Юридическая Компания

Новости судебной практики

Зняття арешту з неподільної речі (автомобіля) в цілому або зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності» – Верховний Суд

Опубликовано 29 Ноя 2022 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Зняття арешту з неподільної речі (автомобіля) в цілому або зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності» – Верховний Суд
Чи можливе зняття арешту з неподільної речі (автомобіля) в цілому або зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності» – Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду  дав відповідь на це питання в постанові від 7 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20), про яку йдеться на сайті ВС.
 
Обставини справи
 
Дружина боржника просила суд визнати за нею право власності на ½ частки арештованого автомобіля та звільнити його з-під арешту, оскільки вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а арешт було накладено через кредитні борги чоловіка.

Суд першої інстанції визнав право власності позивачки на ½ частки автомобіля, у задоволенні інших вимог відмовив, указавши, що

спірний автомобіль є неподільною річчю, зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивач не пред’явив вимог про визначення розміру компенсації за частку в спільному майні подружжя.

Апеляційний суд скасував попереднє рішення і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав. Водночас суд зазначив, що позивачка має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Однак позивачка звернулася до суду з пропуском позовної давності, про застосування якого заявив банк.

Позиція ВС

Вирішуючи питання щодо забезпечення єдності судової практики, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту, залишив у силі в цій частині рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки про застосування норм права.

Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб’єктів приватних відносин.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову).

Для приватного права апріорі притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Тобто якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Серед прикладів неподільних речей – транспортні засоби, побутова техніка тощо.

Частина 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б передбачало можливість для одного із співвласників у спільній сумісній власності вимагати зняття арешту з неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Також Об’єднана палата зазначила, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), а сутність негаторного позову виключає застосування позовної давності.

Далее

Штраф у сумі 150 000 гривень за укладання ЦПД замість трудового договору: позиція суду

Опубликовано 28 Сен 2022 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Штраф у сумі 150 000 гривень за укладання ЦПД замість трудового договору: позиція суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі Верховний Суд) підтримав позицію судів першої та апеляційної інстанцій, які відмовили у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця (далі-ФОП) про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці в Одеській області.
Колегія суддів Верховного Суду зазначила правомірність призначення та проведення інспекційного відвідування інспекторів праці до ФОП.
Зокрема, на підставі підпункту 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823, визнається рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації службової записки інспектора праці.
За результатами проведеного інспекційного відвідування ФОП, яка здійснює господарську діяльність в одному з торгівельних центрів Одещини, посадовими особами Головного управління Держпраці в Одеській області був складений акт, в якому встановлені порушення статей 21, 24 КЗпП України. Колегія суддів Верховного Суду вважає правильним і обгрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вказані обставини в акті інспекційного відвідування, а саме про те, що особи виконували саме трудову функцію, підпорядковувались правилам трудового розпорядку підприємства, їм було надано робоче місце, необхідне для виконання роботи устаткування, обладнання, фірмовий одяг, ці особи отримували платню не за певний кінцевий матеріальний результат, а за виконану роботу.
Таким чином, правовідносини, які виникли між ФОП та особами, є саме трудовими і повинні були оформлюватись трудовими договорами, а не цивільно-правовими угодами (договорами підряду). Колегія суддів підкреслює, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією України (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у літньому віці, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів, незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
Отже, трьома інстанціями було підтверджено правомірність прийнятої Головним управлінням Держпраці в Одеській області постанови за порушення ФОП трудових прав трьох осіб щодо неналежного оформлення трудових відносин. ФОП зобов’язано сплатити штраф у сумі 150 000 гривень.
Джерело: https://od.dsp.gov.ua

Далее

ВС розяснив як зняти арешт із майна, що накладений у виконавчому провадженні

Опубликовано 1 Фев 2022 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС розяснив як зняти арешт із майна, що накладений у виконавчому провадженні
Позивач отримав свідоцтво про право на спадщину на квартиру, а під час звернення до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу цієї квартири дізнався, що на неї накладено арешт у межах виконавчого провадження, в якому він є боржником.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про скасування арешту на нерухоме майно позивача, оскільки він обрав неналежний спосіб судового захисту.
Суд указав, що вимоги позивача обґрунтовано тим, що накладення арешту на майно порушує право власника, захист якого передбачений ст. 391 ЦК України. Проте між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява про зняття арешту має розглядатися в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення та закрив провадження у справі, зробивши такі правові висновки.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов’язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Суди не врахували того, що позивач як особа, яка є боржником у виконавчому провадженні, не може пред’являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України.
Верховний Суд зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред’являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він мав закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/102747991.

 

Далее

ВС вказав, хто є належним відповідачем у справі про визнання довіреності недійсною

Опубликовано 26 Янв 2022 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС вказав, хто є належним відповідачем у справі про визнання довіреності недійсною

Позивач зазначав, що приватний нотаріус посвідчив довіреність, за якою померла особа уповноважила відповідача представляти її інтереси, а саме подарити особі належні їй нежитлові приміщення. Висновком науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що підпис від імені особи у довіреності виконано не нею.

Суд першої інстанції позов задовольнив, оскільки непідписання стороною правочину, який вчиняється у письмовій формі, свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення цього правочину та є підставою для визнання його недійсним згідно з частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

Апеляційну скаргу подала особа, якій подарували нежитлові приміщення.

Суд апеляційної інстанції скасував судове рішення та у позові відмовив.

Апеляційний суд дійшов висновку, що право власності на нежитлові приміщення належить апелянту. Заявляючи позовні вимоги лише до повіреного, позивачем не прийнято до уваги, що чинність оспорюваної довіреності впливає на майнові права апелянта, який не був залучений до розгляду справи як відповідач.

Апеляційний суд зазначив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Водночас указане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Суд касаційної інстанції не погодився з висновком апеляційного суду, скасував його постанову та справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність), а рішенням суду, яким визнано недійсною довіреність не вирішувалось питання про права та обов`язки апелянта, у зв`язку з чим апеляційне провадження за його апеляційною скаргою необхідно було закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова від 12.01.2022 у справі № 201/2760/20).

Джерело: https://ukrainepravo.com

Далее

З кого стягнути борг по розписці, якщо позичальник помер: судова практика

Опубликовано 24 Янв 2022 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

З кого стягнути борг по розписці, якщо позичальник помер: судова практика

Суд стягнув з правонаступника відповідача заборгованість за договором позики.

Позичальник зобов’язаний повернути позику позикодавцеві у строк та в порядку, що встановлені договором (згідно зі ст. 1049 Цивільного Кодексу України). Якщо позичальник помер, то спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (згідно з ч.1 ст. 1282 ЦК України). Якщо не встановлено осіб, які прийняли спадщину після смерті, то залучають до участі у справі в якості правонаступника — орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини ( ст. 1277 ЦК України).

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу, вказавши, що позичив останньому грошові кошти у сумі 11 000 грн, що підтверджується розпискою, але зобов’язання виконано частково і неповернута сума коштів складає 8500,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем оригінал розписки відповідача не є доказом укладання договору позики між сторонами, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем грошових коштів.
Проте, колегія суддів апеляційного суду не погодилась з таким висновком, зауваживши, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Херсонський апеляційний суд звернув увагу, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому, при дослідженні боргових розписок чи договорів позики необхідним є виявлення справжньої правової природи укладеного договору, а також суд має надати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів — робити відповідні правові висновки.

Тож у цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт виникнення між сторонами договірних відносин, які за своїм характером мають ознаки договору позики. Водночас, доказів сплати вказаної суми боргу матеріали справи не містили.
У зв’язку зі смертю відповідача, в ході розгляду справи Херсонським апеляційним судом в якості правонаступника відповідача було залучено до участі у справі орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Тому, оскаржуване судове рішення апеляційним судом скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з правонаступника відповідача заборгованість за договором позики в сумі 8500,00 грн, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті відповідача.

Судові рішення у вказаній справі можна переглянути в Єдиному державному реєстрі судових рішень за №658/4201/19.

Джерело: https://ukrainepravo.com

Далее

Недійсність шлюбу: ВС

Опубликовано 13 Янв 2022 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Недійсність шлюбу: ВС
Позивач просив суд визнати недійсним шлюб батька, який помер, оскільки, відповідно до висновку комплексної судово-психіатричної експертизи, на час його укладення батько страждав на хронічний психічний розлад, не усвідомлював сповна значення своїх дій і не міг керувати ними.

Про це повідомляє пресслужба ВС.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що: експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність батька позивача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, як це передбачено ст. 225 ЦК України; висновок підготовлено в рамках кримінального провадження, а дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування до матеріалів справи не долучено; суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування позовної давності тому, що відмовлено в задоволенні позову по суті.

Апеляційний суд залишив рішення без змін, вказавши, що висновок експертизи міг бути підставою для визнання шлюбу недійсним, однак є недопустимим доказом, оскільки в матеріалах справи немає дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення як передчасні та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

У СК України закріплено три види недійсності шлюбу, який: а) є недійсним у силу вказівки закону (ст. 39); б) визнається недійсним за рішенням суду (ст. 40); в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (ст. 41).

Добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (ст. 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, у результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними.

Шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала на психічний розлад, тобто коли її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особа була визнана недієздатною у зв’язку з тим, що внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 39 ЦК України), шлюб із такою особою є недійсним у силу прямої вказівки закону (ч. 3 ст. 39 СК України).

У ч. 3 ст. 40 СК України передбачена можливість конвалідації шлюбу: коли відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю, шлюб не може бути визнаний недійсним.

Статтею 42 СК України визначено, хто може зверзвернутися з позовом про визнання шлюбу недійсним, тому вона стосується лише двох видів недійсного шлюбу, передбачених статтями 40 і 41 СК України. Шлюб, який є недійсним (ст. 39 СК України), не потребує звернення до суду, оскільки його недійсність визначається законом.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто в разі пред’явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права, слід установити, у чому полягає таке порушення.

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується.

Для використання як доказу висновку експертизи, підготовленого й отриманого позивачем у рамках кримінального провадження, окремого дозволу слідчого не потрібно, він стосується предмета доказування у цій справі.

Крім того, суди не врахували, що шлюб не є правочином і до нього не застосовуються відповідні конструкції ЦК України.

Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19 (провадження № 61-17134св20) за посиланням.

Далее