Фабула судового акта: Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду розглядав цю справу у зв’язку з касаційною скаргою прокурора, що просив скасувати вирок, яким особу було визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ст. 27 ч. 5, ст. 369 ч. 3 КК України та виправдано за недоведеністю в скоєнні кримінального правопорушення.
Прокурор також просив призначити новий розгляд в суді першої інстанції, зазначав, що і суд апеляційної інстанції допустив ряд істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ст.ст. 412, 438 КПК України є підставою для скасування ухвали, зокрема, в матеріалах провадження відсутні записи 9 судових засідань суду першої інстанції, на що апеляційний суд уваги не звернув.
ВС/ККС касаційну скаргу задовольнив, зазначивши, в тому числі, що судом першої інстанції дійсно не досліджувалася частина доказів (зачитувалася лише назва документів) та відсутній аудіозапис процесу перегляду судом першої інстанції відеоматеріалів, проте в порушення вимог процесуального закону належної оцінки цьому не надано та відповідного рішення суд не прийняв, незважаючи на те, що одне з цих порушень відповідно до ст. 412, ч. 2 п. 7 КПК України віднесено до безумовної підстави для скасування судового рішення.
Отже, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування таких рішень.
Обставини справи 760/3977/15-ц
Позивачка разом із померлим нині чоловіком проживали у цивільному шлюбі, проте зареєстровані не були. За життя померлий чоловік позивачки визнавав себе батьком їхньої спільної дитини, вони мали бажання зареєструвати шлюб, проте не встигли подати заяву до органу РАЦС, оскільки чоловік трагічно загинув під час подій Євромайдану. Факт батьківства заперечується бабою та дідом померлого, з якими існує спір щодо спадщини.
Позивачка просила встановити факт батьківства щодо своєї малолітньої доньки.
Рішення попередніх інстанцій
Рішенням районного суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено та встановлено факт батьківства померлого відносно дочки позивачки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду залишено без змін.
Баба і дід померлого звернулися до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з передбачених пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час подання заяви) підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 128 СК України.
Висновок ВС
Після смерті чоловіка із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись його баба та цивільна дружина — позивачка, як законна представниця своєї малолітньої доньки.
Відповідно до статті 130 СК України, в разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.
Судом установлено, що ухвалою Апеляційного суду за клопотанням позивачки було призначено посмертну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, однак експертиза з вини відповідачів проведена не була.
Відповідно до копії рапорту завідуючого міжрайонним відділенням КЗ КОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи», він прибув на місце захоронення померлого, де виявив, що провести забір матеріалу від трупа не виявилось можливим, оскільки родичі покійного не дозволили провести вилучення тіла з могили, мотивуючи це різними причинами.
Баба померлого вказала, що дійсно була проти відібрання біологічних зразків у її померлого онука, оскільки це суперечить всім релігійним та морально-етичним нормам, та додала, що в ухвалі суду не вказано про ексгумацію та розкриття могили її померлого онука.
Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України, в разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Таким чином, апеляційний суд, врахувавши перешкоди, що чинились відповідачами з метою недопущення проведення посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та неможливість її проведення без вилучення біологічного матеріалу трупу, дійшов висновку про доведеність факту батьківства останнього щодо дочки позивачки.
Крім того, факт визнання померлим свого батьківства та спільного проживання підтвердився свідченнями сусідів та друзів, фотокартками та відеозаписами.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачами чинилися перешкоди у проведенні посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, тому відповідно до положень статті 146 ЦПК України визнав факт батьківства на підставі зібраних у справі доказів, належним чином оцінивши їх.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив відмовити у задоволенні заяви представників про перегляд рішення Апеляційного суду та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про встановлення факту батьківства.
Обставини справи: Поліція зупинила заявника у справі «Mihalache v. Romania», щоб перевірити його авто. Виявилося, що перевіряти потрібно водія, бо скидалося на те, що кермує він у нетверезому стані. Це підтверджено тестом «дихайте — не дихайте». Після того патрульні попросили чоловіка, який вже й так попався на гарячому, поїхати з ними до лікарні, здати аналізи та встановити рівень умісту алкоголю в крові. Проте той пішов на конфронтацію. І прокуратура порушила проти нього кримінальну справу.
Під час допиту підозрюваний не заперечував, що перебував у стані сп’яніння, як і того, що відмовився від обстеження. Проте на підставі норм кримінального процесуального кодексу в поєднанні зі статтею кримінального кодексу, яка набрала чинності в той час, прокуратура закрила справу стосовно заявника. Адже відповідно до правових положень судове переслідування не може здійснюватись, якщо діяння не було достатньо серйозним, щоб уважатися кримінальним злочином. Прокурор додав, що супротив заявника поліцейським не наразив суспільство на небезпеку й порушення соціальних цінностей, захищених законом, було мінімальним.
Ліберальний погляд на вчинене також спричинило те, що раніше заявник законів не порушував, їхав напідпитку, але не на завантаженій дорозі та й не на далеку відстань. Тому й вилилося це в штраф у розмірі €250, а судові витрати обійшлися в €5.
Рішення прокурора не оскаржувалося, водій розплатився, підтвердивши це квитанціями. От тільки трохи згодом з’явився негативний персонаж — обвинувач вищого рівня.
Через півроку в офісі вищого прокурора вивчили справу та знайшли в ній ознаки «загальної та специфічної небезпеки для суспільства». Тому визначили, що заявник учинив правопорушення, для якого адміністративного покарання було замало.
Таку суворість спричинив не так сам факт керування у стані сп’яніння, як зухвала відмова поліцейським. Заявник зізнався, що таким сміливим був саме через алкоголь. Ця обставина підкреслювала небезпеку для суспільства, і чоловіка мусили би покарати належним чином. До того ж закон мав інструменти для суворіших санкцій з метою запобігання вчиненню більш серйозних дій, які могли б завдати фізичних травм або матеріальної шкоди.
На цьому прокурор не зупинився. Він визначив, що заявник направлявся на дискотеку, де явно продовжував би вживати алкоголь, а отже, якби його випадково не зупинили, наслідки могли би виявитися ще гіршими. Тому було вирішено, що кримінальна справа має бути ініційована вдруге й розглядати її повинен суд. А вже сплачений штраф прокурор наказав скасувати.
Про те, що він знову став суб’єктом кримінального переслідування, заявник дізнався через місяць. Уже в суді, який оцінив усі докази у справі та призначив покарання у вигляді одного року позбавлення волі. У другій інстанції скаржник вимагав скасувати це рішення, бо його вдруге притягнули до відповідальності за те саме порушення. Однак апеляційний суд відповів, що проти нього не відкрили нову кримінальну справу, а просто відновили провадження в старій.
Питання дійшло й до генерального прокурора, який попросив підлеглих з’ясувати, як застосовувалися положення КК, зокрема про порушення правил дорожнього руху. Державні обвинувачі мали визначити критерії, які використовують суди й органи прокуратури, щоб оцінити ступінь небезпеки для суспільства. Дійшли до того, що заявникові потрібно відшкодувати €250, сплачених як штраф, але той просив зовсім не про це.
Мабуть, румунська влада забула, що гарантії, пов’язані з неможливістю
подвійного притягнення до відповідальності та покарання, закріплені в ст.4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. І ці положення діють навіть під час війни або надзвичайного стану.
Щоб довести їх недотримання державою, потрібно було врешті-решт визначити, чи мало порушення, вчинене заявником, ознаки кримінального злочину. Уперше прокуратура закрила справу через те, що чоловік відмовився від установлення рівня вмісту алкоголю в крові. Це не становило складу злочину, відповідальність за який передбачено в кримінальному законі. Утім, прокуратура таки покарала порушника, обравши санкцію з кримінального кодексу — адміністративний штраф.
Європейський суд з прав людини нагадав, що поняття «кримінальне обвинувачення», за змістом §1 ст.6 конвенції, — єдине. Його встановлюють за
всім відомими критеріями Енгеля.
Застосування в першому епізоді статті КК, в якій визначено, що діяння не було кримінальним злочином, якщо воно не досягло необхідного рівня серйозності, може зумовлювати припинення провадження, що прокурор і зробив. Тому Суд визначив, що правопорушення, в яких був обвинувачений заявник, хоч і не вважаються кримінально караними, проте підпадають під дію положень кримінального права. Тому й перше покарання мало кримінальний характер. А якщо так, то людина дійсно була покарана двічі за один і той самий злочин.
Проте вищий прокурор виправдав відновлення кримінального провадження тим, що заявник поніс адміністративну відповідальність, тому наполягав на неадекватності покарання. Тільки от Суд доводи, наведені офісом вищого прокурора, визнав такими, що суперечать приписам §2 ст.4 Протоколу №7 до конвенції. Тому дійшов висновку, що засудження на підставі першого наказу прокурора було остаточним. Подальше ж переслідування спричинило повторний розгляд, унаслідок якого заявник був засуджений двічі за одне й те саме правопорушення.
За те, що молодший прокурор розбирається в праві краще, ніж старший, заявник отримає €5000 як компенсацію за моральну шкоду, а його кривдник — інструкцію щодо критеріїв Енгеля.
За матеріалами: ЗіБ
??Постанова ВП ВС від 25.06.2019 № 924/1473/15 (12-15гс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83025253
⚡Ключові тезиси:
✔️1.1. Військовий прокурор в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах — Міноборони та КЕВ м. Хмельницький, звернувся до господарського суду з позовом до Міськради про визнання недійсним та скасування в частині рішення сьомого скликання Міськради від 27 січня 2017 року № 17.2-16/2017 «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок у власність та користування», зокрема пунктів 8, 8.1 цього рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 12, 8659 га, що розташована по вулиці Військовій, м. Славута, Хмельницької області, за Міністерством оборони України в особі КЕВ м. Хмельницький (з урахуванням заяви від 13 березня 2018 року № 9/507вих18 про зміну предмета позову).
1.2. В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням вказаної заяви) прокурор вказав, що рішеннями Міськради від 5 квітня 2013 року № 12.8-28/2013 та від 31 травня 2013 року № 17.2-30/2013 надано територіальній громаді м. Славути в особі Міськради для створення індустріального парку земельну ділянку загальною площею 50 га, яка частково (на 12,8659 га) накладається на земельну ділянку військового містечка № 21 площею 109,8 га, яка належить до земель оборони, та постійним користувачем якої є КЕВ м. Хмельницький. Відповідач розпорядився землями оборони з порушенням встановленого порядку, без дозволу Міноборони на її вилучення з постійного користування, в порушення вимог статті 19 Конституції України, статей 16, 22 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), статей 12, 77, 84, 92, 153, 155, 158 Земельного кодексу України (далі — ЗК України), статей 3, 10, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», статті 10 Закону України «Про оборону України».
✔️1.3. Звертаючись із заявою про зміну предмета позову від 13 березня 2018 року № 9/507вих18, військовий прокурор зазначив, що внаслідок чинності оскаржуваних у цій справі рішень Міськради від 5 квітня 2013 року № 12.8-28/2013 та від 31 травня 2013 року № 17.2-30/2013, відповідач вчиняє дії щодо зміни кадастрового номеру спірної земельної ділянки, створення нового кадастрового номеру, в тому числі з іншою площею земельної ділянки, що може призвести до ускладнення або неможливості поновлення порушених прав Міноборони. Так, 27 січня 2017 року рішенням сьомого скликання Міськради № 17.2-16/2017 «Про затвердження документацій із землеустрою, передачу земельних ділянок у власність та користування» (пункт 8) затверджено Комунальному підприємству «Славутський міський центр земельно-кадастрових робіт» (далі — КП «Славутський міський центр земельно-кадастрових робіт») технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельної ділянки площею 50 га по вулиці Військова (кадастровий номер 6810600000:01:0088) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Відповідно до змісту пункту 8.1. цього рішення, вирішено поділити вищезазначену земельну ділянку загальною площею 500 000 кв. м. (50 га) на дві окремі земельні ділянки площами: 128 659 кв. м. (кадастровий номер 6810600000:01:007:00133), 371 341 кв. м. (кадастровий номер 6810600000:01:007:00132). 7 квітня 2017 року пунктами 6, 7 рішення сьомого скликання Міськради № 19.2-18/2017 «Про затвердження документацій із землеустрою, передачу земельних ділянок у власність та користування» затверджено територіальній громаді міста в особі Міськради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 128 659 кв. м. по вулиці Військова, передано її в постійне користування КП «Славутський міський центр земельно-кадастрових робіт» під індустріальний парк та надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу та об’єднання земельної ділянки площею 371 341 кв. м, кадастровий номер 6810600000:01:007:00132 та площею 128 659 кв. м, кадастровий номер 6810600000:01:007:00134 в одну земельну ділянку по вулиці Військова. На цей час зареєстровано земельну ділянку площею 50 га кадастровий номер 6810600000:01:007:0138 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вулиці Військова в м. Славута Хмельницької області. Таким чином, Міськрада приєднала іншу земельну ділянку замість спірної, що належить до земель оборони.
✔️1.4. Міськрада проти позовних вимог заперечила, вказавши, що заявою від 13 березня 2018 року змінено не лише предмет, але й підстави позову, тобто прокурор фактично подав новий позов із порушенням правил суб’єктної юрисдикції. Крім того, прокурор не зазначив, яким чином оскаржуваний пункт 8.1 рішення Міськради, яким фактично здійснено виділ спірної земельної ділянки в окрему земельну ділянку площею 12,8659 га, порушує право позивача, не довів віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони та правонаступництво КЕВ м. Хмельницький у спірних відносинах.
✔️7.40. Щодо доводів касаційної скарги стосовно задоволення заяви про зміну предмета спору слід зазначити таке.
✔️7.41. Відповідно до вимог частини третьої статті 46 ГПК України (тут і далі — чинної редакції Кодексу) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання у справі.
✔️7.42. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову — це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
✔️✔️7.43. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв’язку з цим господарський суд, з’ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
✔️7.44. Суди попередньої інстанції дослідили та надали обґрунтовану оцінку доводам заявника щодо наявності підстав для задоволення заяви про зміну предмета позову за вказаних змін фактичних обставин справи, які полягали у здійсненні відповідачем ряду дій та безпідставного розпорядження земельною ділянкою, прийняття за результатом такого розпорядження рішення, яке унеможливить відновлення права позивача.
?Постанова КГС ВС від 09.07.2019 № 923/726/18:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82937856
⚡Ключові тезиси:
✔️8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
✔️8.2. Згідно з частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. За частиною третьою зазначеної статті до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
✔️8.3. Звертаючись 03.12.2018 до місцевого господарського суду з заявою, Позивач просив постановити додаткове рішення у цій справі про стягнення з Відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 11 475 грн.
✔️8.4. Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
✔️8.5. В обґрунтування заяви про розподіл витрат на правничу допомогу Позивач надав акт виконаних робіт від 27.11.2018, складений ним з адвокатом Літвіновою Т. В. на виконання умов договору про надання правової допомоги від 17.10.2018 № ЛТВ0017 та розрахунок судових витрат на правничу допомогу, здійснений адвокатом на суму 11 475 грн.
✔️8.6. Відповідно до частин першої – другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
✔️8.7. Встановлено, що Позивач відповідно до положень статті 124 ГПК України надав попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, який міститься в його заяві про збільшення позовних вимог, поданій до суду 07.11.2018, тоді як підготовче провадження у справі закрито ухвалою від 15.11.2018, отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Позивач не скористався своїм правом подати разом з першою заявою по суті спору попередній розрахунок судових витрат.
✔️8.8. При цьому, враховуючи ту встановлену апеляційним господарським судом обставину, що Адвокатським об’єднанням «Мімір» адвокату Літвіновій Т. В. видано ордер серії ХС № 024202 від 17.10.2018 для надання Позивачу правничої допомоги у цій справі, спростовуються доводи Скаржника (підпункт 6.3) про непідтвердженість існування договірних відносин між Позивачем та цим адвокатом.
✔️✔️8.9. Посилання Скаржника (підпункт 6.2) на відсутність узгодження ціни наданих адвокатських послуг між сторонами, а також доказів витрачання адвокатом саме заявленого часу, Суд відхиляє з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17 та від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
✔️8.10. Разом з цим, відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
✔️8.11. Частинами п’ятою, шостою цієї статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
✔️8.12. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
✔️8.13. З огляду на викладене аргументи Скаржника (підпункт 6.1) про те, що суд апеляційної інстанції, всупереч статтям 86, 236 ГПК України, не дослідив обставини, пов’язані з наявністю чи відсутністю доказів на підтвердження фактичного здійснення Позивачем витрат на професійну правову допомогу підлягають відхиленню.
✔️8.14. Враховуючи наведене посилання Скаржника (підпункт 6.5) на порушення судом апеляційної інстанції норм статей 86, 124, 216, 236– 237, 270– 271 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а твердження про порушення судом принципів рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та права на справедливий суд (підпункт 6.4) у зв’язку з незадоволенням клопотання про відкладення розгляду справи необґрунтовані.
✔️8.15. Таким чином, враховуючи встановлені обставини, зокрема, що адвокат Літвінова Т. В. як представник Позивача брала участь у судових засіданнях у суді першої інстанції 15.11.2018 та 27.11.2018; в матеріалах справи міститься складений адвокатом Літвіновою Т. В. відзив на позовну заяву, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Літвіновою Т. В. Позивачу послуг, перелічених в акті від 27.11.2018, що є підставою для задоволення вимог Позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
✔️8.16. З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов підставного висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви Позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу.
