По сообщению Государственной миграционной службы Украины, отныне узнать о состоянии оформления и изготовления биометрических видов на временное и постоянное проживание в Украине можно с помощью электронного сервиса «Проверка состояния оформления документов» на официальном веб-сайте ГМС.
В 2018 году Государственная миграционная служба Украины начала оформление биометрических видов на временное и постоянное проживание для иностранцев в виде пластиковых карт с бесконтактным электронным носителем.
Раньше с помощью сервиса проверить состояние оформления биометрических документов могли только граждане Украины, отныне сервис доступен также и для иностранцев. Важно, что новый сервис также доступен на английском языке на англоязычной версии сайта.
Відповідні зміни викладені у законопроекті № 10094, зареєстрованому у Верховній Раді 26 лютого.
Як зазначають розробники документу, відсутність підтримки з боку держави українських креативних індустрій в умовах, коли вони перебувають на стадії становлення і активного розвитку, може призвести до негативних наслідків.
З одного боку, високі відсоткові ставки відрахувань у цільові соціальні фонди при порівняно високій частці витрат на працівників у собівартості послуг, не дозволяють компаніям у сфері ІТ працювати з виконавцями робіт на основі трудових відносин. З іншого боку, вважають депутати, посилення тиску з боку державних органів влади призведе до втрати конкурентоспроможності вітчизняних компаній на світовому ринку, закриття офісів великих світових компаній, трудової міграції та зменшення надходжень до бюджету і соціальних фондів. Ймовірно, мова йде про нещодавно опублікований проект Мінсоцполітики.
Крім вже існуючих чотирьох груп суб’єктів сплати єдиного податку народні обранці пропонують передбачити п’яту групу, до якої буде віднесено лише фізичних осіб-підприємців, які надають послуги у сфері інформаційних технологій, а саме:
Водночас умовами, за якими зазначені ФОП будуть віднесені до п’ятої групи є те, що вони не використовуватимуть працю найманих осіб, а обсяг їх доходу протягом календарного року не перевищуватиме 7 500 000 гривень.
Крім того, ФОП 5 групи під час надання зазначених послуг у сфері інформаційних технологій матимуть можливість на платній або безоплатній основі користуватися технічними та/або програмними засобами, інформаційними системами й будь-якими іншими засобами виробництва (у тому числі приміщеннями), що належать іншим фізичним особам – підприємцям або юридичним особам, не укладаючи з ними трудового договору.
Встановити ставку єдиного податку для платників п’ятої групи пропонується у розмірі:
Ставки єдиного податку для платників п’ятої групи “виростуть” до 15 % якщомрічний дохід перевищуватиме 7 500 000 гривень. Аналогічна ставка буде застосовуватися для випадків, коли ФОП отримує дохід від видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
ЄСВ для платників п’ятої групи з 2020 року складе подвійний розмір мінімального страхового внеску.
Законопроект також закріплює права ІТ-підприємців здійснювати свою діяльність у приміщеннях, що належать іншим фізичним або юридичним особам, а також користуватися їх комп’ютерною технікою, інформаційними системами, комунікаціями та іншими засобами виробництва, без укладення з цими особами трудового договору.
За словами розробників, прийняття проекту Закону, по-перше, забезпечить безпеку ІТ підприємців у контексті звинувачення їх представниками податкових органів в ухиленні від сплати податків шляхом неправомірного переходу на спрощену систему оподаткування. По-друге, надасть можливість ІТ-підприємцям і надалі користуватися спрощеною системою оподаткування, що збереже привабливість цього виду бізнесу в Україні для зарубіжних інвесторів. По-третє, забезпечить стале зростання надходжень до державного бюджету з ІТ індустрії та, одночасно, надасть можливість останній бути конкурентноспроможною на світовому ринку.
Далее
У проекті нових державних будівельних норм щодо проектування висотних будинків (ДБН В.2.2-24:20ХХ «Висотні будинки і комплекси») пропонується встановити нові вимоги до мінімальної товщини перекриття будівель, що дозволить будувати їх на територіях з сейсмічністю до 7 балів, тобто на всій території України.
Про це повідомив заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Лев Парцхаладзе.
«Переважна більшість території України має сейсмічність до 6 балів. А є окремі регіони і райони у Закарпатській, Одеській областях і Криму, де сейсмічність досягає 7 балів. І, згідно з діючими нормами, там не дозволяється будувати висотні будівлі заввишки 73,5 метра. Зараз ми удосконалили та розширили районування України за сейсмічними показниками. Раніше воно не було конкретизоване, і це створювало можливу загрозу безпеки. Тепер там враховуються усі житлові і громадські будівлі вищі 73,5 м та всі об’єкти зі значним класом наслідків. Ця норма є у змінах до ДБН щодо сейсмічності і вступає в дію 1 травня. Що ми ще хочемо зробити: встановити нові вимоги до мінімальної товщини перекриття будівель. Ці зміни пропонуються у нових ДБН щодо висотних будівель, які зараз оновлюються. Завдяки цьому такі висотні будинки можна буде безпечно зводити на територіях з більшою ніж 6 балів сейсмічністю. Тобто по всій Україні», — зазначив він.
Такі зміни забезпечать надійність та якість конструкцій, що у свою чергу сприятиме підвищенню безпеки і комфорту людей.
Згідно із запропонованими змінами, проектування висотних будинків у сейсмічних зонах (6 балів і вище) необхідно виконувати відповідно до ДБН В.1.1-12 «Будівництво у сейсмічних районах». Сейсмічність майданчика будівництва визначається згідно з картами сейсмічного районування та результатами мікросейсморайонування.
Що стосується проектування перекриттів, їх слід виконувати як нерозрізну монолітну залізобетонну плиту з мінімальною товщиною 200 мм. При необхідності перекриття підсилюється капітелями або балками (ребрами). Не слід влаштовувати вентиляційні шахти та інші отвори у зонах умовних (арматурних) балок плоских перекриттів.
Нові ДБН «Висотні будинки і комплекси» розробляються ДП «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва».
Далее
Великоолександрівський районний суд Херсонської області нагадав, яка інформація не підлягає розголошенню в текстах судових рішень, розміщених у загальному доступі, наприклад у мережі Інтернет.
Такими відомостями згідно із Законом «Про доступ до судових рішень», є:
місце проживання або перебування фізосіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;
реєстраційні номери транспортних засобів;
номери банківських рахунків та платіжних карток;інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні;
інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.
Таким чином, перелічені відомості не можуть бути опубліковані у загальнодоступних текстах судових рішень і тому будь-яким чином мають бути приховані. Відповідно, відкрите розміщення такої інформації в інтернеті є незаконним.
Далее
Позивач працював з 1998 на підприємстві. У 2016 році позивача було звільнено з посади заступника директора з основної діяльності і маркетингу у зв’язку із втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Підставою для втрати довіри до позивача став інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, який був підписаний складом комісії, в тому числі і позивачем, та встановлена недостача дизельного палива.
Такий наказ позивач вважав незаконним та оскаржив його до суду. Позивач покликався, зокрема, на те, що з ним не укладався договір про повну матеріальну відповідальність на посаді заступника директора з основної діяльності та маркетингу, а договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладений у 2005 році з позивачем під час займання іншої посади не створює жодних правових наслідків для сторін в спірних правовідносинах. До суду не було надано укладених договорів про колективну відповідальність осіб, що підписували акти за формою № 5-НП. Акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю позивач підписував як голова комісії, що також підтверджує ту обставину, що позивач здійснював виключно контрольно-ревізійну функцію, а не безпосередньо обслуговував матеріальні цінності.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди зазначали, що посадові обов’язки позивача були безпосередньо пов’язані з обслуговуванням грошових цінностей, невиконання позивачем своїх обов’язків, відсутність контролю зі сторони позивача за рухом матеріальних цінностей, дали підставу роботодавцю для втрати до нього довіри, звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
ВС скасував рішення судів, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.
ВС зазначив, що за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Вказана норма не передбачає обов’язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
ВС вказав, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, — це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
ВС зазначив, що суд не врахував, що безпосереднім обслуговуванням грошових коштів і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Та поза увагою суду залишився той факт, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові кошти та цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов’язків.
А договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати тільки з тими працівниками, які займають посади або виконують роботи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.
Сам факт виявлення нестачі цінностей не є підставою для визнання вини позивача та звільнення його в зв’язку з цим із роботи за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України (постанова від 06.02.2019 у справі №521/4221/16).
Далее
Запитувач звернувся до управління юстиції із запитом про надання публічної інформації, просив надати інформацію про кількість наказів управління, виданих більше, ніж за півтора року та надати копії наказів шляхом надіслання відповіді на електронну адресу.
Управління юстиції надало відповідь, у якій зазначило, що за запитуваний період видано 10283 накази. Копії наказів в електронному вигляді не створюються, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб, у зв’язку з чим, управління не є розпорядником цієї інформації.
Запитувач звернувся до суду з позовом та просив визнати незаконною відмову управління юстиції у наданні копій наказів. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили позов задовольнити частково та зобов’язати управління юстиції надати запитувачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації тощо, накази управління юстиції за місцем їх зберігання.
Касаційні скарги подали як позивач, так і відповідач. Управління юстиції наполягало на правомірності своєї відмови, а запитувач просив суд зобов’язати управління юстиції надіслати на його електронну адресу копії наказів.
Верховний Суд визнав правомірними вимоги особи та зобов’язав управління юстиції надіслати на електронну адресу особи скановані копії наказів за запитуваний період в порядку, визначеному Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
Суд касаційної інстанції визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості доводів відповідача про те, що відповідь на інформаційний запит позивача передбачає створення нової інформації, оскільки в даному випадку йдеться про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач.
Поряд з цим, ВС вказав, що частково задовольняючи позов, суди обрали неправильний спосіб захисту порушеного права позивача на інформацію та помилково поклали на управління юстиції обов’язок надати позивачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації запитувані ним накази. В той час як відповідач був зобов’язаний задовольнити запит особи і надати скановані копії запитуваних документів.
КАС ВС зазначив, що встановлений статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідач в порушення частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не навів установлених у цій статті підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови та, відповідно, її протиправність.
Суд касаційної інстанції зауважив, що аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.
ВС вказав, що аналіз установлених судами обставин справи та доводів відповідача не дають підстав для висновку про відсутність у управління юстиції технічної чи ресурсної можливості переведення в електронну форму запитуваних позивачем документів, а так само про те, що таке переведення та надсилання на електронну пошту позивача покладе на відповідача надмірний тягар (постанова від 31.01.2019 у справі № 820/4258/17).
Далее
