.
Как поясняют в фонде, увеличение среднего размера пособия по временной потере трудоспособности связано с ростом минимальной зарплаты, а также общим ростом фонда оплаты труда по стране.
Далее
Велика Палата Верховного Суду у справі №904/7326/17 винесла постанову від 5 грудня 2018 року, в якій відступила від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого у постанові від 14 березня 2018 року у справі №660/612/16-ц (провадження №14-19цс18).
Раніше Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок було зроблено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №906/530/17 (провадження №12-213гс18); від 17 жовтня 2018 року у справах №5028/16/2/2012 (провадження №12-192гс18) та №927/395/13 (провадження №12-189гс18).
Згідно ж з новою правовою позицією Верховного Суду, ст. 30 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» передбачає обов’язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов’язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Источник: «Судебно-юридическая газета»
Далее
У парламенті зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії мобінгу» (№10118). Про це повідомляється на офіційному сайті Верховної Ради, передає УНН.
Ініціаторами законопроекту виступили дев’ятеро народних депутатів, серед яких — голова підкомітету з питань економічного, секторального співробітництва та поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС комітету ВР з питань європейської інтеграції Оксана Білозір та перший заступник голови комітету з питань науки і освіти Олександр Співаковський.
Метою та завданням законопроекту є захист учасників трудових відносин від різних форм мобінгу і встановлення адміністративної відповідальності за такі дії.
Зокрема пропонується визначити мобінг (від англ. to mob – нападати, труїти) як психологічне, фізичне, економічне насильство, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно працівника, з метою приниження його людської гідності, створення стосовно нього напруженої, ворожої атмосфери та примушування до зміни місця роботи.
Кодекс України про адміністративні правопорушення пропонується доповнити статтею, про те, що мобінг тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста (від 850 грн до 1700 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.
За цькування, вчинене групою осіб, або якщо воно призвело до шкоди здоров’ю, а також за цькування працівників власником підприємства, чи уповноваженою ним особою пропонується встановити штраф у розмірі від ста до двохсот НМДГ (3400 грн) або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.
Наразі, законопроект перебуває на розгляді в профільних комітетах парламенту.
Далее
Управління Держпраці у Хмельницькій області роз’яснило право працівника на відпустку у разі звільнення.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустку» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.
Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Далее
