Юридическая Компания

Новости

Затверджено Порядок ведення Реєстру організацій колективного управління, який набув чинності у другій половині січня 2019 року.

Опубликовано 31 Янв 2019 в Новости | Нет комментариев

Затверджено Порядок ведення Реєстру організацій колективного управління, який набув чинності  у другій половині січня 2019 року.

Наприкінці листопада 2018 року наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТ) затверджено Порядку ведення Реєстру організацій колективного управління (Реєстр), який набув чинності  у другій половині січня 2019 року.

Безпосередньо Порядок визначає процедуру ведення Реєстру в МЕРТ.

Реєстр створюється як єдина інформаційна база, до якої забезпечується постійний вільний доступ і яка містить відомості про організації колективного управління, передбачені Законом України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (далі — Закон).

Ведення Реєстру передбачає:

унесення відомостей про зареєстровані або акредитовані організації колективного управління до Реєстру;

надання інформації з Реєстру у формі витягу;

унесення змін до записів Реєстру на підставі заяв про внесення змін до Реєстру;

виключення організації колективного управління з Реєстру.

Юридична особа для реєстрації як організації колективного управління подає до МЕРТ заяву про реєстрацію ОКУ та відомості про засновників, персональний склад наглядового і виконавчого органів та штатних працівників юридичної особи.

Відомості про організацію колективного управління вносяться до Реєстру на підставі наказу МЕРТ про реєстрацію або акредитацію організації колективного управління. Унесення ОКУ, у тому числі акредитованої, до Реєстру здійснюється шляхом заповнення форми реєстру організацій колективного управління. Додано перелік даних яка повинна містити відповідна форма.

Відомості про організацію колективного управління вносяться до Реєстру не пізніше трьох робочих днів з дня прийняття наказу МЕРТ про реєстрацію або акредитацію ОКУ.

Витяг з Реєстру організацій колективного управління надається протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної заяви.

Зміни до Реєстру вносяться не пізніше трьох робочих днів з дня надходження заяви про внесення змін до Реєстру організацій колективного управління на підставах, зазначених у статті 18 Закону.

Виключення організації колективного управління з Реєстру здійснюється на підставі наказу МЕРТ.

Для кожної організації колективного управління оформлюється реєстраційна справа, що є невід’ємною частиною Реєстру.

Реєстраційна справа організації колективного управління формується не пізніше трьох робочих днів з дати внесення запису до Реєстру.

Реєстр ведеться українською мовою в електронному вигляді, записи вносяться у хронологічному порядку за наявності підстав для включення, унесення змін до Реєстру та виключення організації колективного управління з Реєстру.

Кожній організації колективного управління в Реєстрі присвоюється реєстраційний номер у порядку черговості.

У разі внесення змін до записів про організацію колективного управління у графі «Примітка» Реєстру зазначаються вхідні реєстраційні дані відповідного документа правовласника або організації колективного управління.

У разі внесення змін до запису про організацію колективного управління її реєстраційний номер не змінюється.

У разі виключення організації колективного управління у графі «Примітка» Реєстру, що містить відомості про цю організацію, робиться запис із зазначенням дати виключення організації колективного управління з Реєстру та дати і номера наказу про скасування реєстрації або акредитації організації колективного управління.

Реєстр та реєстраційні справи підлягають постійному зберіганню в Міністерстві.

Далее

Перерахунок пенсій постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи: рішення ВС

Опубликовано 31 Янв 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Перерахунок пенсій постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи: рішення ВС
Право непрацюючих пенсіонерів, що проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії відновлено.

Обставини справи

Позивач – пенсіонер, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

До 1 січня 2015 року отримував підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.

Пізніше ця норма втратила чинність на підставі закону «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.

Однак 17 липня 2018 року Конституційний Суд України визнав такі зміни неконституційними і у зв’язку із цим позивач звернувся до Овруцького об’єднаного управління Пенсійного фонду з проханням повідомити, чи відновлено йому виплату підвищення до пенсії.

Отримавши негативну відповідь, позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із вимогою визнати протиправною бездіяльність Овруцього ОУПФ та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії.

Відповідач, у свою чергу, наполягав на тому, що Конституційний Суд визнав неконституційним виключення статті 39 Закону №796-ХІІ, однак у той же час Закон №987-VIII є чинним, а відповідно до його приписів право на доплату мають громадяни, які працюють у зоні відчуження. Однак позивач до цієї категорії осіб не відноситься, а тому, на думку ПФУ, відповідного права не має.

Місцевий суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи як зразкової.

Рішення Верховного Суду у зразковій справі

Стаття 39 в редакції Закону №987- VIII, чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Натомість редакція цієї ж статті, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов’язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов’язкового) відселення після повного відселення жителів.

«У спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового спричиняє колізію правозастосування. З урахуванням змістовної складової та мотивів Рішення КСУ №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, Верховний Суд вважає, що ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення — зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ», — йдеться у рішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (судді М.Гімон, Я.Берназюк, М.Гриців, Л.Мороз, В.Кравчук).

Таким чином, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що позивач з 17 липня 2018 року має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення — зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року.

Далее

ВС: необхідна умова для передачі в оренду земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності

Опубликовано 31 Янв 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС: необхідна умова для передачі в оренду земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності

За змістом статей 116, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.

Відносини щодо передачі земельних ділянок у користування (оренду) із земель комунальної власності та укладення відповідних договорів оренди регулюються спеціальними нормами законодавства, закріпленими, зокрема, в ЗК України та Законі України «Про оренду землі». Саме ці спеціальні норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин у зазначеній справі, а не приписи Господарського кодексу України, які застосували суди попередніх інстанцій.

Позивач – ТОВ «Торговий дім «Рибалка», уклавши з ТОВ «Торгово-закупівельне підприємство «Лота» договір купівлі-продажу нежилих приміщень: кафе, магазинів, торгових рядів, звернувся до Київської міської ради з клопотанням про передачу в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування зазначених нежилих приміщень (проте площею, більшою за площу земельної ділянки під цими нежилими приміщеннями, відповідно до умов указаного договору купівлі-продажу). ТОВ «ТД «Рибалка» отримало згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та виготовило його у встановленому законодавством порядку, після чого позивач надіслав до Київради лист із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, а також підписаний проект цього договору для подальшого підписання Київрадою. Оскільки Київрада утрималася від прийняття рішення про передачу в оренду позивачу зазначеної земельної ділянки та укладення відповідного договору, ТОВ «ТД «Рибалка» звернулося до суду з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем, та зобов’язання зареєструвати його в установленому законом порядку.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що відсутність рішення Київради про передачу позивачеві в оренду для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень земельної ділянки, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) ТОВ «ТД «Рибалка» шляхом укладення з ним відповідного договору оренди.

Надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом договору оренди за умови досягнення сторонами згоди щодо умов такого договору. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 (провадження № 11-475апп18).

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977414. Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду – за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/79250491.

Далее

Кабмин Украины утвердил порядок возмещения расходов на услуги по уходу за детьми до трех лет по программе «муниципальная няня».

Опубликовано 31 Янв 2019 в Новости | Нет комментариев

Кабмин Украины утвердил порядок возмещения расходов на услуги по уходу за детьми до трех лет по программе «муниципальная няня».

Такое решение было принято на заседании Кабинета министров в среду, 30 января.

Согласно принятому решению, начиная с 1 января 2019 года областные и Киевская городская госадминистрации будут возмещать стоимость услуг по программе «муниципальная няня» в размере прожиточного минимума для детей до шести лет. В 2019 году эта сумма составляет 1626 гривен.

Услуги в рамках программы могут представлять физические лица-предприниматели или юридические лица, предоставляющие услуги по уходу за детьми, заключившие договор о предоставлении услуг по уходу за ребенком до трех лет. Исключением стали государственные и коммунальные детские сады, расходы на которые в рамках программы не компенсируются.

Начисление компенсации будет осуществляться ежемесячно на счет одного из родителей или опекуна.

В госбюджете на 2019 год на расходы в рамках программы заложено 500 млн гривен.

Напоминаем, начиная с 1 сентября 2018 года матерям новорожденных в роддомах выдается единовременная натуральная помощь “пакет малыша”.

Далее

Закон о переходе религиозных общин официально опубликован: завтра он вступает в силу

Опубликовано 30 Янв 2019 в Новости | Нет комментариев

Закон о переходе религиозных общин официально опубликован: завтра он вступает в силу

В «Голосе Украины» опубликовали закон о порядке подчиненности религиозных общин двумя третями голосов присутствующих № 2673-VIII, передает Цензор.НЕТ со ссылкой 112 Украина.

Документ предусматривает изменение подчиненности религиозной организации путем регистрации новой редакции устава или внесения изменений к уставу религиозной общины.

Решение об изменении подчиненности и внесении соответствующих изменений или дополнений в устав принимаются общим собранием религиозной общины, их могут созвать члены такой общины.

«Решение об изменении подчиненности и внесении соответствующих изменений в устав принимаются не менее как двумя третями от количества членов религиозной общины, необходимой для признания полномочными общего собрания религиозной общины в соответствии с ее уставом», — говорится в законе.

Решение об изменении подчиненности удостоверяется подписями членов общины, которые поддержали такое решение.

Закон вступит в силу на следующий день после официального опубликования.

Далее

ВС: які причини пропуску прокурором строку оскарження рішення не можна вважати поважними

Опубликовано 30 Янв 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС: які причини пропуску прокурором строку оскарження рішення не можна вважати поважними

Особливості організації внутрішнього документообігу в системі органів прокуратури не можуть змінювати загальний порядок обчислення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, визначений у ч. 2 ст. 395 Кримінального процесуального кодексу України. Не впливає на обчислення строку на апеляційне оскарження в цьому випадку й така обставина, як час розміщення в Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту відповідної ухвали суду першої інстанції.

Такий висновок зробила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора на ухвалу апеляційного суду, який відмовив у поновленні строку апеляційного оскарження ухвали місцевого суду.

У касаційній скарзі заступник прокурора зазначив: прокурор вищого рівня, який подав апеляційну скаргу, участі в судовому розгляді не брав, про ухвалу місцевого суду йому стало відомо поза межами строку на апеляційне оскарження. Скаржник також зауважив, що згадана ухвала місцевого суду була оприлюднена в ЄДРСР за день до закінчення строку апеляційного оскарження.

Як ідеться в постанові ВС, у п. 20 ч. 2 ст. 36 КПК України закріплено, що прокурор має право на оскарження судових рішень в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з ч. 4 ст. 36 КПК України право на подання апеляційної скарги мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня. Проте в цьому Кодексі не встановлено особливого порядку та строків оскарження прокурорами вищого рівня судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку.

Так, у статтях 393 та 425 КПК України як суб’єкт оскарження вказується тільки прокурор. Відповідно ж до п. 15 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу прокурором є особа, яка обіймає посаду, передбачену ст. 17 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень. З огляду на системний аналіз законодавчих норм поняття «прокурор», яке вживається у статтях 393 та 425 КПК України як суб’єкт апеляційного та касаційного оскарження, охоплює не лише певну посадову особу, яка здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні та визначена у порядку ст. 37 зазначеного Кодексу, а й прокурорів вищого рівня.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, був присутній під час оголошення ухвали місцевого суду, йому було роз’яснено порядок і строки апеляційного оскарження, копію ухвали він отримав 23 листопада 2017 року, а останнім днем подання апеляційного скарги було 28 листопада. Тобто прокурори за умови належної організації внутрішнього документообігу мали достатньо часу для апеляційного оскарження згаданої ухвали в межах встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України строку.

Викладені у касаційній скарзі причини пропуску строку апеляційного оскарження не є об’єктивно непереборними, а тому колегія суддів не вважає їх поважними.

ВС залишив ухвалу апеляційного суду без змін.
Детальніше з текстом постанови ВС можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/76859948.

Далее