Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №551/408/16-ц 03 липня 2019 року виніс рішення щодо повернення коштів, отриманих за розпискою.
Касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які вирішили, що розписка про отримання відповідачем від позивача коштів у розмірі 3 000 доларів США і 50 000 рублів не містить обов`язку відповідача повернути позивачу ці кошти.
Справа розглядалася з 2016 року. Позивач просив стягнути з відповідача 97 334,6 грн за договором позики, укладення якого підтверджується розпискою про отримання 3 000 доларів США і 50 000 рублів.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у розписці відповідача про отримання 3 000 доларів США і 50 000 рублів не вказано, у зв`язку з чим і для яких цілей він отримав ці кошти (у позику, на зберігання чи інше) та на який термін. У запереченнях на позов відповідач зазначав, що позивач був винен йому кошти і повернув їх, про що він написав відповідну розписку.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області апеляційна скарга позивача відхилена, рішення районного суду залишено без змін.
Ухвала Апеляційного суду мотивована тим, що ні позивач, ні його представник не пояснили суду обставин, за яких відповідач отримав від позивача гроші та чи наявні підстави для безпідставного збагачення внаслідок безпідставного придбання майна чи його безпідставного збереження. Отже, досліджуючи надану розписку, слід виявляти її справжню правову природу. Однак стороною позивача така правова природа наданої суду розписки, якою обґрунтовуються підстави стягнення коштів, належним чином не розкрита, внаслідок чого суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Позивачем доказів на підтвердження зазначених обставин не надано.
Далее
До недавнього часу існувала (та напевно і ще існує) судова практика, вироблена Верховним Судом України, що необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця і навіть про наявність заповіту, складеного на його користь, не є поважною причиною для надання йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Постановою Верховного суду від 26.06.2019 по справі №565/1145/17 розширено перелік поважних причин пропуску приняття спадщини, а саме: Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема:
1) тривала хвороба спадкоємців;
2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України;
5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Далее
Позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування за рахунок коштів прокуратури та Державної казначейської служби України майнової та моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Місцевий суд частково задовольнив вимоги позивача, а суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. У касаційній скарзі прокурор зазначив, що спір у частині відшкодування майнової шкоди не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки визначення розміру втрачених доходів позивача внаслідок незаконних дій належить до компетенції інших органів, а не суду.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що обов’язок роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокурора, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові письмового повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Відсутність такого роз’яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом. Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (№ 266/94-ВР) не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Тож Велика Палата ВС дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82316155
Верховный Суд 02.07.2019р.
14. Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді адміністративної справі, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.
15. Тобто нововиявлені обставини за своєю юридичною сутністю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу рішення. Іншими словами, якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акту, то вона б обов`язково вплинула на остаточні висновки суду.
16. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
17. Не можуть бути визнані нововиявленими обставинами такі обставини, які виникли або змінилися після прийняття судового рішення.
18. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлення нових істотних юридичних фактів, що існували на час розгляду справи, у якій ухвалено судове рішення, яке переглядається, але не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, а не факт/дата ухвалення нового судового рішення.
19. Для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами важливим є наявність у ухваленому судовому рішенні, на яке посилається скаржник (постанова Верховного Суду 14.08.2018, якою залишено в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2015) доведених істотних обставин, що існували на момент звернення до суду з позовом і під час розгляду справи судом, але не могли бути відомі ні особі, яка заявила про це, ні суду, в провадженні якого перебувала справа.
20. Скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтував рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням. Отже, суд повинен виходити з преюдиційного зв`язку судового рішення, щодо якого ставиться питання про перегляд за нововиявленими обставинами та судового рішення, яким заявник обґрунтовує такий перегляд.
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справах № № 6-1449цс15, 6-2947цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року
у справі № 6-1469цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15.
Також вказаний висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
Суди попередніх інстанцій встановивши, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є іпотечним майном, проте не був придбаний за рахунок кредитних коштів, наданих ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 відповідно до укладеного між ними кредитного договору від 13 травня 2008 року № MKL6GA00000031, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів із будинку без надання їм іншого постійного житлового приміщення, що відповідає положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР.
?Постанова КЦС ВС від 10.04.2019 № 522/9562/16-ц:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/81234647
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
✔️Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
✔️Позивач вважала, що при укладенні спірного договору було узгоджено надання відповідачем догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину.
✔️Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин. Крім того, неможливість особисто прочитати текст договору свідчить і про складність у сприйнятті змісту укладеного договору на слух, що вплинуло на неправильне сприйняття позивачем природи укладеного правочину та прав та обов’язків, які ним обумовлені.
✔️Також, будучи особою похилого віку, позивач за станом здоров’я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов’язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Суд, не змінюючи предмету спору, керуючись положеннями частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 229 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.
✔️Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивач є особою похилого віку, яка за станом здоров’я потребує стороннього догляду, укладаючи договір дарування квартири зі своїм сином, помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов’язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.
