Під час здійснення розгляду справи в суді першої інстанції, до матеріалів справи судом було залучено заперечення Відповідача-2 проти позову, в якому зазначено, що всупереч вимогам частини 2 статті 36 ГПК України надана Прокурором до матеріалів справи копія договору є неналежним доказом. Про наведене було вказано Відповідачем-1 також і в апеляційній скарзі.
Однак, місцевий господарський суд на зазначене уваги не звернув. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що Відповідачами не зазначається в чому відмінність між умовами укладеного ними договору та копією, яка надана Прокурором, а тому оскільки надана Прокурором копія договору отримана ним в ході вивчення стану законності додержання законодавства навчальними закладами, невідповідність її оригіналу Відповідачами не спростована, в силу статті 91ГПК України суд вважає, що Прокурором надано належний та допустимий доказ.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячі з наступного.
Відповідно до ст. 32 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення Прокурора до суду з даним позовом, до 15.12.2017) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками суд. експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (стаття 36 ГПК України).
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 “ДСТУ 4163-2003”, відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів “Згідно з оригіналом “, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Всупереч зазначеним вимогам законодавства, місцевий господарський суд прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів, якими обґрунтовує свій позов Прокурор.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судами вирішено спір за належними, проте недопустимими доказами у справі, наданих Прокурором в обґрунтування позовних вимог.
Невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.
Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.
В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв’язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Доводи касаційної скарги по суті заявлених позовних вимог не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції, оскільки це виходить за межі касаційного перегляду.
Варто відзначити, що позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з питання засідчення/ правильності засвідчення наданих сторонами копій документів співпадає з позицією висловленою неодноразого ВГСУ у своїх поставновах. У той же час залишається лише висловити сподівання, що колегія Касаційного цивільного суду матиме таку ж однозначну позицію з цього питання.
