Установлення факту надання неякісних послуг з перевезення свідчить про наявність правових підстав для відшкодування завданої моральної шкоди. Такий висновок зробив ВС в постанові №490/8831/15-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
26 вересня 2018 року м.Київ №490/8831/15-ц
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 13.06.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 19.10.2016,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року Особа 1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів, стягнення вартості проїзду, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 16.05.2015 позивач скористалася послугами перевізника — швидким потягом сполученням «Миколаїв—Київ» зі станції «Миколаїв пасажирський» у плацкартному вагоні №11 місце 33, що підтверджується придбаним квитком на проїзд. Вказувала, що під час посадки вона та інші пасажири потягу виявили токсичний сморід через фарбування технічних люків та підлоги фарбою, яка не висохла на час відправлення, через що в неї почалось отруєння внаслідок вдихання токсичних речовин, запаморочення, відчуття нудоти та кровотеча носом, після чого був викликаний начальник поїзду, швидка допомога викликана не
була, оскільки потяг рухався та для уникнення запізнення потягу аварійної зупинки зроблено не було. Через півгодини після відправлення зі станції «Миколаїв пасажирський», після конфлікту між пасажирами та адміністрацією потягу, Особу 1 було переведено до вагону №10, в якому протягом 2 год. здійснювали пересадку, оскільки на станціях прибували пасажири, і остаточно її було пересаджено на бокове місце, що погіршило умови проїзду, оскільки квиток було придбано на нижнє місце.
Зазначала, що недбале виконання службових обов’язків призвело до порушення її прав як споживача, оскільки вона не отримала якісні послуги з перевезення, а також порушено санітарні норми утримання вагонів у належному стані, погіршено умови проїзду та отримано короткочасне токсичне отруєння. Про такі порушення було складено акт, проте посадові особи відповідача відмовились його підписувати.
Крім того, 8.07.2015 позивач знову скористалася послугами перевізника — ПАТ «Українська залізниця» щодо перевезення пасажирів швидкісним потягом №121 сполученням «Київ—Миколаїв» зі станції «Київ пасажирський» у плацкартному вагоні №24. Вказувала, що 9.07.2015, з 5:15, вказаний потяг 38 хв. стояв на станції «Казанка» через нагрів буксового вузла секції «А» тепловозу серії 2ТЕ10УТ №0063 та на вимогу машиніста було викликано допоміжний локомотив. Протягом тієї ж подорожі, 9.07.2015, о 7:30 сталося загорання тепловозу №2606. Потяг зупинився на 209 км перегону «Грейгове — Горохівка» Жовтневого району Миколаївської області. Працівники потягу намагалися самотужки ліквідувати пожежу, однак із 11 вогнегасних балонів робочим виявися лише один, пожежу було ліквідовано о 8:40. Таким чином, відповідач знехтував усіма протипожежними правилами утримання вагонів, не забезпечив належних умов перевезення пасажирів.
Вказувала, що у зв’язку з тим, що перебувати біля потягу було небезпечно, токсичний дим згорання речовин поширився навколо значної території, враховуючи сильну спеку, пасажири прийняли рішення відправлятися самотужки до м.Миколаєва, оскільки рятувальні автобуси відповідач протягом 1,5 год. не направив до місця події. Внаслідок чого позивач та інші пасажири прямували через поле 5 км до траси, що проходить з м.Снігурівка в сторону м.Миколаєва. До кінцевої станції м.Миколаєва пасажирський потяг прибув із запізненням на 3 год. 41 хв., вказані обставини визнано відповідачем.
Посилаючись на викладені обставини, просила стягнути з відповідача 1670,13 грн., з яких: 50% вартості проїзду 16.05.2015 у розмірі 57,64 грн., 100% вартості проїзду 16.07.2015 у розмірі 112,49 грн. та 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Печерського районного суду м.Києва від 13.06.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь Особи 1 кошти у розмірі 170,13 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено надання відповідачем неякісних послуг з перевезення 16.05.2015 та 8.07.2015. Внаслідок неналежного виконання відповідачем договору перевезення позивачу завдано майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню: 50% вартості проїзду 16.05.2015 у розмірі 57,64 грн. та 100% вартості проїзду 8.07.2015 у розмірі 112,49 грн., всього
у розмірі 170,13 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що відсутні підстави, передбачені ст.22 закону «Про захист прав споживачів», для відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 19.10.2016 заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 13.06.2016 залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди 1500 грн., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на ст.22 закону «Про захист прав споживачів», оскільки у позовній заяві позивач посилалась також і на загальні принципи відшкодування моральної шкоди, закріплені уст.23 ЦК. Порушення перевізником умов договору перевезення завдало позивачу глибоких душевних та фізичних страждань, стресові ситуації негативно вплинули на стан її здоров’я. Розмір моральної шкоди, яку завдано позивачу протиправними діями ДП «Одеська залізниця» (правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця), виходячи з глибини та тривалості психічних та фізичних страждань позивача, критеріїв розумності та справедливості, становить 500 грн. під час порушень, які сталися 16.05.2015, та 1000 грн. під час порушень, які сталися 9.07.2015.
Ухвалою ВСС від 6.09.2017 справу призначено до судового розгляду.
29.01.2018 справу передано до ВС.
<…> За ч.1 ст.402 ЦПК, у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Рішення у частині вирішення позовних вимог Особи 1до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення вартості проїзду не оскаржується, тому відповідно до положень ч.1 ст.400 ЦПК законність ухвалених у цій частині судових рішень колегією суддів не перевіряється.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суди установили, що 16.05.2015 Особа 1 скористалася послугами перевізника — швидким потягом сполученням «Миколаїв—Київ» зі станції «Миколаїв пасажирський» у плацкартному вагоні №11, що підтверджується придбаним квитком на проїзд. Під час вказаної поїздки у зв’язку з погіршенням стану здоров’я позивача через запах фарби у вагоні її було переведено до вагону №10.
8.07.2015 Особа 1 скористалася послугами відповідача з перевезення пасажирів швидким потягом №121 сполученням «Київ—Миколаїв» зі
станції «Київ пасажирський» у плацкартному вагоні №24, що підтверджується придбаним квитком на проїзд, під час руху якого сталася пожежа.
Особа 1 зверталася зі скаргами до Державної адміністрації залізничного транспорту з приводу незадовільних умов проїзду, за результатами яких проводились перевірки.
Відповідно до ст.908 ЦК перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ст.910 ЦК за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується
перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею, відповідно, квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Статтею 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 6.04.98 №457, залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу. Організація перевезень пасажирів, багажу та вантажобагажу встановлюється Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, який затверджується КМ, а умови перевезень — Правилами перевезень пасажирів.
Установлено, що недбале виконання своїх службових обов’язків працівниками відповідача призвело до порушення прав позивача, а саме: не було отримано якісні послуги з перевезення, порушено санітарні норми утримання вагонів у належному стані, погіршено умови проїзду позивача 16.05.2015. Крім того, відповідачем порушено протипожежні правила утримання вагонів, не забезпечено належних умов перевезення пасажирів 8.07.2015, що є підставою для відшкодування завданих збитків, зокрема 50% вартості проїзду 16.05.2015 у розмірі 57,64 грн. та 100% вартості проїзду 8.07.2015 у розмірі 112,49 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, суди виходили з того, що ст.22 закону «Про захист прав споживачів» не регулює спірних відносин щодо відшкодування моральної шкоди при повітряних перевезеннях пасажирів і багажу.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Закони «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України не містять умови, за яких перевізник має відшкодувати моральну шкоду його пасажиру — користувачу послуги з перевезення залізничним транспортом, проте при зверненні до суду із позовом Особа 1 посилалась на норми Цивільного кодексу, якими регулюється порядок відшкодування моральної шкоди, та закон «Про захист прав споживачів».
Так, відповідно до ст.23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання транспортних послуг.
Згідно із ст.611 ЦК моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.8 закону «Про залізничний транспорт» перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організовується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов’язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні, за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються статутом залізниць, правилами перевезень вантажів та правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом.
Згідно з п.2 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою КМ від 19.03.97 №252, обслуговування
громадян залізничним транспортом регулюється законами «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про підприємництво», «Про захист прав споживачів», «Про підприємства в Україні», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», іншими актами законодавства, а також цим порядком.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 закону «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній нас час виникнення спірних правовідносин) споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Ураховуючи те, що судами встановлено, що саме з вини ПАТ «Укрзалізниця» позивачу було надано неякісні послуги з перевезення, у зв’язку з чим було
задоволено позовні вимоги Особи 1 про стягнення вартості проїзду, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди.
Таким чином, Особа 1 зазнала певних незручностей як під час переїзду, так і після, через нерозв’язання спірної ситуації позасудовим способом, витрачанням свого особистого часу на звернення до суду, у зв’язку з неможливістю захистити порушене право споживача, що негативно позначилося на її психологічному та фізичному стані та призвело до моральних страждань, керуючись установленими законом принципами розумності, виваженості та справедливості, врахувавши характер і тривалість страждань, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Частинами 1, 3 ст.412 ЦПК встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог Особи 1 до ПАТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись стст.412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 13.06.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 19.10.2016 в частині вирішення позовних вимог Особи 1 до ПАТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди скасувати.
Позов Особи 1 до ПАТ «Українська залізниця» в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь Особи 1 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Єдиним додатковим заходом індивідуального характеру є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення конвенції та протоколів до неї.
Про це сказано в постанові Верховного Суду від 14.11.2018.
У 2005 р. два чоловіки напідпитку спробували зламати автомобіль, аби поцупити з нього магнітолу. При цьому вони не помітили власника авто, який сидів за кермом транспортного засобу. Коли власник спробував припинити злочинні дії співучасників, ті почали йому погрожувати.
Перша інстанція засудила одного з порушників до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Апеляційна — залишила вердикт без змін, а Верховний Суд України відмовив у витребуванні справи для перевірки в касаційному порядку.
Позивач оскаржував постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення, передбаченого частиною 1 статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і загальнообов’язкове державне пенсійне страхування).
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали протиправною та скасували постанову заступника начальника Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників податків про накладення на особу адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 165-1 КУпАП.
Суди виходили з передчасності висновків про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 165-1 КУпАП, оскільки факт невиконання (неналежного виконання) Товариством (генеральним директором якого є останній) вимог пункту п’ятого статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VІ зафіксовано в акті, складеному податковим органом за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки, який, є лише відображенням фактичних даних і не створює жодних правових наслідків для учасників спірних правовідносин. Висновки, викладені в акті перевірки, беруться до уваги податковим органом при вирішенні питання про можливість винесення, зокрема вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, прийняття рішення про застосування штрафних санкцій із визначенням розміру грошових зобов’язань, які, в свою чергу, відповідно до положень Податкового Кодексу України, набувають статусу узгоджених лише після завершення процедури їх оскарження, яка була ініційована Товариством.
Іншого висновку дійшов КАС ВС, який скасував судові рішення, а справу направив на новий розгляд.
Далее
Суди розглядали провадження за обвинуваченням громадянина Палестини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК.
Вироком суду особу визнано винуватим у тому, що він в ході сварки, діючи з необережності у формі злочинної недбалості, спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння та засуджено за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2008 році» звільнено від покарання як особу, не позбавлену батьківських прав, яка на день набрання чинності Законом мала неповнолітню дитину, котрій не виповнилося 18 років.
Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Касаційну скаргу подав прокурор, який просив вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і закрити кримінальне провадження. Прокурор зазначав, що в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження засудженого було видано Україні з Держави Ізраїль для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КК. При цьому згода на притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 128 КК Державою Ізраїль не надавалась, а тому на підставі п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження підлягає закриттю.
ВС касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, скасував судові рішення та закрив кримінальне провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК.
Далее
Прокурор просив суд визнати недійсним рішення сесії сільської ради про надання в оренду Товариству земель запасу сільської ради та зобов’язати звільнити одержані за договорами оренди земельні ділянки.
Прокурор зазначав, що відповідач прийняв оскаржене рішення без проведення процедури визнання спадщини відумерлою в порядку, передбаченому ст. 1277 Цивільного кодексу України, а охоронець майна не може використовувати майно для отримання прибутку на свою користь, не може зловживати своїми обов’язками. Повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності, розташованою за межами населених пунктів, з 01.01.2013 належать центральним органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а саме: Головному управлінню Держгеокадастру.
Суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позову прокурора. Суди встановили, що в оренду передаються земельні частки паї, власники яких померли, а станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, спадкоємці вказаних у додатках до договорів фізичних осіб у встановленому законом порядку не прийняли спадщини та не оформили ні права власності на земельні ділянки, ні права власності на земельні частки (паї).
Далее
Велика Палата Верховного Суду відступила від власних висновків щодо визначення юрисдикції справ про «подвійну реєстрацію», а також справ щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно у ситуації, коли між суб’єктами прав на це майно існує невирішений спір.
Зокрема, йдеться про правові позиції, викладені у постановах від 4 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та №826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі №808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі №826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі №815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі №804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі №823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах №820/2675/17 та №803/1125/17.
Спори у цих справах також стосувались оскарження рішення державного реєстратора або запису, здійсненого державним реєстратором у відповідному державному реєстрі щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.
У всіх наведених вище постановах Велика Палата дійшла висновку про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації. А тому спірні відносини мають публічно-правовий характер.
При цьому, відступаючи від власних висновків, ВП ВС спиралась на аргументи, викладені раніше у спільній окремій думці суддів Світлани Бакуліної, Дмитра Гудими, Валентини Данішевської, Олени Кібенко, Лариси Рогач та Віталія Уркевича, а також в окремій думці Олени Ситнік.
Далее
