Адміністративні суди розглядали позов особи про скасування постанови ДАБІ про накладення адміністративного стягнення за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт.
Особа зазначала, що реконструкція спірного балкону була проведена у 2009 році, що підтверджується актом, складеним представниками ЖКС та розписка, якою сусіди погоджували проведення робіт з розширення балкону.
Судами встановлено, що відповідачем у червні 2016 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил при реконструкції квартири позивача. За результатами перевірки встановлено, що позивачем проведено будівельні роботи з реконструкції квартири, шляхом розширення балкону та його повного скління на 7 поверсі 9-ти поверхового житлового будинку, чим збільшено загальну площу квартири.
Відповідачем у липні 2016 року винесено постанову, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 96 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову та зазначили, що позивачем проведено реконструкцію балкону за відсутності дозвільних документів із збільшенням площі квартири, що свідчить про проведення будівельних робіт без права на їх виконання, чим порушено ч.1 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Далее
Особа звернулась з позовом до міської ради про визнання права власності на спадкове майно, у якому покликалась на те, що з померлим проживала однією сім’єю як чоловік та дружина, але нотаріус не видав свідоцтво про право на спадщину, оскільки не було встановлено факту постійного проживання разом із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Тому позивач просила суд встановити факт її проживання однією сім’єю з померлим, визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом та визнати за нею право власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.
Сестра померлого також звернулась до суду з позовом про визнання за нею, як за спадкоємцем другої черги за законом, права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом. Покликалась на те, що оскільки спадкоємців першої черги за законом та спадкоємців за заповітом немає, вона подала до нотаріальної контори в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини, але нотаріус їй у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовив, посилаючись на те, що спадкоємцем не надано правовстановлюючих документів, що підтверджують належність майна спадкодавцеві.
Суд першої інстанції позов жінки, що проживала з померлим, задовольнив частково, встановив факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу понад п’ять років та визнав її спадкоємцем четвертої черги за законом.
Далее
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15).
Прокурор в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до суду з позовом про визнання недійсним на майбутнє договору оренди та зобов’язання звільнити та повернути балансоутримувачу спірні нежитлові приміщення.
Прокурор зазначав, що спірне майно державної форми власності за цільовим призначенням повинно використовуватися для забезпечення громадян можливістю здобуття повної загальної середньої освіти та дошкільної освіти, задоволення їх потреб у навчальному та виховному процесах, реалізації здібностей, таланту, проте спірне майно фактично використовується суб’єктом господарювання для задоволення особистих потреб та одержання прибутку.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки спірний договір оренди відповідає вимогам Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про освіту» та «Про вищу освіту», у зв’язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.
Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог, оскільки спірні орендовані приміщення на момент укладення договору перебували на балансі професійного ліцею, були об’єктом освіти і, відповідно до статті 63 Закону України «Про освіту», не могли використовуватися не за призначенням, могли бути передані в оренду виключно для діяльності, пов’язаної з навчально-виховним процесом.
Далее
Надто повільно працюють судді у Страсбурзі. Доки ухвалять рішення проти України, проходить понад 10 років. Як наслідок, особа, щодо якою відбулося порушення її прав, втрачає можливість вимагати перегляду своєї справи.
За даними Міністерства юстиції, близько чверті заяв проти України некримінального характеру, що не відносяться до справ усталеної практики, розглядалися Європейським судом з прав людини понад 10 років. До того ж існує чимало рішень, яких українцям довелося чекати 13—14 років.
Кировоградский окружной административный суд признал право граждан оформить паспорт в форме книжечки, учитывая право на свободу мировоззрения и вероисповедания.
Решением от 28 ноября в деле № 811/1222/18 по иску матери в интересах несовершеннолетнего сына миграционная служба обязана оформить паспорт в форме книжечки в соответствии с Положением о паспорте гражданина Украины.
Напомним, в образцовом решении в подобном деле Большая Палата Верховного Суда признала право украинцев отказаться от ID-паспорта, исходя из принципа уважения к частной жизни.
Суди розглядали провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК.
Органом досудового розслідування особа обвинувачувався у тому, що , перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в кафе, він провокував відпочиваючих на конфлікт, висловлювався на їх адресу нецензурною лайкою, чим грубо порушував громадський порядок. На зауваження останніх припинити свої хуліганські дії, особа дістав із сумки травматичну зброю став погрожувати особам, які намагалися припинити його неправомірні хуліганські дії. Також на ґрунті раптово виниклих стосунків з потерпілим, із застосуванням травматичної зброї, здійснив в його бік не менше трьох пострілів, чим спричинив йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Потім здійснив у іншого потерпілого не менше чотирьох пострілів в область тулуба та руки останнього, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження.
Вироком суду особу визнано невинуватим та виправдано за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, з чим погодився апеляційний суд.
Суд виходив з того, що обвинувачений зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку осіб, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров’ю та здоров’ю його дівчини, тому, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з їх боку та спричинення більш тяжкої шкоди нападниками, особа використав травматичну зброю, яку мав при собі. Такі дії суд розцінив, як необхідну оборону без перевищення її меж, що в силу ч. 5 ст. 36 КК не має наслідком кримінальної відповідальності у зв’язку з чим постановив щодо нього виправдувальний вирок.
Далее
