Слідчий суддя змінив застосований до підозрюваного запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звернув заставу в дохід держави із зарахуванням до спеціального фонду Державного бюджету України.
Захисник звернувся до апеляційного суду зі скаргою на зазначену ухвалу. Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника. Апеляційний суд послався на те, що зазначена ухвала відповідно до ст. 309 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Захисник звернувся до суду касаційної інстанції, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду як таку, що порушує право на оскарження судового рішення.
Прокурор вважала, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без зміни.
Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ВС зазначив, що статтею 309 КПК передбачено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. До цього переліку, зокрема, віднесено певні ухвали слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК).
Далее
Ссылка на экономический кризис в государстве не может быть основанием для освобождения от уплаты судебного сбора. А вот, например, ссылка на невыплату заработной платы, подтвержденная справкой о задолженности, — может. Это отмечается в анализе причин отказов в удовлетворении заявлений граждан об освобождении от уплаты судебного сбора или об отсрочке его уплаты.
Якщо платити нічим
Аналіз підготовлений у Зарічному районному суді. Зазначено, що одним з аспектів верховенства права є доступ до правосуддя. Ідеться про можливість для особи безперешкодно отримати судовий захист, безстороннє вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Якщо особа звертається до суду по захист своїх справ, то, крім клопоту, пов’язаного з оформленням відповідної позовної заяви, збиранням і наданням доказів на підтвердження своєї правоти, на її плечі лягає також і обов’язок сплатити судовий збір, розмір якого встановлений законом «Про судовий збір».
Згідно з ч.1 ст.4 цього акта збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, в якому заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Для прикладу, у 2018 р. мінімальний розмір судового збору для фізичних осіб становить 88,10 грн., максимальний — 8810.
Інколи сума збору є непомірною для громадян, але законодавець передбачив пільги.
У той же час у ст.136 Цивільного процесуального кодексу передбачена можливість звернутися до суду з клопотанням про відстрочення або розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати збору. Така можливість доступна для осіб, які не входять до пільгових категорій, проте, звертаючись до суду, не можуть сплатити збір через незадовільне матеріальне становище.
Отже, держава визначилася зі способом, який може використовуватися для доступу до суду.
Врахувавши майновий стан особи, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату збору, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Така ухвала може бути винесена, якщо розмір збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача — фізичної особи за попередній календарний рік.
Також клопотати про звільнення від сплати або розстрочення можуть:
• військовослужбовці;
• батьки, які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
• одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;
• члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;
• особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Також суд може звільнити від сплати або розстрочити виплату, якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.
При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті збору в установленому законом порядку й розмірі. На підтвердження незадовільного майнового стану можуть бути надані:
• довідка про доходи;
• довідка про склад сім’ї, наявність на утриманні непрацездатних членів сім’ї;
• банківські документи про відсутність на рахунку коштів;
• довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Клопотання без доказів
Проте трапляються випадки, коли суду доводиться відмовляти в задоволенні заяв громадян щодо звільнення від сплати збору або щодо відстрочення його сплати. Так, за період з 1.01 до 1.11.2018 до суду надійшло 62 такі клопотання. З них 26 задоволено, у задоволенні 36 відмовлено.
Серед останніх можна виокремити такі:
• про звільнення від сплати збору — 20;
• про відстрочення сплати — 14;
• про розстрочення — 2.
Судді відмовляли в задоволенні клопотання у разі ненадання позивачем доказів наявності визначених законом умов, які дозволяють звільнити від сплати або розстрочити її. Також підставами відмови були отримання позивачем доходу за останні 6 місяців як
викладачем-стажистом, але без урахування стипендії аспіранта, ненадання доказів того, що особа перебуває у скрутному матеріальному становищі та змушена нести додаткові витрати на збереження пошкодженого транспортного засобу, який був придбаний за позичені кошти.
Не був звільнений від сплати позивач, який не надав доказів на підтвердження обставин отримання ним допомоги малозабезпеченим сім’ям, а також обставин того, що його середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.
Відмовляли судді у звільненні від сплати у зв’язку з ненаданням жодних відомостей щодо наявності чи відсутності інших джерел доходу, оскільки позивач є працездатною особою, отримує пенсію за вислугу років.
Серед інших підстав:
• ненадання довідки про розмір доходу, відсутність будь-яких документів про членів сім’ї та їхні доходи;
• непідтвердження посилань на значні витрати на лікування;
• перевищення доходами розміру прожиткового мінімуму на особу;
• ненадання жодних документів на підтвердження відсутності доходу або його низького рівня;
• непідкріплення заяви письмовими доказами щодо витрат на оплату комунальних послуг, отриманих доходів, віку чи інших доказів, передбачених законом.
Таким чином, найчастіше судді відмовляють у задоволенні клопотань з огляду на недоведеність обставин, що можуть бути підставою для звільнення від сплати збору.
Право, а не обов’язок
Зазвичай перед заявленням такого клопотання позивач звертається по безоплатну правову допомогу. Підготовку клопотання разом з позовною заявою здійснює саме особа, яка надає правову допомогу.
Звільнення від сплати збору, його зменшення, відстрочення, розстрочення за клопотанням сторони є правом суду, а не обов’язком. Рішення суд ухвалює в кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених підстав. Тобто недостатньо лише подати клопотання, де розписати всі проблеми, необхідно ще подати достатні докази, які підтверджують таку інформацію.
Разом з тим загальним процесуальним принципом є рівність сторін у справі. Тому посилання, наприклад, на економічну кризу в державі не може бути для суду підставою для звільнення від сплати збору. Інша сторона також живе в державі під час економічної кризи. А ось,
наприклад, посилання на невиплату роботодавцем заробітної плати, підтверджене довідкою про заборгованість, такою підставою може бути.
Верховний Суд також навів рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», в якому зазначено, що вимога сплати збору цивільними судами у зв’язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
У рішенні від 26.07.2005 у справі «Kniat v. Poland» ЄСПЛ указав на те, що при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору, про надання відстрочення чи розстрочення, національні суди повинні встановити реальний дохід (розмір заробітної плати, соціальних виплат, стипендії тощо) особи, чи наявне в неї рухоме та нерухоме майно, цінні папери, чи є в неї можливість розпоряджатися вказаним без значного погіршення власного фінансового стану.
Підсумовуючи викладене, можемо зазначити, що причиною відмови в більшості випадків є неналежна якість підготовлених позивачами та їхніми представниками клопотань про звільнення від сплати судового збору або про відстрочення.
Відсутність коштів на доступ до Феміди слід доводити належним чином
Посилання на економічну кризу в державі не може бути підставою для звільнення від сплати судового збору. А ось, наприклад, невиплата заробітної плати, підтверджена довідкою про заборгованість, — може. Це зазначається в аналізі причин відмов у задоволенні заяв громадян щодо звільнення від сплати судового збору або щодо відстрочення сплати.
Якщо платити нічим
Аналіз підготовлений у Зарічному районному суді. Зазначено, що одним з аспектів верховенства права є доступ до правосуддя. Ідеться про можливість для особи безперешкодно отримати судовий захист,
безстороннє вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Якщо особа звертається до суду по захист своїх справ, то, крім клопоту, пов’язаного з оформленням відповідної позовної заяви, збиранням і наданням доказів на підтвердження своєї правоти, на її плечі лягає також і обов’язок сплатити судовий збір, розмір якого встановлений законом «Про судовий збір».
Згідно з ч.1 ст.4 цього акта збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, в якому заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Для прикладу, у 2018 р. мінімальний розмір судового збору для фізичних осіб становить 88,10 грн., максимальний — 8810.
Інколи сума збору є непомірною для громадян, але законодавець передбачив пільги.
У той же час у ст.136 Цивільного процесуального кодексу передбачена можливість звернутися до суду з клопотанням про відстрочення або розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати збору. Така можливість доступна для осіб, які не входять до пільгових категорій, проте, звертаючись до суду, не можуть сплатити збір через незадовільне матеріальне становище.
Отже, держава визначилася зі способом, який може використовуватися для доступу до суду.
Врахувавши майновий стан особи, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату збору, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Така ухвала може бути винесена, якщо розмір збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача — фізичної особи за попередній календарний рік.
Також клопотати про звільнення від сплати або розстрочення можуть:
• військовослужбовці;
• батьки, які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
• одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;
• члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;
• особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Також суд може звільнити від сплати або розстрочити виплату, якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.
При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті збору в установленому законом порядку й розмірі. На підтвердження незадовільного майнового стану можуть бути надані:
• довідка про доходи;
• довідка про склад сім’ї, наявність на утриманні непрацездатних членів сім’ї;
• банківські документи про відсутність на рахунку коштів;
• довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Клопотання без доказів
Проте трапляються випадки, коли суду доводиться відмовляти в задоволенні заяв громадян щодо звільнення від сплати збору або щодо відстрочення його сплати. Так, за період з 1.01 до 1.11.2018 до суду надійшло 62 такі клопотання. З них 26 задоволено, у задоволенні 36 відмовлено.
Серед останніх можна виокремити такі:
• про звільнення від сплати збору — 20;
• про відстрочення сплати — 14;
• про розстрочення — 2.
Судді відмовляли в задоволенні клопотання у разі ненадання позивачем доказів наявності визначених законом умов, які дозволяють звільнити від сплати або розстрочити її. Також підставами відмови були отримання позивачем доходу за останні 6 місяців як викладачем-стажистом, але без урахування стипендії аспіранта, ненадання доказів того, що особа перебуває у скрутному матеріальному становищі та змушена нести додаткові витрати на збереження пошкодженого транспортного засобу, який був придбаний за позичені кошти.
Не був звільнений від сплати позивач, який не надав доказів на підтвердження обставин отримання ним допомоги малозабезпеченим сім’ям, а також обставин того, що його середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.
Відмовляли судді у звільненні від сплати у зв’язку з ненаданням жодних відомостей щодо наявності чи відсутності інших джерел доходу, оскільки позивач є працездатною особою, отримує пенсію за вислугу років.
Серед інших підстав:
• ненадання довідки про розмір доходу, відсутність будь-яких документів про членів сім’ї та їхні доходи;
• непідтвердження посилань на значні витрати на лікування;
• перевищення доходами розміру прожиткового мінімуму на особу;
• ненадання жодних документів на підтвердження
-відсутності доходу або його низького рівня;
• непідкріплення заяви письмовими доказами щодо витрат на оплату комунальних послуг, отриманих доходів, віку чи інших доказів, передбачених законом.
Таким чином, найчастіше судді відмовляють у задоволенні клопотань з огляду на недоведеність обставин, що можуть бути підставою для звільнення від сплати збору.
Право, а не обов’язок
Зазвичай перед заявленням такого клопотання позивач звертається по безоплатну правову допомогу. Підготовку клопотання разом з позовною заявою здійснює саме особа, яка надає правову допомогу.
Звільнення від сплати збору, його зменшення, відстрочення, розстрочення за клопотанням сторони є правом суду, а не обов’язком. Рішення суд ухвалює в кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених підстав. Тобто недостатньо лише подати клопотання, де розписати всі проблеми, необхідно ще подати достатні докази, які підтверджують таку інформацію.
Разом з тим загальним процесуальним принципом є рівність сторін у справі. Тому посилання, наприклад, на економічну кризу в державі не може бути для суду підставою для звільнення від сплати збору. Інша сторона також живе в державі під час економічної кризи. А ось, наприклад, посилання на невиплату роботодавцем заробітної плати, підтверджене довідкою про заборгованість, такою підставою може бути.
Верховний Суд також навів рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», в якому зазначено, що вимога сплати збору цивільними судами у зв’язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
У рішенні від 26.07.2005 у справі «Kniat v. Poland» ЄСПЛ указав на те, що при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору, про надання відстрочення чи розстрочення, національні суди повинні встановити реальний дохід (розмір заробітної плати, соціальних виплат, стипендії тощо) особи, чи наявне в неї рухоме та нерухоме майно, цінні папери, чи є в неї можливість розпоряджатися
вказаним без значного погіршення власного фінансового стану.
Підсумовуючи викладене, можемо зазначити, що причиною відмови в більшості випадків є неналежна якість підготовлених позивачами та їхніми представниками клопотань про звільнення від сплати судового збору або про відстрочення.
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда оставил в силе решение по делу № 826/3639/17 в части отмены постановления Кабмина об определении потребительской корзины.
Соответствующую постановление суд принял 20 декабря. С полными текстами судебных решений можно ознакомиться в Verdictum.
Суд отметил, что исследованию подлежит соблюдение процедуры принятия решения, утвержденного спорным постановлением КМ.
Учитывая положение части 2 статьи 19 Конституции Украины для вывода о законности решения органа государственной власти суды должны исследовать соблюдение им как границ, способа, так и порядка его принятия.
В частности, была проанализирована правомочность экспертов, которые представляли набор для утверждения. Решения об одобрении экспертной комиссией наборов продуктов питания, непродовольственных товаров и услуг для установления прожиточного минимума направляются на утверждение Кабинета Министров и являются основанием для расчета прожиточного минимума. Изменения и дополнения к наборам вносятся лишь по решению экспертной комиссии. Следовательно, законодательством определена определенная процедура, которую ответчики должны соблюдать.
Так, согласно п. 5 Порядка проведения научно-общественной экспертизы набора продуктов питания, набора непродовольственных товаров и набора услуг для установления прожиточного минимумапредставление и защита сформированных наборов продуктов, товаров и услуг на заседании экспертной комиссии осуществляется центральными органами исполнительной власти, ответственными за их формирование. Если первые заместители министров не могут участвовать в работе комиссии по уважительным причинам, именно эти государственные органы уполномочены назначить другого представителя. Поэтому ВС согласился, что письма, подписанные должностными лицами и доверенности относительно делегирования участия в заседании с правом голоса другим лицам не являются надлежащими доказательствами их полномочий.
До суду з адміністративним позовом звернувся водій маршрутного автобусу про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач не заперечував факт проїзду перехрестя на заборонений сигнал світлофора, проте зазначав, що діяв у стані крайньої необхідності, з метою усунення небезпеки, яка могла загрожувати його пасажирам, у зв’язку із складними погодними умовами (ожеледиця на дорозі). Також покликався на те, що його дії не спричинили шкоди жодним правам чи інтересам інших осіб, тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
Суд першої інстанції скасував постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а справу про адміністративне правопорушення направив на новий розгляд. Суд першої інстанції виходив з того, що вчинене позивачем адміністративне правопорушення є малозначним. А при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не було враховано обставини, зазначені у статті 33 КУпАП, а саме: характер вчиненого правопорушення, особу порушника, його майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжуються відповідальність. Також суд зазначив, що відповідачем не наведено мотиви, з яких до позивача не було застосовано положення статті 22 КУпАП.
Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції, скасував постанову про притягнення до адміністративної відповідальності позивача та закрив провадження по справі про адміністративне правопорушення. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з відеозапису наданого відповідачем, в якості доказу вчинення позивачем правопорушення неможливо встановити, що саме позивач, керуючи автомобілем, здійснив рух на заборонений сигнал світлофора, оскільки неможливо встановити номерний знак автомобіля, зафіксованого на вказаному відеозаписі.
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Далее
Позивач звернувся до суду з позовом до сільської ради про встановлення факту проживання однією сім’єю та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позивач зазначав, зокрема, що після смерті брата він не подавав заяви про прийняття спадщини, оскільки у покійного брата був син, який виїхав до Російської Федерації, а тому позивач не міг знати, чи оформив племінник спадщину. При зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті брата він отримав відмову в оформленні свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Позивач просив суд встановити факт проживання однією сім’єю понад п’ять років його брата з матір’ю його покійної дружини (яка також померла) та визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті його брата, оскільки спадкоємців першої черги немає. Відповідач позов визнав.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог. Суди виходили з того, що позивачем доведено, що його брат проживав однією сім’єю з матір’ю його покійної дружини з 1996 року, тобто не менше п’яти років до часу відкриття спадщини. Разом з тим, суди дійшли висновку, що строк для прийняття спадщини позивачем пропущено без поважних причин, оскільки та обставина, що він не знав, про те, що син його покійного брата не прийняв спадщину, не є поважною причиною, пов’язаною з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій щодо оформлення спадкових прав, а з часу смерті брата позивача пройшло більше 9 років.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Далее
