Опубликовано director 21 Июл 2021 в Новости | Нет комментариев
Головне управління ДПС у Київській області інформує, що ст. 20 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» врегульовано, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше 15-ти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого ст. 20 Закону терміну.
Звернення від громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Якщо у зверненні поряд з питаннями, що належать до компетенції органу ДПС, порушуються питання, які підлягають вирішенню в інших органах державної влади чи місцевого самоврядування, то при наданні відповіді на звернення роз’яснюється порядок вирішення таких питань (п. 4. розд. ІІІ Порядку).
Строки розгляду звернень громадян обчислюються у календарних днях, починаючи з дня їх надходження до органів ДПС. Якщо останній день строку виконання документа припадає на вихідний, святковий чи неробочий день, строком виконання документа вважається перший робочий день після настання строку виконання (п. 1 розд. ІV Порядку).
Звернення розглядаються та вирішуються у строк не більше ніж один місяць від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові й неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, невідкладно, але не пізніше ніж 15 днів від дня їх реєстрації (п. 2 розд. ІV Порядку).
Загальний строк вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 календарних днів (п. 4 розд. ІV Порядку).
звернення, які підлягають поверненню відповідно до ст. 5 Закону, повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через 10 днів, від дня надходження до органу ДПС.
У разі, якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органів ДПС, відповідно до ст. 7 Закону таке звернення в строк не більше ніж 5-ть днів, з дня його надходження пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється заявникові. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом ДПС, воно в той самий строк повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями (п. 7 розд. ІV Порядку).
Повідомлення про прийняття рішення про припинення розгляду звернення відповідно до ст. 8 Закону надсилається у строк, визначений ст. 20 Закону (п. 8 розд. ІV Порядку).
Далее
Опубликовано director 21 Июл 2021 в Новости | Нет комментариев
На сьогодні криптовалюта не має визначеного правового статусу в Україні, зокрема, відсутня нормативна база для її класифікації та регулювання операцій з нею, але у ВР зареєстровано проєкти законів про правове регулювання ринку віртуальних активів в Україні.
Однак податківці надали відповідь.Дохід, отриманий фізичною особою від продажу криптовалюти включається до загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід, якщо джерело виплати цього доходу є іноземним, або як інший дохід, якщо виплата доходу здійснюється фізичною особою – резидентом на території України.
ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 ПКУ об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.
При цьому податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими ПКУ пов’язує сплату ним податку (п. 37.2 ст. 37 ПКУ).
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розд. ІV ПКУ, згідно з п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та іноземні доходи – це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
При цьому оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 ПКУ.
Крім того, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).
Також доходи, визначені ст. 163 ПКУ, є об’єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 161 підрозд. 10 розд. XX ПКУ).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.
Так, згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 %, визначену ст. 167 ПКУ, і ставку військового збору 1,5 %, встановлену пп. 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.
Водночас платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок і військовий збір з таких доходів (п.п. 168.2.1п. 168.2 ст. 168 ПКУ).
Порядок подання податкової декларації визначено ст. 179 ПКУ.
На сьогодні криптовалюта не має визначеного правового статусу в Україні, зокрема, відсутня нормативна база для її класифікації та регулювання операцій з нею.
Разом з тим, з метою врегулювання правовідносин щодо обігу, зберігання, володіння, використання та проведення операцій за допомогою криптоактивів в Україні, а також визначення загальних засад функціонування та правового регулювання ринку віртуальних активів в Україні на сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано відповідні проєкти законів.
Враховуючи викладене, дохід, отриманий фізичною особою від продажу криптовалюти включається до загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід, якщо джерело виплати цього доходу є іноземним, або як інший дохід, якщо виплата доходу здійснюється фізичною особою – резидентом на території України.
При цьому оподаткуванню підлягає сума коштів, яка отримується платником податків від операцій з криптовалютою.
Слід зауважити, що питання є ситуативним, а кожний конкретний випадок виникнення податкових відносин слід розглядати з урахуванням документів (матеріалів), які стосуються порушених питань.
За матеріалами ГУ ДПС у Черкаській області.
Далее
Опубликовано director 21 Июл 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою залишено без змін ухвалу слідчого судді місцевого суду щодо скасування постанови Генерального прокурора про видачу (екстрадицію) громадянина Російської Федерації.
У касаційній скарзі прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм міжнародних договорів України, однак ККС ВС визнав ці доводи необґрунтованими, залишивши без зміни судові рішення попередніх інстанцій.
Як зазначено в постанові ККС ВС, ухвала суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін ухвалу слідчого судді місцевого суду про скасування постанови прокурора про видачу (екстрадицію) особи може бути оскаржено в касаційному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою (ст. 591 КПК України).
При цьому неправильне застосування норми міжнародного права може мати місце у випадках, коли судом не було застосовано норми міжнародного права, яка підлягала застосуванню, або, навпаки, суд застосував норму міжнародного права, яка не підлягала застосуванню, або коли судом було надано неправильне тлумачення норми міжнародного права.
Що стосується переваги зобов’язань за міжнародними договорами України, то колегія суддів ККС ВС зазначила таке. Під час прийняття рішення про можливість екстрадиції може виникнути конфлікт зобов’язань, передбачених різними міжнародними конвенціями. Заборона на видачу особи за міжнародним правом щодо біженців і прав людини має переважну силу перед зобов’язанням провести екстрадицію. При цьому пріоритет зобов’язань з прав людини не залежить від наявності конкретних положень про це в договорі, яким установлюється зобов’язання про екстрадицію. Перевага цих зобов’язань перед зобов’язаннями за договорами про екстрадицію зумовлена їхньою правовою природою і місцем в ієрархії міжнародного правопорядку.
На відміну від договорів, що створюють винятково суб’єктивні, взаємні права та обов’язки між Державами, акти з прав людини і захисту біженців установлюють особливий правопорядок, що включає об’єктивні зобов’язання захищати права людини.
Щодо реалізації принципу невислання колегія суддів ККС ВС зазначила, що підстав уважати, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм міжнародних договорів України у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, а також порядку отримання притулку, немає.
Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ухвалення Генеральним прокурором постанови про видачу особи на запит іноземної держави є передчасним.
Далее
Опубликовано director 20 Июл 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Велика Палата ВС сформулювала висновок щодо правильного застосування положень трудового законодавства, а саме п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями ч. 1. ст. 181 цього Кодексу (порядок надання відпустки для догляду за дитиною), у контексті обов’язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися цією соціальною гарантією.
Особа звернулася до суду з позовом до ТОВ «Амальгама люкс» щодо скасування наказу про звільнення з роботи за прогул та поновлення на роботі (справа № 487/8206/18). Свій позов позивачка обґрунтувала тим, що до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років вона подала роботодавцеві заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, у зв’язку з потребою дитини в домашньому догляді.
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 2 травня 2019 року в задоволенні позову відмовив. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.
КЦС ВС ухвалою від 11 листопада 2020 року справу № 487/8206/18 передав на розгляд Великої Палати ВС. Колегія суддів КЦС ВС вважає, що положення ч. 6 ст. 179 КЗпП України щодо надання жінці відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, підтвердженого медичним висновком, є імперативними для роботодавця та становлять для нього обов’язок, а не право.
Водночас у низці постанов КАС ВС (у справах № 803/1883/17, № 1740/2481/18) викладена інша правова позиція: вказується, що сам факт подання заяви про надання відпустки для догляду за дитиною без видачі відповідного наказу не є достатньою підставою для невиходу на роботу. У цьому випадку невихід працівника на роботу може бути розцінений як прогул, який є підставою для його звільнення.
Велика Палата ВС конкретизувала висновки, викладені у вищевказаних постановах КАС ВС, і зазначила, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв’язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.
ВП ВС виходила з того, що ч. 1 ст. 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов’язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.
У разі дотримання цього порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов’язується виникнення у працівника права на відпустку.
Велика Палата ВС змінила постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, а в іншій частині залишила це рішення без змін.
Далее
Опубликовано director 20 Июл 2021 в Новости | Нет комментариев
Особа, яка виявила бажання брати участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, надає до контролюючого органу за місцем проживання Заяву та документи, що підтверджують зазначені в ній відомості.
Про це зазначають у ДПС.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464) платники, які мають право на добровільну сплату ЄСВ, подають до контролюючого органу за місцем проживання відповідну Заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування або про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (одноразова сплата ЄСВ) (далі — Заява) в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.п. 1 п. 3 розд. V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20.04.2015 р. № 449 (далі — Інструкція № 449), особа, яка виявила бажання брати участь у системі добровільного страхування, подає до контролюючого органу за місцем проживання:
— заяву за формою згідно з додатком 3 до Інструкції № 449;
— виписку з системи персоніфікованого обліку (ОК-5);
— копію документа, що посвідчує особу;
— члени особистого селянського господарства надають також документ, що підтверджує їх членство в такому господарстві.
Контролюючий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості (абз. 2 ч. 3 ст. 10 Закону № 2464).
Норми чинного законодавства не містять заперечень щодо надсилання Заяви в електронному вигляді, однак потребують надання для перевірки, одночасно із Заявою, підтверджуючих документів.
На сьогодні відсутній механізм щодо здійснення електронної перевірки достовірності інформації, поданої особою в електронній формі, зокрема перевірки достовірності документів.
Враховуючи зазначене, особа, яка виявила бажання брати участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, надає до контролюючого органу за місцем проживання Заяву та документи, що підтверджують зазначені в ній відомості.
При цьому для таких осіб можливість надіслати в електронному вигляді (у тому числі через Електронний кабінет) Заяву не передбачено.
Джерело: https://biz.ligazakon.net
Далее
Змінами, зокрема, передбачено:
виключити з чинної редакції постанови № 259 норми, якими регулювалися умови звільнення осіб від адміністративної відповідальності під час карантину;
