Сегодня, 15 января 2019 года, в 16:00 Укрзализныця возобновляет операции возврата проездных документов на сайте booking.uz.gov.uа, на мобильной версии сайта и мобильных приложениях. Приостановление выполнения операций возврата проездных документов через Интернет действовало для предотвращения злоупотреблениям в пиковый период перевозок с 15 декабря 2018 года.
Подавляющее количество билетов выкупается через Интернет в первые минуты открытия продажи, а потом значительная их часть возвращается в продажу перед отправлением поезда. Такие данные демонстрируют, что билеты оптом выкупаются для их дальнейшей перепродажи. Принятые Укрзализницей меры по ограничению возврата билетов через Интернет имели целью обеспечить поступление в свободную продажу мест для реального пассажира.
Народные депутаты намерены обеспечить право на оплачиваемый отпуск лицам, которые усыновили как новорожденных детей, так и детей от двух месяцев.
Соответствующий правительственный законопроект № 6350 относительно предоставления отпуска при усыновлении сироты, ребенка, лишенного родительской опеки был принят за основу на утреннем заседании ВР 15 января.
Черговий крок в посиленні боротьби з рейдерством: Уряд ввів сервісну послугу з подання заяви про заборону вчинення реєстраційних дій щодо нерухомого майна в електронній формі.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1069, яким передбачається запровадження сервісної послуги з подання заяви про заборону вчинення реєстраційних дій у електронній формі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, набуло чинності.
Послуга надаватиметься на платній основі та виключно за наявності зареєстрованого права власності на окремий індивідуально визначений об’єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно з присвоєним такому об’єкту номером, а також виключно за умови використання кваліфікованого електронного підпису, у тому числі з використанням “Mobile ID”.
Далее
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
Спір у цій справі стосується визнання недійсним на майбутнє договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та ТОВ «Фірма Технотрон». Згідно з договором орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові вбудовані приміщення у будівлі навчальних майстерень, що перебувають на балансі Маріупольського професійного ліцею (балансоутримувач). Майно передане в оренду з метою розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит.
Згідно з ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди спірних приміщень) майно навчальних закладів може використовуватися як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень. Проте надання в оренду таких приміщень, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов’язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні приміщення передані в оренду ТОВ «Фірма Технотрон» всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки орендар отримав майно з метою розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, тобто для діяльності, не пов’язаної з навчально-виховним процесом Маріупольського професійного ліцею. Зазначений договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у зв’язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. У разі задоволення позовних вимог – зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Оскільки предметом спору є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, Велика Палата ВС вказала, що укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само поданню відповідного позову не перешкоджає закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Також Велика Палата ВС звернула увагу на те, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. Отже, висновок суду апеляційної інстанції, який визнав договір оренди недійсним на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду), є помилковим.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78376886. Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду – за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78977531.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 754/4727/16ц у постанові від
28 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-25345св18) скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовив у задоволенні позову про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення.
Суди встановили, що у зв’язку з тим, що відповідачі порушили умови договору про надання споживчого кредиту, ТОВ «Кей-Колект» у позасудовому порядку врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, що було передбачено умовами договору іпотеки, шляхом набуття права власності на спірне майно. На підставі договору купівлі-продажу ТОВ «Сол-Проперті» придбало у ТОВ «Кей-Колект» іпотечне майно, однак не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідачі чинять перешкоди та відмовляються виселитися у добровільному порядку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що відповідачі без законних підстав проживають у спірній квартирі, перешкоджаючи позивачеві в реалізації права володіння, користування і розпорядження належним йому на праві власності нерухомим майном, тому права останнього підлягають захисту шляхом виселення відповідачів з квартири.
Колегія суддів Верховного Суду не погодилася з таким висновком судів.
Відповідно до положень ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
В усталеній практиці Верховного Суду при розгляді вказаної категорії справ роз’яснено порядок застосування ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР.
Верховний Суд зазначив, що в ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, придбаного не за рахунок кредиту.
Держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, спрямовані на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов’язані з виконанням зобов’язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит в іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов’язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб’єктів, так і баланс прав, зокрема й прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.
Водночас при укладанні договору купівлі-продажу ТОВ «Сол-Проперті» у колишнього іпотекодержателя цього майна мало бути обізнане про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані й проживають у ньому. Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов’язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов’язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
З огляду на те, що суди зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78215384.
Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда, рассмотрев дело № 335/9398/16-ц, пришел к выводу, что завещание, при составлении которого нотариус допустил ошибку, не может быть истолковано судом: при толковании завещания не допускается внесение изменений в содержание завещания.
Постановлением от 5 декабря оставлено в силе решение первой инстанции об отказе в удовлетворении иска о толковании завещания через определение адреса зданий, которые входят в состав наследственного имущества .
ВС объяснил, что избранный способ защиты нарушенного права должен быть надлежащим: «неточности и ошибки в тексте завещания относительно адреса недвижимого имущества (нотариус ошибся в части указания буквы «В» жилого дома), которое передается в наследство, при обстоятельствах этого дела не могут быть устранены путем толкования завещания в соответствии с положениями статей 213, 1256 ГК«. Вместе с тем можно заявить требования о признании права собственности на имущество в порядке наследования или о признании неправомерными действий нотариуса.
Оценивая эффективность избранного истцом способа защиты и обосновывая соответствующий вывод относительно него, судам следует учитывать, что требование о защите гражданского права должно отвечать содержанию нарушенного права, характеру правонарушения, а также обеспечивать возобновление нарушенного права, а в случае невозможности такого восстановления — гарантировать лицу возможность получения соответствующего возмещения.
Нарушенные право или интерес подлежат судебной защите и в способ, не предусмотренный законом, в частности ГК, но который является эффективным способом защиты, то есть отвечает содержанию нарушенного права, характеру его нарушения и последствиям, вызванным этим нарушением.
Толкование завещания судом не должно изменять волю завещателя, то есть подменять собой само завещание. Суд не может брать на себя права собственника относительно распоряжения его имуществом на случай смерти. Толкование завещания является лишь инструментом выяснения воли завещателя после его смерти. Суд, толкуя завещание, не должен выходить за пределы этого процесса и изменять (дополнять) содержание завещания, которое может исказить волю завещателя.
Неточное воссоздание в завещании собственной воли завещателя относительно доли наследства может быть обусловлено неодинаковым использованием в нем слов, понятий и сроков, которые являются общепринятыми в сфере вещественных, обязательственных, наследственных отношений и тому подобное. Этому также могут способствовать и определенные несогласованности между содержанием отдельных частей завещания и завещанием в целом, что усложняют понимание воли завещателя относительно доли наследства.
При толковании содержания правовой сделки принимается во внимание одинаковое для всего содержания сделки значение слов и понятий, а также общепринятое в соответствующей сфере отношений значение сроков. Если буквальное значение слов и понятий, а также общепринятое значение сроков не позволяет выяснить содержание отдельных частей правовой сделки, соответствующая часть сделки сравнивается с содержанием других ее частей, всем ее содержанием, намерениями сторон.
