Восьмий апеляційний адміністративний суд у Постанові від 21 січня 2021 року, ухваленій по справі № 157/703/20, провадження № А/857/15194/20 прийшов до наступних висновків щодо автоматичного фіксування порушення швидкості лазерного приладу TruCam LTI 20/20.
Постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 2616616 від 1 червня 2020 року, прийнятою інспектором УПП у Волинській області Саханом В.В., позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.
Зі змісту постанови вбачається, що позивач 1 червня 2020 року о 10 год. 18 хв., (Свидники 110 км.), керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год., а саме, рухався зі швидкістю 73 км/год., швидкість виміряна лазерним вимірювачем швидкостіLTI 20/20 №ТС001006, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП України.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано фотокартку та відеозапис із лазерного приладу TruCam LTI 20/20 №ТС001006 від 01.06.2020, відеозаписом з портативного відеореєстратора ZM 0327 від 01/06/2020.
З вказаних матеріалів фото та відеофіксації вбачається, що транспортний засіб марки «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 73 км/год., швидкість виміряна лазерним вимірювачем швидкостіLTI 20/20 №ТС001006.
При цьому, матеріали відео та фото фіксації не містять зображень водія під час руху транспортного засобу зі швидкістю 73 км./год.
Особа позивача, як водія транспортного засобу встановлена працівником поліції безпосередньо після зупинки транспортного засобу та пред`явлення ним документів.
Також, судом встановлено, що надані відповідачем докази на підтвердження обставин вчинення правопорушення п. 12.4 Правил дорожнього руху не містять відомостей стосовно того, що в зоні фіксації вимірювачем LTI 20/20 №ТС001006 о 10 год. 18 хв. 01.06.2020 року швидкості руху транспортного засобу марки «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 були розміщені та діяли обмеження, передбачені дорожніми знаками: 5.45 «Населений пункт»; 5.46 «Кінець населеного пункта»; 5.70 «Фото, відеофіксування порушень».
Доказів розміщення вказаних дорожніх знаків та зони їх дії не надано те не зазначено, як під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності так і в ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Згідно частин першої третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі — ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст. 53 Закону України «Про дорожній рух»).
Пункт 1.10 ПДР визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 «Населений пункт», 5.46 «Кінець населеного пункта», 5.47 «Населений пункт», 5.48 «Кінець населеного пункта».
Водночас, п. 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п`ята статті 122.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі — Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Окрім того, частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Частиною 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото — і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «населений пункт» порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» це здійснення вимірювання швидкості руху приладом LTI 20/20.
Дослідивши долучені відповідачем фотознімки та відеофіксацію приладу LTI 20/20, судом встановлено, що вказані фотознімки та відеофіксація не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги.
В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.
Таким чином, посилання відповідачем в оскаржуваній постанові на докази, щодо фактичної зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км.
За відсутності покликання відповідача в оскаржуваній постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, суд приходить до висновку, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 20 км.
Відтак, відповідач в особі працівника патрульної поліції який розглянув справу не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.
Стосовно ж наданої відеофіксації з нагрудних камер стосовно порядку розгляду справи про порушення правил дорожнього руху, то суд вказаній відеофіксації не надає правової оцінки, як доказу, оскільки проведена відеофіксація та пояснення позивача не підтверджують обставин щодо зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, окрім того вказана відеофіксація не була покладена в основу прийняття оскаржуваної постанови як доказ.
Окрім того, судом враховано положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Дослідивши наданий відповідачем до матеріалів справи відеозапис суд встановив, що на рухомий автомобіль «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 наведено ціль та протягом приблизно 2 секунд здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значне дрибіжання приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля Trucam LTI20\20 з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.
Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
Враховуючи вищевикладені положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.
Водночас, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 №11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.
Також судом враховано, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак « 5.70»), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.
Окрім того, з доданого до відзиву на позовну заяву відеозапису вбачається, що поліцейським під час розгляду справи не роз`яснювалися позивачу права, передбачені ст. 268 КпАП України, і на прохання останнього про вчинення таких дій, працівником поліції було зазначено, що позивач сам знає свої права.
Такі обставини, на думку суду, свідчать про грубе порушення прав позивача, у тому числі і права на захист, оскільки останній про таке право не був поінформований, і відповідно про порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, що в свою чергу стало підставою для винесення оскаржуваної постанови за неповним з`ясуванням всіх обставин справи та перевірки їх належними і допустимими доказами.
За наведених обставин, оскаржувана постанова прийнята з порушенням частини 2 ст. 77 КАС України та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України та є необґрунтованою та такою, що прийнята без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відсутній, оскільки факт порушення нею вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути внесені до змісту такої постанови.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що постанова інспектора за таких обставин підлягає скасуванню, оскільки вона винесена без достатніх доказів, а позовна заява в цій частині підлягає задоволенню.
Далее
Далее
Суди неодноразово скасовували штрафи поліції за перевищення швидкості через те що поліція долучає до суду фото і відеодокази, які не завірені цифровим підписом.
Незважаючи на неодноразові зауваження суду, працівники поліції продовжують надавати вказані електронні докази без завірення їх цифровим підписом.
У одному з останніх випадків, водій здійснював рух у населеному пункті зі швидкістю 106 км/год, що на 56 км. перевищує дозволену. Перевищення швидкості зафіксовано на приладі вимірювання швидкості TruCAM.
На водія було накладено штраф за перевищення швидкості у розмірі 510 грн. Водій оскаржив штраф у суді.
На підтвердження факту перевищення швидкості, інспектор надав до суду на диску відеозапис та фотознімок з приладу вимірювання швидкості TruCAM.
Однак, відповідно до закону (ч.1 ст.99 КАСУ) відеозаписи та фотознімки на оптичних дисках підпадають під визначення електронного доказу і відповідно вони повинні бути підписані цифровим підписом (ч.2 ст.99 КАСУ)
Розглядаючи допустимість зазначених доказів суд дослідив, що на відеозаписі та фотознімку відсутній цифровий підпис як їх автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даних копій.
З урахуванням цього суд зробив висновок, що надані суду відеозапис та фотознімок з приладу ТruCAM не є допустимими доказами порушення водієм Правил дорожнього руху.
На цій підставі суд скасував штраф поліції через відсутність допустимих доказів (Рішення від 05.04.2021 у справі №591/6739/20).
Таким чином, відеозаписи та фотознімки з приладу ТruCAM не є допустимими доказами перевищення швидкості, якщо вони не завірені цифровим підписом!
Навіть якщо водій перевищив швидкість, однак інспектор не зміг підписати електронні докази цифровим підписом, такий штраф може бути скасований судом з цих підстав.
Джерело: Дорожній адвокат
Далее
Далее
17 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №598/1708/18.
Суд установив, що Особа 1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за Адресою 1, в якому проживає разом із дочкою-інвалідом Особою 5, Інформація 1.
Згідно з довідкою від 3.11.2017 №971 та акта обстеження земельної ділянки від 16.03.2017 №03-61/02-13, виданими Великокунинецькою сільською радою Збаразького району Тернопільської області, належний позивачу житловий будинок за Адресою 1 знаходиться на відстані 1,5 м від умовної межі (із живоплоту та сітки) з гр. Особа 6. Огорожа з метало-профілю висотою 2 м встановлена Особою 6 на земельній ділянці, що перебуває в користуванні останньої, на відстані 1,5 м від умовної межі земельної ділянки Особи 1.
Із протоколу проведення досліджень освітленості приміщення, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень від 14.06.2017 №4 убачається, що згідно з отриманими результатами досліджень приміщень житлового будинку за Адресою 1, що належить Особі 1, рівень освітлення в житловій кімнаті — спальня відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006, а в
житловій кімнаті — дитяча, не відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006 <…>.
Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права
Нормами ст.41 Конституції, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.293 Цивільного кодексу передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.
Стаття 8 конвенції захищає право людини до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. З урахуванням загальних принципів, передбачених практикою Європейського суду з прав людини, слід зауважити, якщо в конвенції прямо не визнається право на здорове та спокійне середовище для життя, то у випадках, коли людина безпосередньо і серйозно струбована незручностями, спричиненими іншими особами (поведінка сусідів, функціонування промислових об’єктів тощо), може виникнути питання щодо порушення ст.8 конвенції. Порушення права на повагу до житла не обмежується конкретними фізичними порушеннями, такими як несанкціоноване проникнення в будинок особи, а також включає такі посягання, які не є конкретними чи фізичними, наприклад, шум, запахи або інші форми втручання. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися зручностями свого житла. Такі порушення слід розглядати не лише в аспекті права особи на матеріальний об’єкт/простір, а і як право на отримання задоволення від користування таким об’єктом. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла слід визначити чи досягли незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та триваість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.
Відповідно до ст.13 ЦК, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені положеннями цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст.386 ЦК, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.
Згідно зі ст.16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст.90 Земельного кодексу, власники ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень ст.91 ЗК, власники земельних ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів.
Згідно зі ст.103 ЗК власники та землекористувачі ділянок повинні обирати такі способи використання ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Із положень ст.319 ЦК вбачається, що власник зобов’язаний дотримуватися вимог закону, моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до положень ст.391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.81 Цивільного процесуального кодексу кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Факт низького рівня освітлення кімнати у належному позивачу будинку за Адресою 1, в якій постійно перебуває особа з інвалідністю — дочка позивачки, встановлений протоколом проведення дослідження освітлення приміщень №4, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень.
У зв’язку з доведеним затіненням кімнати внаслідок встановлення відповідачем огорожі з металопрофілю, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що відповідач такими діями порушив правила добросусідства, така огорожа порушує права позивача, яка повністю опікується дочкою, котра є особою з інвалідністю та постійно прикута до ліжка в кімнаті, на користування зручностями свого житла, в тому числі щодо належного освітлення кімнати, що у свою чергу є порушенням ст.8 конвенції.
ЄСПЛ указав: якщо такі незручності перевищують звичайні труднощі співмешкання з сусідами (рішення у справі «Apanasewich v. Poland», п.98), вони можуть перешкоджати мирному користуванню житлом, незалежно від того, спричинені вони приватними особами, промисловою діяльністю чи державними установами (рішення у справі «Martinez v. Spain», пп.42 і 51).
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково не задовольнили позовні вимоги Особи 1 про припинення порушення правил добросусідства.
Установлені судами обставини, а також наявні в матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до чч.1 та 4 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки необхідно скасувати, прийняти нову постанову про задоволення вказаних вимог.
Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10.04.2019 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 3.07.2019 скасувати.
Позов Особи 1 до Особи 3 задовольнити.
Зобов’язати Особу 3 змінити огорожу з металопрофілю на огорожу із металевої сітки висотою 2 м та довжиною 10,75 м, навпроти і по довжині житлового будинку за Адресою 1.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
