Юридическая Компания

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством, з цих підстав таку довіреність може бути визнано недійсною: КЦС ВС

Опубликовано 17 Авг 2020 в Новости | Нет комментариев

🔥Постанова КЦС ВС від 05.08.2020 № 450/1610/15-ц (61-36163св18):
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Грушицький А. І.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90932481

Ключові тези:
07 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є вдовою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За період перебування у шлюбі з ОСОБА_5 вони побудували житловий будинок та господарські будівлі на земельній ділянці площею 0,1480 га, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та розташована на АДРЕСА_1 .
За тиждень до смерті чоловіка, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона, на прохання старшої дочки ОСОБА_2 , поїхала до приватного нотаріуса Віблого Л. З., щоб підписати документи. Зміст цих документів їй роз`яснено не було.
Згодом їй стало відомо, що 20 жовтня 2014 року вона у нотаріуса підписала заяву-згоду на відчуження ОСОБА_5 будинку.
Внаслідок оформлення заяви-згоди від її імені 20 жовтня 2014 року був укладений договір дарування, внаслідок якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 будинковолодіння на АДРЕСА_1 .
Також позивач зазначала, що на момент посвідчення договору дарування 20 жовтня 2014 року ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не міг самостійно висловити своє волевиявлення, оскільки перебував у реанімаційному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні.
17 березня 2016 року ОСОБА_4 свої вимоги уточнила і зазначила, що за договором дарування ОСОБА_5 від імені якого діяла ОСОБА_6 безоплатно подарував ОСОБА_2 будинковолодіння на АДРЕСА_1 .
17 вересня 2014 року ОСОБА_5 через приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Віблого Л. З. видав довіреність, якою він уповноважував ОСОБА_7 бути його представником, в тому числі, з приводу дарування житлового будинку.
Із вказаної довіреності вбачається, що така видана 17 вересня 2014 року у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Віблого Л. З., що в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області у присутності самого ОСОБА_5 Підписана довіреність за дорученням ОСОБА_5 — ОСОБА_8 .
Однак, на час видання довіреності ОСОБА_5 знаходився у реанімаційно-анестезіологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні та нічого не знав про вчинення такої дії поза межами лікувального закладу.
У додаткових письмових поясненнях від 22 грудня 2016 року ОСОБА_4 зазначала, що оспорювана довіреність є недійсною у зв`язку з її посвідченням нотаріусом поза межами свого нотаріального округу, що є порушенням статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», а тому недійсним є і договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2014 року, згідно якого ОСОБА_5 подарував спірне будинковолодіння ОСОБА_2 .
З урахуванням зазначених обставин позивач просила:
визнати недійсною довіреність від 17 вересня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З., на підставі якої ОСОБА_5 , від імені якого підписалась за його дорученням ОСОБА_8 , уповноважив ОСОБА_7 бути його представником у всіх державних та приватних органах з приводу дарування належних йому житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, що знаходяться на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстровану в реєстрі за № 1196;
визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 , від імені якого діяла ОСОБА_7 на підставі довіреності від 17 вересня 2014 року, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. та зареєстрований в реєстрі за № 1339;
скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_2 , а саме — житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 108,5 кв. м на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0, 1480 га, яка розташована на АДРЕСА_1 та передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель — кадастровий номер 23681600:01:009:0286;
витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 108,5 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1480 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2017 року в складі судді Кукси Д. А. у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порушення приватним нотаріусом Віблим Л. З. Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, щодо вчинення нотаріальних дій поза межами Пустомитівського районного нотаріального округу, в силу частини другої статті 219 ЦК України не може бути підставою для визнання недійсною довіреності від 17 вересня 2014 року, так як порушить волю ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а перевірити його волю не видається можливим.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 вересня 2918 року про виправлення описок, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2017 року скасовано. Позов задоволено частково.
Визнано недійсною довіреність від 17 вересня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З., на підставі якої ОСОБА_5 , від імені якого підписалась за його дорученням ОСОБА_8 , уповноважив ОСОБА_7 бути його представником у всіх державних та приватних органах з приводу дарування належних йому житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, що знаходяться на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстровану в реєстрі за № 1196;
визнано недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 , від імені якого діяла ОСОБА_7 на підставі довіреності від 17 вересня 2014 року, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. та зареєстрований в реєстрі за № 1339;
скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_2 , а саме — житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 108,5 кв. м на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0, 1480 га, яка розташована на АДРЕСА_1 та передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель — кадастровий номер 4623681600:01:009:0286.
В решті вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки довіреність від 17 вересня 2014 року не була посвідчена нотаріально у встановленому законом порядку, а саме повноважним нотаріусом, що мав право здійснювати нотаріальну діяльність у межах Львівського міського нотаріального округу, у територіальних межах якого знаходився на лікуванні ОСОБА_5 , а тому в подальшому дії, які ґрунтуються на такій довіреності, не породжують правових наслідків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, для визнання недійсним правочину ключовим є встановлення обставин недодержання вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до положень статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно положень частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 13-1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріальний округ — територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.
Закон України «Про нотаріат» доповнено статтею 13-1 згідно із Законом № 614-VI від 01 жовтня 2008 року, який набрав чинності з 01 грудня 2008 року, тобто вказана норма діяла на час посвідчення оспорюваної довіреності.
Відповідно до пунктів 2, 3 та 4 глави 1 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі — Порядок) нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.
Якщо нотаріальна дія вчинюється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.
Запис про вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, заноситься до Журналу (книги) обліку викликів нотаріуса за межі державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву чи робочого місця (контори) приватного нотаріуса згідно з додатком 14 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (із змінами).
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.
Судами установлено, що оспорювана довіреність посвідчена з порушенням положень статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» та вищевказаного Порядку.
Закон прямо не передбачає нікчемність правочину, вчиненого з порушенням положень статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», отже такий правочин може бути визнаний судом недійсним за наявності відповідного позову. Саме з таким позовом звернулась позивач до суду, однією з вимог якого є вимога про визнання недійсним довіреності з посиланням на те, що приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області посвідчив її за межами свого нотаріального округу.
Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства належать, в тому числі: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність.
В основу свого рішення про відмову у позові суд першої інстанції поклав встановлені ним обставини щодо наявності у ОСОБА_5 волі на дарування будинковолодіння своїй дочці ОСОБА_2 , вважаючи, що воля особи є в пріоритеті у порівнянні з вимогами, встановленими державою щодо порядку посвідчення правочину.
Проте такі вимоги не можна вважати формальними, зокрема про що свідчить рішення законодавця про доповнення Закону України «Про нотаріат» нормою статті 13-1.
За таких обставин, апеляційний суд зробив правильний по суті висновок про визнання довіреності недійсною на підставі загальних норм цивільного законодавства, що узгоджується у цій справі з принципом пропорційності цивільного процесу.
В такому випадку, враховуючи, що відповідач набула право власності на спірне будинковолодіння безоплатно, належить до числа спадкоємців першої черги ОСОБА_5 , втручання у право власності відповідача не буде надмірним.
Таким чином Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що оспорювана довіреність від 17 вересня 2014 року є недійсною з моменту її вчинення.
В подальшому дії, які ґрунтуються на такій довіреності, не породжують правових наслідків, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.