У проекті нових державних будівельних норм щодо проектування висотних будинків (ДБН В.2.2-24:20ХХ «Висотні будинки і комплекси») пропонується встановити нові вимоги до мінімальної товщини перекриття будівель, що дозволить будувати їх на територіях з сейсмічністю до 7 балів, тобто на всій території України.
Про це повідомив заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Лев Парцхаладзе.
«Переважна більшість території України має сейсмічність до 6 балів. А є окремі регіони і райони у Закарпатській, Одеській областях і Криму, де сейсмічність досягає 7 балів. І, згідно з діючими нормами, там не дозволяється будувати висотні будівлі заввишки 73,5 метра. Зараз ми удосконалили та розширили районування України за сейсмічними показниками. Раніше воно не було конкретизоване, і це створювало можливу загрозу безпеки. Тепер там враховуються усі житлові і громадські будівлі вищі 73,5 м та всі об’єкти зі значним класом наслідків. Ця норма є у змінах до ДБН щодо сейсмічності і вступає в дію 1 травня. Що ми ще хочемо зробити: встановити нові вимоги до мінімальної товщини перекриття будівель. Ці зміни пропонуються у нових ДБН щодо висотних будівель, які зараз оновлюються. Завдяки цьому такі висотні будинки можна буде безпечно зводити на територіях з більшою ніж 6 балів сейсмічністю. Тобто по всій Україні», — зазначив він.
Такі зміни забезпечать надійність та якість конструкцій, що у свою чергу сприятиме підвищенню безпеки і комфорту людей.
Згідно із запропонованими змінами, проектування висотних будинків у сейсмічних зонах (6 балів і вище) необхідно виконувати відповідно до ДБН В.1.1-12 «Будівництво у сейсмічних районах». Сейсмічність майданчика будівництва визначається згідно з картами сейсмічного районування та результатами мікросейсморайонування.
Що стосується проектування перекриттів, їх слід виконувати як нерозрізну монолітну залізобетонну плиту з мінімальною товщиною 200 мм. При необхідності перекриття підсилюється капітелями або балками (ребрами). Не слід влаштовувати вентиляційні шахти та інші отвори у зонах умовних (арматурних) балок плоских перекриттів.
Нові ДБН «Висотні будинки і комплекси» розробляються ДП «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва».
Далее
Великоолександрівський районний суд Херсонської області нагадав, яка інформація не підлягає розголошенню в текстах судових рішень, розміщених у загальному доступі, наприклад у мережі Інтернет.
Такими відомостями згідно із Законом «Про доступ до судових рішень», є:
місце проживання або перебування фізосіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;
реєстраційні номери транспортних засобів;
номери банківських рахунків та платіжних карток;інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні;
інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.
Таким чином, перелічені відомості не можуть бути опубліковані у загальнодоступних текстах судових рішень і тому будь-яким чином мають бути приховані. Відповідно, відкрите розміщення такої інформації в інтернеті є незаконним.
Далее
Позивач працював з 1998 на підприємстві. У 2016 році позивача було звільнено з посади заступника директора з основної діяльності і маркетингу у зв’язку із втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Підставою для втрати довіри до позивача став інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, який був підписаний складом комісії, в тому числі і позивачем, та встановлена недостача дизельного палива.
Такий наказ позивач вважав незаконним та оскаржив його до суду. Позивач покликався, зокрема, на те, що з ним не укладався договір про повну матеріальну відповідальність на посаді заступника директора з основної діяльності та маркетингу, а договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладений у 2005 році з позивачем під час займання іншої посади не створює жодних правових наслідків для сторін в спірних правовідносинах. До суду не було надано укладених договорів про колективну відповідальність осіб, що підписували акти за формою № 5-НП. Акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю позивач підписував як голова комісії, що також підтверджує ту обставину, що позивач здійснював виключно контрольно-ревізійну функцію, а не безпосередньо обслуговував матеріальні цінності.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди зазначали, що посадові обов’язки позивача були безпосередньо пов’язані з обслуговуванням грошових цінностей, невиконання позивачем своїх обов’язків, відсутність контролю зі сторони позивача за рухом матеріальних цінностей, дали підставу роботодавцю для втрати до нього довіри, звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
ВС скасував рішення судів, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.
ВС зазначив, що за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Вказана норма не передбачає обов’язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
ВС вказав, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, — це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
ВС зазначив, що суд не врахував, що безпосереднім обслуговуванням грошових коштів і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Та поза увагою суду залишився той факт, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові кошти та цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов’язків.
А договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати тільки з тими працівниками, які займають посади або виконують роботи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.
Сам факт виявлення нестачі цінностей не є підставою для визнання вини позивача та звільнення його в зв’язку з цим із роботи за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України (постанова від 06.02.2019 у справі №521/4221/16).
Далее
Запитувач звернувся до управління юстиції із запитом про надання публічної інформації, просив надати інформацію про кількість наказів управління, виданих більше, ніж за півтора року та надати копії наказів шляхом надіслання відповіді на електронну адресу.
Управління юстиції надало відповідь, у якій зазначило, що за запитуваний період видано 10283 накази. Копії наказів в електронному вигляді не створюються, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб, у зв’язку з чим, управління не є розпорядником цієї інформації.
Запитувач звернувся до суду з позовом та просив визнати незаконною відмову управління юстиції у наданні копій наказів. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили позов задовольнити частково та зобов’язати управління юстиції надати запитувачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації тощо, накази управління юстиції за місцем їх зберігання.
Касаційні скарги подали як позивач, так і відповідач. Управління юстиції наполягало на правомірності своєї відмови, а запитувач просив суд зобов’язати управління юстиції надіслати на його електронну адресу копії наказів.
Верховний Суд визнав правомірними вимоги особи та зобов’язав управління юстиції надіслати на електронну адресу особи скановані копії наказів за запитуваний період в порядку, визначеному Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
Суд касаційної інстанції визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості доводів відповідача про те, що відповідь на інформаційний запит позивача передбачає створення нової інформації, оскільки в даному випадку йдеться про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач.
Поряд з цим, ВС вказав, що частково задовольняючи позов, суди обрали неправильний спосіб захисту порушеного права позивача на інформацію та помилково поклали на управління юстиції обов’язок надати позивачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації запитувані ним накази. В той час як відповідач був зобов’язаний задовольнити запит особи і надати скановані копії запитуваних документів.
КАС ВС зазначив, що встановлений статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідач в порушення частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не навів установлених у цій статті підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови та, відповідно, її протиправність.
Суд касаційної інстанції зауважив, що аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.
ВС вказав, що аналіз установлених судами обставин справи та доводів відповідача не дають підстав для висновку про відсутність у управління юстиції технічної чи ресурсної можливості переведення в електронну форму запитуваних позивачем документів, а так само про те, що таке переведення та надсилання на електронну пошту позивача покладе на відповідача надмірний тягар (постанова від 31.01.2019 у справі № 820/4258/17).
Далее
До суду звернулась особа з позовом до винуватця дорожньо-транспортної пригоди про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Позивач зазначав, що внаслідок ДТП були спричинені пошкодження належному йому автомобілю, розмір яких свідчить про фізичне знищення транспортного засобу.
Страхова компанія на підставі договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за наслідками розгляду його заяви виплатила йому кошти. Але позивач просив стягнути з особи різницю між фактичним розміром майнової шкоди та страховою виплатою, а також кошти на відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що відповідно до порядку відшкодування шкоди у зв’язку з фізичним знищенням транспортного засобу, передбаченого статтею 30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачу, як власнику транспортного засобу відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована, ліміт страхової відповідальності страховика, з урахуванням заяви-приєднання до умов добровільного страхування цивільної відповідальності (акцепт) становить 150 000,00 грн, позивач погодився з виплаченою йому сумою страхового відшкодування, будь-яких вимог до компанії не заявляв, та відмовився від передачі залишків транспортного засобу. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди.
Апеляційний суд скасував таке рішення та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Суд стягнув з відповідача на відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, який вважається фізично знищеним, грошові кошти та зобов’язав позивача передати відповідачу залишки автомобіля. Крім того, суд частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Верховний Суд у складі касаційного цивільного суду не погодився з таким вирішенням спору та скасував рішення апеляційного чуду в частині вирішення вимог про відшкодування майнової шкоди. В цій частині ВС визнав вірним висновок суду першої інстанції (постанова від 30.01.2019 у справі №753/21303/16-ц).
ВС зазначив, що розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні.
У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов’язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Далее
Відтепер реєстрація технологій, що створені чи придбані за кошти бюджету або державними підприємствами, відбуватиметься через електронну систему. Тож науковцям не треба буде подавати до МОН низку документів у паперовій формі.
Як інформує прес-служба Міністерства освіти, відповідну постанову Уряд прийняв 27 лютого 2019 року.
«Цим документом ми значно спростили і зробили зручнішою процедуру реєстрації тих технологій, на створення чи купівлю яких витратила кошти держава. Раніше науковцям потрібно було заповнювати низку документів у паперовому вигляді і везти їх особисто або надсилати поштою до МОН. Тепер заповнення та відправка документів на реєстрацію буде через електронну систему», – повідомила Міністр освіти і науки Лілія Гриневич.
Так, віддалений доступ надаватимуть певному представнику установи, якого уповноважать на реєстрацію. Через особистий електронний кабінет він заповнюватиме спеціальну форму та надсилатиме її до МОН для перевірки та реєстрації технології.
Водночас варто відзначити, що для технологій, які містять секретну або службову інформацію, залишається нинішній формат реєстрації.
Спрощення торкнулося також переліку документів, які необхідно подавати розробниками і власниками технологій для реєстрації. Зокрема, зі списку вилучено довідку про наявність повного комплекту документів щодо технології згідно з ДСТУ 3974-2000.
Найближчим часом відповідні зміни щодо реєстрації буде внесено до Інструкції з оформлення Реєстраційної картки технології та її складових, затвердженої наказом МОН від 09 листопада 2015 року № 1156. Там буде докладніше прописано процедуру електронної реєстрації. Також актуальна інформація про реєстрацію технологій доступна на офіційному веб-сайті МОН у розділі «Державна реєстрація технологій».
Зазначимо, 28 лютого завершується прийом заявок на конкурси інноваційних та стартап-проектів, переможці яких отримають підтримку для розвитку своїх винаходів.
Далее
