Обставини справи
Позивач – пенсіонер, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
До 1 січня 2015 року отримував підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Пізніше ця норма втратила чинність на підставі закону «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Однак 17 липня 2018 року Конституційний Суд України визнав такі зміни неконституційними і у зв’язку із цим позивач звернувся до Овруцького об’єднаного управління Пенсійного фонду з проханням повідомити, чи відновлено йому виплату підвищення до пенсії.
Отримавши негативну відповідь, позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із вимогою визнати протиправною бездіяльність Овруцього ОУПФ та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Відповідач, у свою чергу, наполягав на тому, що Конституційний Суд визнав неконституційним виключення статті 39 Закону №796-ХІІ, однак у той же час Закон №987-VIII є чинним, а відповідно до його приписів право на доплату мають громадяни, які працюють у зоні відчуження. Однак позивач до цієї категорії осіб не відноситься, а тому, на думку ПФУ, відповідного права не має.
Місцевий суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи як зразкової.
Рішення Верховного Суду у зразковій справі
Стаття 39 в редакції Закону №987- VIII, чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Натомість редакція цієї ж статті, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов’язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов’язкового) відселення після повного відселення жителів.
«У спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового спричиняє колізію правозастосування. З урахуванням змістовної складової та мотивів Рішення КСУ №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, Верховний Суд вважає, що ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення — зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ», — йдеться у рішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (судді М.Гімон, Я.Берназюк, М.Гриців, Л.Мороз, В.Кравчук).
Таким чином, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що позивач з 17 липня 2018 року має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення — зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року.
