У справі за позовом про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною суди першої та другої інстанцій дійшли висновку, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо перевірки своєчасного та правильного нарахування заробітної плати боржнику, а лише контролює правильність відрахувань із нарахованої заробітної плати боржника, а також своєчасність і повноту перерахованих коштів у рахунок аліментів на користь стягувача, тому державний виконавець, відповідно до чинного законодавства, здійснив дії щодо контролю за правильністю, своєчасним нарахуванням та виплатою аліментів.
Подавши касаційну скаргу до ВС, особа вказала, що суди безпідставно не взяли до уваги бездіяльність державного виконавця щодо повідомлення стягувача про існування заборгованості із нарахованої та невиплаченої заробітної плати, утриманих та не перерахованих аліментів, мовчазної згоди з фальсифікацією та повного ігнорування неодноразових звернень щодо усунення цих порушень.
Відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Ч. 1 ст. 69 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено — до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці кожні шість місяців надсилають державному виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону, розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Згідно з п. 7.2.1 Інструкції, відрахування із заробітної плати (заробітку) чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів та розпоряджень. Відповідно до п. 7.5.5 Інструкції, державний виконавець зобов’язаний здійснювати систематичний контроль за правильним та своєчасним відрахуванням утриманих сум аліментів.
Установивши, що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження про стягнення аліментів за рішенням суду не наділений повноваженнями щодо своєчасності та правильності нарахування підприємством заробітної плати, з якої проводиться відрахування аліментів на користь стягувача, а лише контролює правильність відрахувань із нарахованої заробітної плати боржника та своєчасність і повноту перерахування коштів у рахунок аліментів на користь стягувача, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги з підстав її необґрунтованості та недоведеності.
От авиаперевозчика требуется компенсация пассажирам за задержку в три часа и более, если шина самолета повреждена винтом, лежащим на ВПП, только если он не докажет, что использовал все имеющиеся в его распоряжении средства для устранения задержки вылета. К такому выводу пришел Суд справедливости ЕС в деле «Germanwings v Wolfgang Pauels».
Г-н Вольфганг Пауэльс купил билет на рейс из Дублина (Ирландия) в Дюссельдорф (Германия) компании Germanwings. Этот рейс был отложен на 3 часа 28 минут. Germanwings отказалась выплатить Пауэлсу компенсацию на том основании, что задержка произошла из-за повреждения шины самолета, вызванного винтом, лежащим на взлетно-посадочной полосе, эти обстоятельства, по мнению авиакомпании, должны рассматриваться как чрезвычайные, чем исключается обязательство выплатить компенсацию в соответствии с Регламентом (ЕС) № 261/2004 Европейского Парламента и Совета, устанавливающим общие правила относительно компенсаций и помощи пассажирам в случае отказа в посадке, отмены или длительной задержки рейса и аннулирует Регламент (ЕЕС) № 295/91.
Landgericht Köln (Региональный суд, Кельн, Германия), в котором было начато разбирательство, решил передать вопрос в Суд ЕС для предварительного решения, чтобы выяснить, является ли повреждение авиационной шины, вызванное винтом, лежащим на ВПП (повреждение посторонним предметом) чрезвычайным обстоятельством.
В сегодняшнем решении Суд ЕС четко указывает, что авиаперевозчик не обязан выплачивать компенсацию пассажирам, если он может доказать, что отмена или задержка прибытия рейса, равная или превышающая три часа, была вызвана чрезвычайными обстоятельствами, которые нельзя было избежать, даже если бы были приняты все разумные меры и, если такие обстоятельства все же возникают, что он принял меры, соответствующие ситуации, используя все свои ресурсы в виде персонала или оборудования, а также имеющиеся в его распоряжении финансовые средства для избежания такой ситуации, которая может привести к отмене или длительной задержке рейса, при этом от авиаперевозчика не требуется нести несоизмеримые расходы.
Таким образом, Европейский Суд напоминает, что события могут быть классифицированы как чрезвычайные обстоятельства в значении регулирования прав авиапассажиров, если по своему характеру или происхождению они не являются неотъемлемой частью нормального осуществления деятельности соответствующего авиаперевозчика и находятся за его пределами фактического контроля перевозчика.
Суд считает, что, хотя авиаперевозчики регулярно сталкиваются с повреждением шин своего воздушного судна, когда неисправность шины является единственным результатом столкновения с посторонним предметом, лежащим на взлетно-посадочной полосе аэропорта, такие повреждения нельзя рассматривать как рядовое событие при обычном осуществлении деятельности. Кроме того, эти обстоятельства находятся вне фактического контроля перевозчика. Таким образом, они являются чрезвычайными обстоятельствами в смысле регулирования прав пассажиров.
Однако, чтобы исключить свое обязательство по выплате компенсации в соответствии с правилами о правах пассажира, авиаперевозчик должен также доказать, что он использовал все свои ресурсы в виде персонала или оборудования, а также имеющиеся в его распоряжении финансовые средства, чтобы избежать замены шины, поврежденной посторонним предметом, лежащим на взлетно-посадочной полосе аэропорта, ведущей к длительной задержке рассматриваемого рейса. В этой связи, в частности в отношении повреждения шин, Суд отмечает, что авиаперевозчики могут иметь в своем распоряжении во всех аэропортах, в которых они работают, контракты на замену шин, в соответствии с которыми им предоставляется приоритетный режим.
Далее
Среди украинцев, находящихся за рубежом, есть те, кто уклоняется от уплаты алиментов. Это создает ряд проблем для их детей, оставшихся в Украине. Чтобы защитить их интересы, в Минюсте разработали несколько важных рекомендаций. Об этом сообщила заместитель Министра юстиции по вопросам исполнительной службы Светлана Глущенко.
По ее словам, переезд ребенка или отца — плательщика алиментов на постоянное место жительства за границу, изменение ими гражданства не лишают ребенка права на содержание. Если ребенок живет в Украине, а отец — за границей, иск о взыскании алиментов может быть подан в суд в Украине, по месту жительства ребенка.
Если решение о взыскании алиментов с отца, проживающего за границей, будет принято судом Украины, это решение на территории другой страны будет исполняться в соответствии с Договором о предоставлении правовой помощи.
Решение суда Украины подлежит исполнению на территории другой страны после его признания. Для обращения с ходатайством о признании и исполнении решения суда Украины в компетентный орган другой страны заинтересованное лицо обращается в суд Украины, принявший решение. Дальше надлежащим образом оформленное ходатайство направляется компетентному органу другой страны в порядке, предусмотренном международным договором Украины.
В большинстве случаев такие ходатайства при посредничестве областных территориальных управлений юстиции направляются в Минюст для дальнейшей отправки компетентным иностранным органам.
Исполнение судебного решения на территории другой страны происходит в соответствии с ее законодательством, подытожила г-жа Глущенко.
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 813/1596/18 определила юрисдикцию жалоб касаемо невнесения сведений в Единый реестр досудебных расследований.
В соответствующем постановлении от 13 марта, с текстом которого можно ознакомиться в Verdictum, определено, что спор относительно невнесения сведений в ЕРДР о совершении уголовного правонарушения не является публично-правовим и не может быть предметом рассмотрения в административном суде.
В пределах спорных правоотношений истец и ответчик действуют как участники уголовного производства, права и обязанности которых определены УПК, потому спор по этому делу не может рассматривать административный суд.
Большая Палата согласилась с выводами низших судов о том, что спор по этому делу не является публично-правовым, требования об обжаловании бездеятельности начальника отдела полиции во время организации проверки заявления об уголовном правонарушениидолжны быть рассмотрены только в пределах уголовногосудопроизводства, а не административного.
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
Позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору. Особа покликалась на те, що перед укладенням кредитного договору банк не повідомив позичальника про ризик девальвації гривні та її вплив на суму абсолютного здорожчання кредиту, тим самим ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Оскільки вона не може прямо вплинути на існування валютних ризиків, то ця умова є прикладом агресивної підприємницької практики та нечесної підприємницької діяльності.
Суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позову, оскільки сторонами досягнуто згоду щодо усіх істотних умов, визначено предмет та ціну, строк дії договору, а укладені договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України (ЦК) та Закону України «Про захист прав споживачів».
Позивач оскаржила рішення судів в касаційному порядку та зазначала, що суди не надали оцінки відсутності в оспорюваному кредитному договорі такої істотної умови як «інфляційне застереження».
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів залишив без змін.
Касаційний цивільний суд зазначив, що тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі — вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов’язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.
ВС зауважив, що стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
ВС дійшов висновку, що, встановивши факти, які повністю спростовують твердження позивача про ненадання їй банком повної інформації щодо умов кредитування і тим самим — введення її, як споживача, в оману щодо істотних умов кредитного договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, та відмову в задоволенні позову (постанова від 14.03.2019 у справі №755/3903/17).
Далее
Селищна рада звернулася до суду з позовом до податкової інспекції про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Позивач покликався на те, що оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій є протиправним, оскільки єдиний внесок Радою сплачувався своєчасно та у повному обсязі; помилкове ж його перерахування на неналежний рахунок було виявлене позивачем самостійно та усунуто у найкоротший строк, а відтак застосування до нього штрафу та пені було безпідставним.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд погодився з доводами позивача про те, що помилкова сплата єдиного внеску на неправильний рахунок не створює передумов для застосування до нього штрафних санкцій, проте дійшов висновку про законність прийнятого відповідачем рішення оскільки під час перерахування коштів вже на правильний рахунок, Рада невірно зазначила призначення платежу — «Єдиний соціальний внесок нарахований на з/п за березень 2016 року», а не за червень 2015 року, тобто як поточний платіж.
Апеляційний суд позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції зазначив, що внесок Радою був сплачений своєчасно та у повному обсязі, проте на помилковий рахунок, тому не може вважатись неналежним виконанням обов’язку з його сплати; разом з тим ані порядку, ані можливості перенесення позивачем коштів податку або обов’язкового платежу з одного рахунку призначення на інший не передбачено чинним законодавством, тому єдиним шляхом виправлення допущеної помилки для позивача було повернення таких коштів та повторна їх сплата за належними платіжними реквізитами.
Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу державної податкової інспекції залишив без задоволення.
Суд касаційної інстанції зазначив, що допущена помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейський рахунок. До того ж, згодом така помилка була виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.
Тому Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов’язання з єдиного внеску у встановлений строк, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Далее
