Опубликовано director 20 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Директора компании, который позволил себе дать отрицательную оценку профессиональным и этическим качествам советника, осудили за клевету. Приговор он оценил как нарушение его права на свободу слова.
Европейский суд по правам человека разобрался в решении по делу Маталас против Греции (заявление No 1864/18), сообщает информационный ресурс ′′ ЕСПЧ. Украинский аспект «.
Назначенный директор АГРОГИ АЕ Федорос Маталас попросил всех сотрудников предоставить ему информацию о своей деятельности.
Юрисконсульт Л.П. устно сообщил главе судебных дел против компании. Под вопросом о точности этой информации, Маталас уволил женщину. В официальном письме, которое менеджер направил адвокату, среди прочего, говорилось: ′′ Мы осуждаем непрофессиональную и спорную этику, которую мы проявили нашей компании… [демонстрирующее] злонамеренное намерение с вашей стороны вредить интересам компании… Информация, которую вы нам предоставили, неполная и неправильная «.
Л.П. подала клевету, совершенную ее бывшим начальником. Судами признали виновным и приговорили к пяти месяцам лишения свободы.
Маталас обратился в Европейский суд по правам человека. Ссылаясь на статью 10 (свобода выражения мнений) Конвенции о защите прав человека и основных свобод, он жаловался, что уголовное осуждение за клевету нарушает его права.
В Страсбурге отметили, что вмешательство в право, которое было маленьким, предусмотрено законом Но, было ли это ′′ необходимо в демократическом обществе «?
Действительно, обвинения в непрофессиональном и неэтичном поведении могли повредить адвокатской репутации и карьере. А критика классифицировалась национальными судами как ′′ факты не приводя убедительных причин. Но ESPL установила, что заявления — это ′′ субъективная оценка «, и что с этой оценкой согласились другие фактические обстоятельства. На фоне позиции заявителя по данному вопросу национальные суды не рассматривали. Применяемый в частном письме словарный запас был сдержанным и не оскорбительным. Абитуриент сам документ не опубликовал, поэтому содержащиеся в нем заявления могли лишь ограничить репутацию Л.П.
В целом ЕСПЛ установил, что характер и контекст текста не должны были привести к заточению, даже условному, поскольку санкция неизбежно имела сдерживающее действие на свободу слова.
Следовательно, имело место нарушение права заявителя на свободу слова.
С учётом показателя высокие судьи решили, что Греция должна выплатить заявителю 9 тыс. евро компенсация морального вреда
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення апеляційного суду й залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено правонаступнику банку за договором факторингу у задоволенні позову до фізичних осіб про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, навівши такий правовий висновок.
Верховний Суд урахував, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Таким чином, зазначеною нормою установлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, що було передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитом, є встановлення того, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Верховний Суд дійшов висновку, що колишні власники та особи, що проживають у житлі, яке придбане за їхні кошти та передане в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень ст. 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла.
При цьому Верховний Суд застосував принцип пропорційності та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки спірна квартира придбана за особисті кошти позичальника, а не за кредитні кошти, відповідно, немає підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселення та надання їм іншого постійного житла.
Постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) буде розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Суди неодноразово скасовували штрафи поліції за перевищення швидкості через те що поліція долучає до суду фото і відеодокази, які не завірені цифровим підписом.
Незважаючи на неодноразові зауваження суду, працівники поліції продовжують надавати вказані електронні докази без завірення їх цифровим підписом.
У одному з останніх випадків, водій здійснював рух у населеному пункті зі швидкістю 106 км/год, що на 56 км. перевищує дозволену. Перевищення швидкості зафіксовано на приладі вимірювання швидкості TruCAM.
На водія було накладено штраф за перевищення швидкості у розмірі 510 грн. Водій оскаржив штраф у суді.
На підтвердження факту перевищення швидкості, інспектор надав до суду на диску відеозапис та фотознімок з приладу вимірювання швидкості TruCAM.
Однак, відповідно до закону (ч.1 ст.99 КАСУ) відеозаписи та фотознімки на оптичних дисках підпадають під визначення електронного доказу і відповідно вони повинні бути підписані цифровим підписом (ч.2 ст.99 КАСУ)
Розглядаючи допустимість зазначених доказів суд дослідив, що на відеозаписі та фотознімку відсутній цифровий підпис як їх автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даних копій.
З урахуванням цього суд зробив висновок, що надані суду відеозапис та фотознімок з приладу ТruCAM не є допустимими доказами порушення водієм Правил дорожнього руху.
На цій підставі суд скасував штраф поліції через відсутність допустимих доказів (Рішення від 05.04.2021 у справі №591/6739/20).
Таким чином, відеозаписи та фотознімки з приладу ТruCAM не є допустимими доказами перевищення швидкості, якщо вони не завірені цифровим підписом!
Навіть якщо водій перевищив швидкість, однак інспектор не зміг підписати електронні докази цифровим підписом, такий штраф може бути скасований судом з цих підстав.
Джерело: Дорожній адвокат
Далее
Опубликовано director 9 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова ВС від 21 січня 2021 р. у справі № 824/62/20:
Як вбачається із поданого висновку, об`єктами дослідження були електрофотокопії, а не оригінали документів.
Відповідно до пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, та пункту 1. 1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених цим же наказом Міністерства юстиції України, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Цим же пунктом Інструкції передбачено проведення експертиза за фотознімками та іншими копіями об`єкта, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, однак крім об`єктів почеркознавчих досліджень.
Отже, відхиляючи вказаний висновок експертизи з підстав проведення почеркознавчого дослідження за копіями, а не оригіналами документів, суд правильно виходив з того, що цим висновком достовірно не може бути підтверджено обставини непідписання ОСОБА_5 рішення про призначення голови складу арбітражного суду від 10 липня 2019 року.
Постанова ВС від 02 липня 2020 р. у справі №362/3912/18:
На підтвердження своїх вимог позивачем суду було надано висновок №10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року.
Надаючи оцінку зазначеному висновку, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що в порушення вимог пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі — Інструкції), таке експертне дослідження було проведено по копії об`єкта дослідження — заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2015 року.
При цьому, відповідно до пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Згідно пункту 3.5 Інструкції коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.
Постанова ВС від 27 травня 2020 р. у справі №350/1594/16-ц:
Прийнявши 08 червня 2017 року ухвалу про призначення експертизи суд першої інстанції мав врахувати, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів (Глава 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, в редакції на час прийняття ухвали від 08 червня 2017 року).
Разом із тим ні в ухвалі про призначення експертизи ні в подальшому після надходження клопотання експерта, суд не визначив у який спосіб та ким буде надано експерту оригінал заповіту, зважаючи на те, що той відсутній у ОСОБА_2 , який неодноразово заявляв клопотання про витребування заповіту саме з метою проведення почеркознавчої експертизи.
Постанова ВС від 26 лютого 2020 р. у справі № 757/63756/18:
Встановлено, що позивачем до суду першої та апеляційної інстанцій подавалися заяви про витребування оригіналу кредитного договору, які судами не були задоволені (а.с. 11-12, 33-35, 40-43, 70-73).
Таким чином, не витребувавши оригіналу кредитного договору, суди позбавили позивача можливості довести обґрунтованість його тверджень про непідписання ним такого договору, оскільки, заявляючи клопотання про витребування доказів, позивач, як він зазначав, мав намір заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, для проведення якої необхідно надати оригінали документів (а.с. 42).
Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача — фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, висновки судів про те, що ОСОБА_1 не довів, що він кредитний договір не підписував, є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на вказане питання і за наявності оригіналу кредитного договору.
Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази укладення позивачем саме кредитного договору, про що вже вказувалося вище, а без встановлення цих обставин, рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Постанова ВС від 07 листопада 2018 р. у справі №183/3811/16-ц:
Застосовуючи до спірних правовідносин правила статті 1055 ЦК України, апеляційний суд зобов’язаний був керуватися тим, що єдиною можливою формою кредитного договору є письмова форма, доказом дотримання якої може бути виключно оригінал такого договору.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов’язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (далі — Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб’єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства — суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об’єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов’язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, — із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред’явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов’язків.
Верховний Суд під час перегляду оскаржуваного рішення керувався тим, що суд першої інстанції, дійшовши переконання про недопустимість поданих позивачем в обґрунтування позову як доказів копій документів, діяв у межах правила про обов’язковість подання в судовому засіданні письмових доказів в оригіналі (частина друга статті 64 ЦПК України 2004 року), а тому зробив правильний та обґрунтований висновок про відмову у позові.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).
Виходячи із загальних засад цивільного судочинства, принципів змагальності та диспозитивності, банк на підтвердження вимог позову оригінал кредитного договору від 17 грудня 2013 року № 0862121702/Т/973815 на виконання вимог ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2016 року не надав, всупереч вимогам положень статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не довів дотримання сторонами правочину правил статті 1055 ЦК України.
Ненадання банком оригіналу кредитного договору від 17 грудня 2013 року № 0862121702/Т/973815 одночасно позбавило відповідача можливості довести обґрунтованість заперечень щодо непідписання нею такого договору, оскільки, заявляючи клопотання про витребування доказів, відповідач, як вона зазначала, мала намір заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, для проведення якої необхідно надати оригінали документів.
Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв’язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача — фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
На переконання Верховного Суду, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо недоведеності банком пред’явлених до ОСОБА_3 позовних вимог.
Далее
Опубликовано director 8 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
17 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №598/1708/18.
Суд установив, що Особа 1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за Адресою 1, в якому проживає разом із дочкою-інвалідом Особою 5, Інформація 1.
Згідно з довідкою від 3.11.2017 №971 та акта обстеження земельної ділянки від 16.03.2017 №03-61/02-13, виданими Великокунинецькою сільською радою Збаразького району Тернопільської області, належний позивачу житловий будинок за Адресою 1 знаходиться на відстані 1,5 м від умовної межі (із живоплоту та сітки) з гр. Особа 6. Огорожа з метало-профілю висотою 2 м встановлена Особою 6 на земельній ділянці, що перебуває в користуванні останньої, на відстані 1,5 м від умовної межі земельної ділянки Особи 1.
Із протоколу проведення досліджень освітленості приміщення, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень від 14.06.2017 №4 убачається, що згідно з отриманими результатами досліджень приміщень житлового будинку за Адресою 1, що належить Особі 1, рівень освітлення в житловій кімнаті — спальня відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006, а в
житловій кімнаті — дитяча, не відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006 <…>.
Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права
Нормами ст.41 Конституції, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.293 Цивільного кодексу передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.
Стаття 8 конвенції захищає право людини до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. З урахуванням загальних принципів, передбачених практикою Європейського суду з прав людини, слід зауважити, якщо в конвенції прямо не визнається право на здорове та спокійне середовище для життя, то у випадках, коли людина безпосередньо і серйозно струбована незручностями, спричиненими іншими особами (поведінка сусідів, функціонування промислових об’єктів тощо), може виникнути питання щодо порушення ст.8 конвенції. Порушення права на повагу до житла не обмежується конкретними фізичними порушеннями, такими як несанкціоноване проникнення в будинок особи, а також включає такі посягання, які не є конкретними чи фізичними, наприклад, шум, запахи або інші форми втручання. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися зручностями свого житла. Такі порушення слід розглядати не лише в аспекті права особи на матеріальний об’єкт/простір, а і як право на отримання задоволення від користування таким об’єктом. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла слід визначити чи досягли незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та триваість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.
Відповідно до ст.13 ЦК, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені положеннями цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст.386 ЦК, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.
Згідно зі ст.16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст.90 Земельного кодексу, власники ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень ст.91 ЗК, власники земельних ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів.
Згідно зі ст.103 ЗК власники та землекористувачі ділянок повинні обирати такі способи використання ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Із положень ст.319 ЦК вбачається, що власник зобов’язаний дотримуватися вимог закону, моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до положень ст.391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.81 Цивільного процесуального кодексу кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Факт низького рівня освітлення кімнати у належному позивачу будинку за Адресою 1, в якій постійно перебуває особа з інвалідністю — дочка позивачки, встановлений протоколом проведення дослідження освітлення приміщень №4, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень.
У зв’язку з доведеним затіненням кімнати внаслідок встановлення відповідачем огорожі з металопрофілю, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що відповідач такими діями порушив правила добросусідства, така огорожа порушує права позивача, яка повністю опікується дочкою, котра є особою з інвалідністю та постійно прикута до ліжка в кімнаті, на користування зручностями свого житла, в тому числі щодо належного освітлення кімнати, що у свою чергу є порушенням ст.8 конвенції.
ЄСПЛ указав: якщо такі незручності перевищують звичайні труднощі співмешкання з сусідами (рішення у справі «Apanasewich v. Poland», п.98), вони можуть перешкоджати мирному користуванню житлом, незалежно від того, спричинені вони приватними особами, промисловою діяльністю чи державними установами (рішення у справі «Martinez v. Spain», пп.42 і 51).
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково не задовольнили позовні вимоги Особи 1 про припинення порушення правил добросусідства.
Установлені судами обставини, а також наявні в матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до чч.1 та 4 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки необхідно скасувати, прийняти нову постанову про задоволення вказаних вимог.
Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10.04.2019 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 3.07.2019 скасувати.
Позов Особи 1 до Особи 3 задовольнити.
Зобов’язати Особу 3 змінити огорожу з металопрофілю на огорожу із металевої сітки висотою 2 м та довжиною 10,75 м, навпроти і по довжині житлового будинку за Адресою 1.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Далее
Опубликовано director 7 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/16800/20 зазначив, що такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно у корпоративному спорі може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Оскільки позовні вимоги, заявлені в цій справі, є вимогами немайнового характеру, та такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно не є співмірним з предметом спору в цій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вжиті господарськими судами заходи забезпечення позову не мають правового зв’язку з предметом позовних вимог (розірвання договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства; скасування реєстраційних дій; визнання права власності на частку), під час розгляду яких судами буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для розірвання договору, визнання договору недійсним та скасування реєстраційних дій.
При цьому, ВС наголосив, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів.
Далее
