Норми матеріального права при розірванні шлюбу із іноземцем: КЦС

Заочним рішенням суду, залишеним без змін апеляційним судом, було задоволено позов громадянина США про розірвання шлюбу.

Суди дійшли висновку, що сторони проживають окремо, в різних країнах, кроків до примирення не вчиняли, відновлювати відносини позивач не бажає, подальше спільне життя сторін і збереження їхнього шлюбу є недоцільним, і це суперечить інтересам позивача.

У касаційній скарзі відповідач зазначала про те, що між сторонами немає жодних розбіжностей щодо останнього місця проживання подружжя — США, подружжя ніколи не проживало спільно на території України. Суди не з`ясували та не дослідили право, що підлягає застосуванню під час розгляду питання про розірвання шлюбу. А, звертаючись з позовом до українського суду, позивач уникає поділу майна подружжя, призначення утримання та аліментів на користь відповідача та дітей в США, та позбавляє відповідача права на судовий захист щодо вирішення майнових та фінансових питань після розірвання шлюбу у США.

Верховний Суд зазначив, що оскільки відповідач на момент подання позову про розірвання шлюбу проживала на території України, а позивач, звертаючись до районного суду в Україні, визнав юрисдикцію цього суду для вирішення спору про розірвання шлюбу, тому суд першої інстанції обґрунтовано відкрив провадження у справі про розірвання шлюбу за зареєстрованим місцем проживанням відповідача та розглянув справу по суті, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

КЦС роз’яснив, що аналіз положень статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:

1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);

2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);

3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law);

4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Суд зазначив, що оскільки позивач є громадянином США, а відповідач — громадянкою України, то відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.

Також встановлено, що подружжям спільно не обрано право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу.

Досліджуючи питання застосування колізійної прив`язки lex domicilii, Верховний Суд зазначив, що ця норма визначає для подружжя право держави, у якій у них було спільне проживання, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі, у разі, якщо фактичні шлюбні відносини між сторонами не припинилися.

А за встановлених судами фактичних обставин справи відбувається відсилання національного законодавства України до застосування права США у вирішенні спору про розірвання шлюбу.

ВС врахував, що питання вибору права, що підлягає застосуванню при розірванні шлюбу, регламентоване у параграфі 285 Зведення колізійних норм США — Законодавства, що регулює право на розлучення (« Law Coverning Right to Divorce»). Згідно з ним національне право держави постійного проживання, в якій пред`явлено позов, підлягає застосуванню для визначення права на розірвання шлюбу (The local law of the domiciliary state in wich the action is brought will be applied to determine the right to divorce). Отже, у законодавстві США викладена колізійна прив`язка до закону суду, який розглядає спір (lex fori).

ВС вказав, що правові норми США при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу закріплюють колізійну прив`язку до закону суду (lex fori), що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справи про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави.

За загальним правилом частини першої статті 9 Закону України «Про міжнародне приватне право» будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

КЦС звернув увагу на виняток із такого правила: відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.

Тому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права України (постанова від 24.07.2020 у справі № 357/12676/18).