Велика Палата Верховного Суду визначилася із обставинами справи № 824/1751/14-а.
Позивачка звернулася до суду з позовом до реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області, державного реєстратора реєстраційної служби Чернівецького МУЮ, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора:
— № 26482 від 11 січня 2013 року про державну реєстрацію за третьою особою права власності на 49/100 частин житлового будинку;
— № 12085122 від 01 квітня 2014 року про відмову в державній реєстрації за позивачем права власності на 49/100 указаного житлового будинку.
Позов мотивовано тим, що ухвалені державним реєстратором рішення про реєстрацію за третьою особою права власності та про відмову позивачу у такій реєстрації на спірну частину будинку порушують права позивачки як власниці цього нерухомого майна та суперечать вимогам чинного законодавства.
Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2016 року позов задовольнив.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 05 липня 2016 року згадану постанову Чернівецького окружного адміністративного суду скасував, ухваливши нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.
Велика Палата Верховного Суду скасувала всі рішення попередніх інстанцій та закрила провадження у справі з тих підстав, що спір про скасування рішення та/або запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Верховний Суд зазначив, що належним відповідачем у наведеному спорі має бути особа, реєстрацію речового права якої оскаржує позивачка.
Участь державного реєстратора, який вніс відомості щодо наявності речового права на спірне майно в іншої особи як співвідповідача в разі, якщо позивач вважає її винною у порушенні своїх прав, не змінює приватноправового характеру цього спору.
Далее
Фабула судової справи № 757/45133/15-ц: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати ПАТ «Київенерго» укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником цілісного майнового комплексу і неодноразово звертався до ПАТ «Київенерго» щодо укладення договору про користування електроенергією та підключення нерухомого майна до електропостачання. Але ПАТ відмовило з тих підстав, що договір із попереднім власником не розірвано з огляду на наявну заборгованість за надані послуги і запропонувало йому сплатити борг попереднього власника. На думку позивача, ПАТ «Київенерго» ухиляється від укладення договору про постачання електричної енергії, чим порушує норми чинного законодавства та його права як власника.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, ПАТ «Київенерго» зобов’язано укласти з позивачем договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відмова «Київенерго» в укладенні договору про постачання електричної енергії до майнового комплексу з посиланням на існуючий договір з попереднім власником є незаконною та порушує права позивача щодо реалізації прав на належне йому нерухоме майно.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що позивач є власником нерухомого майна, який подав усі необхідні документи для постачання ПАТ «Київенерго» електричної енергії до його нерухомого майна та укладення договору, при цьому наявність боргу попереднього власника зазначеного майнового комплексу перед відповідачем не є правовою підставою для відмови позивачу в укладенні такого договору.
ПАТ «Київенерго» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу мотивовано тим, що на момент звернення із заявою про укладення договору на постачання електричної енергії до майнового комплексу позивач не був його власником, а також не надав усіх необхідних документів. У зв’язку з наявністю нерозірваного договору про постачання електричної енергії із попереднім споживачем укласти такий договір із новим споживачем неможливо.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати ВС в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 757/45133/15-ц касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, зокрема, наступне.
Зобов’язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений повноваженнями ані вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ані мати будь-які зобов’язання у правовідносинах, які виникли між іншими суб’єктами.
Верховний Суд також дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що відмова ПАТ «Київенерго» у здійсненні дії щодо укладення договору про постачання електричної енергії до майнового комплексу з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону та порушує права позивача щодо реалізації права власності на належне йому нерухоме майно.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Далее
Велика Палата Верховного Суду у справі № 638/3490/18 зазначила, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Складання протоколу — це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду як доказ вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року, ухваленій за наслідками розгляду справи № 712/7385/17 про визнання протиправними дій щодо незаконного складання протоколу про адміністративне правопорушення, вказала на те, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права, окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності вони не оскаржуються.
Далее
Статтею 1233 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт є одностороннім правочином (дія однієї сторони), породжує виникнення прав та обов’язків у спадкоємця після смерті заповідача.
Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Право на заповіт згідно зі статтею 1234 ЦК України має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. А вчинення заповіту через представника заборонено.
Поряд з цим, частина друга статті 1247 ЦК України передбачає можливість підписання заповіту в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 207 ЦК України, у випадку, коли особа не може особисто підписати заповіт.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем; бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 1247 ЦК України заповіти, посвідчені вказаними особами, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Верховний Суд у справах, в яких особи покликались на нікчемність заповіту вказав, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова від 20.05.2019 у справі №522/904/16-ц, постанова від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15-ц).
При розгляді вимог про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними ВС зазначив, що аналіз положень статті 1257 ЦК свідчить про те, що відсутність інформації про державну реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі не є підставою для недійсності цього заповіту (постанова від 08.05.2019 у справі № 343/2271/16-ц).
У справі № 727/6176/16-ц ВС дійшов висновку, що обов`язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється на осіб, яким про посвідчення заповіту стало відомо у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків, свідків, та особу, яка підписує заповіт замість заповідача, а не на заповідача. Тому складання заповідачем заповіту в присутності інших осіб не може розцінюватися як порушення таємниці заповіту (постанова від 10.06.2019).
Підставою для задоволення вимог позивача у справі про визнання заповіту недійсним, застосування наслідків його недійсності Верховний Суд визнав те, що заповіт було посвідчено секретарем виконкому сільської ради, на території якої заповідач не проживав (постанова від 19.06.2019 у справі № 136/576/16-ц).
А у справі про встановлення нікчемності правочину Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що підставою для задоволення позовних вимог для встановлення нікчемності заповіту у даній справі є те, що секретар сільської ради, посвідчуючи спірний заповіт, не мала на це повноважень, оскільки виключно виконавчий комітет сільської ради мав повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів, а не сільський голова, як це мало місце у даному випадку (постанова від 12.06.2019 у справі № 607/15112/17-ц).
Слід мати на увазі, що відповідно до частини четвертої статті 1254 ЦК України якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Таке положення стосується і нікчемності заповіту, оскільки з огляду на положення частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин є різновидом недійсного правочину.
На таке застосування норм матеріального права звернуто увагу у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 398/3558/16-ц, в якій позивач наполягав на дійсності попереднього заповіту (на його користь), оскільки наступний заповіт судом недійсним не визнавався, а є нікчемним у зв`язку з недотриманням порядку його посвідчення, проте суд касаційної інстанції не визнав такі доводи обґрунтованими.
Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81925645
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82826626
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81925991
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82316261
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82797761
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82499472
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82526349
По матеріалам газети: Українське право
Далее
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №761/21776/16-ц визнав правомірним зазначення розміру заробітної плати в іноземній валюті.
Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ про стягнення заробітної плати.
Під час розгляду справи ТОВ подало зустрічний позов до позивача про визнання недійсною додаткової угоди до трудового договору та визнання розміру заробітної плати.
Проблема полягала в тому, що в пункті 1 цієї додаткової угоди зазначено, що пункт 3.3 трудового договору між ТОВ та позивачем викладено у наступній редакції: «За виконання обов`язків, передбачених цим трудовим договором, заступнику директора щомісяця виплачується за рахунок коштів товариства заробітна плата в розмірі 6 500 євро після відрахування всіх належних податків та платежів, що виплачується в національній валюті України — гривні, відповідно до готівкового курсу продажу грн/євро станом на фактичну дату виплати».
Шевченківський районний суд м. Києва у задоволенні позову ТОВ відмовив. Рішення суду мотивоване тим, що чинне законодавство України передбачає можливість визнання недійсними саме умов трудового договору в контексті погіршення становища працівника. Аналіз умови спірної додаткової угоди щодо виплати заробітної плати свідчить про те, що працедавець та працівник домовились, що такі виплати здійснюються у національній валюті України — гривні.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що визначення розміру оплати праці працівника віднесено законом до компетенції особи працедавця, яка наділена правом прийому на роботу і не може бути визначена рішенням суду, як про те просить позивач. Отже, укладена сторонами додаткова трудова угода щодо оплати праці ґрунтується на статті 21 КЗпП України.
Касаційна інстанція вважає, що сторони трудового договору визначили розмір заробітної плати у гривні із зазначенням еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить статтям 192, 533 ЦК України.
Закон передбачає обов`язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, однак не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.
Далее
?Постанова КЦС ВС від 24.06.2019 № 757/44801/15-ц (61-28565св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82669334
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київської міської адміністрації, Комунального підприємства з утримання зелених насаджень Печерського району м. Києва про відшкодування майнової та моральної шкоди.
✔️Позов мотивовано тим, що 30 вересня 2015 року, він залишив належний йому на праві власності транспортний засіб HYUNDAI i30, 2010 року випуску, днз НОМЕР_1 на краю проїжджої частини біля будинку № 17 по вул. Іванова у м. Києві. Приблизно о 10-50 год. у вказаному транспортному засобі спрацювала сигналізація, про що він повідомив працівник охорони будинку. Повернувшись до свого автомобіля, він виявив, що на автомобіль впала частина дерева, тим самим завдавши транспортному засобу механічні пошкодження, чим спричинено майнову шкоду на його думку у розмірі 93187,66 грн. Крім того, вказаними подіями йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у 5000 грн. Особами винними у спричинені йому такої шкоди вважає відповідачів, оскільки утриманням в належному стані зелених насаджень вздовж вулиці на якій впало дерево займається Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району, яке в свою чергу підконтрольне Київській міській державній адміністрації.
✔️У зв`язку з вищезазначеним, просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку 93 187,66 грн — на відшкодування майнової шкоди та 5000 грн — у відшкодування моральної шкоди.
✔️Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року, залишене без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства з утримання зелених насаджень Печерського району м. Києва на користь ОСОБА_1 56 221,43 грн — на відшкодування майнової шкоди, 500 грн — на відшкодування моральної шкоди та 900 грн — витрат за проведення експертного дослідження. У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
✔️Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд виходили з того, що заподіяна позивачеві майнова шкода має бути відшкодована відповідачем, як балансоутримувачем прибудинкової території на якій відбулося падіння дерева, оскільки статутом та діючим законодавством на Комунальне підприємство з утримання зелених насаджень Печерського району м. Києва покладено обов`язок належного догляду за зеленими насадженнями на об`єктах благоустрою комунальної власності.
✔️Судам апеляційної інстанції встановлено, що 30 вересня 2015 року представниками Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району складено акт, в якому зазначено, що 30 вересня 2015 року о 10-50 год. по вул. А. Іванова біля перехрестя з вул. Аніщенко ймовірно від пориву вітру впала зламана гілка дерева каштану, яке росло на луночному облаштуванні на тротуарі біля будинку № 17. Зріз гілки частки біля стовбура дерева мають ознаки внутрішньо-серцовинної гнилі (хвороби). Від падіння гілки були пошкодженні три легкових автомобіля припаркованих біля бордюрів та тротуару біля вул. А. Іванова. На місці події працювали працівники органів міліції, які з`ясовували обставини та наслідки падіння гілки і пошкодженого майна власників.
✔️Як встановлено судами, відповідно до висновку дільничного інспектора Печерського РУ ГУМВС в м. Києві ОСОБА_2 від 28 жовтня 2015 року опитаний ОСОБА_1 пояснив, що 30 вересня 2015 року, припаркував свій автомобіль Хюндай, днз НОМЕР_1 червоного кольору по вул. Іванова в м. Києві, біля будинку № 17, та пішов по справах. Приблизно в 11-00 год. в автомобілі спрацювала сигналізація. Вийшовши до автомобіля побачив, що на автомобіль впала частина дерева каштану, внаслідок чого автомобіль зазнав пошкоджень.
✔️Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 автомобіль марки HYUNDAI, модель І30, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на праві власності належить ОСОБА_1 .
✔️Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до звіту ТОВ «Експертно — Асистуюча Компанія «Фаворит» про визначення вартості матеріального збитку від 12 жовтня 2015 року № 4237/4, на підставі виконаних досліджень та рекомендацій, зроблено висновок, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ HYUNDAI I30, дрн НОМЕР_1 , станом на 30 вересня 2015 року дорівнює 56221,43 грн.
✔️✔️Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
✔️Поняття благоустрою населених пунктів визначене ч. 1 ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», відповідно до положень якого це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
✔️За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).
✔️Статтею 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що зокрема елементами (частинами) об`єктів благоустрою є зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях
✔️Згідно з п.3.1.4. Правил благоустрою міста Києва, прийнятих рішенням Київської міської ради № 1051/1051 від 25 грудня 2008 року, утримання та благоустрій територій, підприємств, установ, організацій та присадибних ділянок громадян, прибудинкових територій багатоквартирних та малоповерхових житлових будинків, належних до них будівель та споруд проводиться власником або балансоутримувачем цього будинку, або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачами укладені відповідні договори на утримання та благоустрій прибудинкових територій.
✔️Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України (далі — Правила), затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105, визначають правові та організаційні засади озеленення населених пунктів, спрямовані на забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини.
✔️Правилами визначено, що балансоутримувач — спеціально вповноважені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства.
✔️Відповідно до п.3.1. Правил до об`єктів благоустрою у сфері зеленого господарства населених пунктів, зокрема, належать зелені насадження прибудинкової території.
✔️Згідно з п.5.2. Правил балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати інші підприємства, установи, організації, використовуючи для цього кошти, передбачені власником об`єкта.
✔️Відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності є балансоутримувачі цих об`єктів (п.5.5. Правил).
✔️Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що подія відбулась по вул. Іванова, яка територіально знаходиться у Печерському районі м. Києва, а тому балансоутримувачем який відповідає за утримання та збереження зелених насаджень на цій території є Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району.
✔️Згідно з п. 4 Статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2011 року №2715, метою і предметом його діяльності є: утримання в належному стані парків, скверів, зелених насаджень вздовж бульварів, вулиць та інших зелених насаджень загального користування, здійснення всього комплексу робіт по озелененню, догляду за зеленими насадженнями та їх охороні і захисту на закріпленій за комунальним підприємством території.
✔️Під час догляду за деревами залежно від стану дерева застосовують три види обрізання: формувальне, санітарне й омолоджувальне (п.9.1.11. Правил).
✔️Судами, на підставі досліджених матеріалів справи встановлено, що за даними Українського гідрометеорологічного центру щодо погодних умов 30 вересня 2015 року з 09-00 год. до 12-00 год. швидкість вітру становила 4-5 м/с, тобто була слабкою та незначною, цілком безпечною, така слабка сила вітру не могла спричинити повалення частини дерева чи його руйнування через вітер, оскільки за нормативними документами прийнятими в Гідрометслужбі України небезпечним явищем вважається вітер швидкістю 15-24 м/с.
✔️Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд прийшли до дійшов висновку, що саме з вини Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району у формі неналежного виконання обов`язку щодо контролю стану дерев та їх догляду, позивачу була спричинена матеріальна шкода у вигляді пошкодження його майна, яка підлягає відшкодуванню її завдавачем.
✔️В частині відшкодування Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Печерського району ОСОБА_1 спричиненої йому матеріальної шкоди у розмірі 56221,43 грн. суди виходили з наступного.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
✔️Як встановлено судами, відповідно до звіту ТОВ «Експертно — Асистуюча Компанія «Фаворит» про визначення вартості матеріального збитку від 12 жовтня 2015 року № 4237/4 сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням зазначення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу становить 56221,43 грн., а сума на яку посилається позивач у розмірі 93187,66 грн. розрахована без врахування такого зносу.
✔️А тому, суд першої та апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відшкодування Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Печерського району ОСОБА_1 спричиненої йому матеріальної шкоди у розмірі 56221,43 грн.
✔️✔️З приводу позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 5000 грн. суд першої та апеляційної інстанції виходили з положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
✔️Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
✔️Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
✔️Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
✔️Відповідно до абзацу 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
✔️Отже, в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 500 грн, суди дійшли до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
✔️Апеляційний суд, покладаючи вину за спричинену шкоду на Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району, виходив з матеріально-правових складових відповідальності у деліктних правовідносинах та з того, що саме відповідач повинен довести, що шкода спричинена не з його вини (стаття 1166 ЦК України). Як встановлено апеляційним судом, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини. Зазначені доводи касаційної скарги були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та отримали належну правову оцінку.
✔️Крім того, апеляційний суд надав оцінку актам від 30 вересня 2017 року, від 21 жовтня 2014 року, від 14 листопада 2014 року та 14 квітня 2015 року, аналізуючи їх зміст суд обґрунтовано зазначав, що наявність обстежень не свідчить про якість таких обстежень. Крім того, із їх змісту не вбачається і те, що обстеження проводились на вул. Іванова, 17 в м. Києві.
✔️Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
