Увольнение работника на основании заявления об увольнении по собственному желанию без согласования даты увольнения до истечения двухнедельного срока является нарушением прав работника. Поэтому такие действия служат и основанием для восстановления на работе работника и выплаты ему среднего заработка за время вынужденного прогула. Такой вывод, сделанный судом апелляционной инстанции, был поддержан ВС/КГС.
Аргументируя свою позицию, суд кассационной инстанции сослался, в частности, на п. 12 постановления Пленума ВСУ «О практике рассмотрения судами трудовых споров» от 06.11.1992 г. № 9. Напомним, он говорит, что работник, предупредивший работодателя о расторжении бессрочного трудового договора, вправе до истечения срока предупреждения отозвать свое заявление и его не увольняют. Речь идет, правда, о случае, если на его место не пригласили человека в порядке перевода с другого предприятия, учреждения, организации (ч. 4 ст. 24 КЗоТ Украины). Если по истечении срока предупреждения трудовой договор не был расторгнут и работник не настаивает на увольнении, действие трудового договора считается продолженным.
Источник: постановление ВС/КГС от 18.11.2019 г. по делу № 229/2676/17
Далее
Конституционный Суд Украины признал своим Решением от 20.12.2019 г. № 12-р/2019 такими, которые не отвечают Конституции Украины (неконституционными) положения ч. 2 ст. 135 Жилищного кодекса Украинской ССР. Согласно им в члены жилищно-строительного кооператива раньше принимали только:
— граждан, которые постоянно проживаю в данном населенном пункте (если иное не установлено законодательством Союза ССР и Украинской ССР) и находятся на учете как желающие вступить в жилищно-строительный кооператив и внесены в единый государственный реестр граждан, нуждающихся в улучшении жилищных условий или пользуются правом внеочередного приема в члены кооператива,
— граждан, указанных в ч. 1 ст. 143 (по обмену с членом кооператива), ч. 2 ст. 145 (члены семьи выбывшего или умершего члена кооператива) и ч. 1 ст. 146 (бывший член семьи члена кооператива после развода) ЖКУ.
По мнению судей, из анализа положений Основного Закона Украины следует, что право на жилье может быть реализовано способом строительства жилья, приобретением его в собственность или взятием в аренду, а гражданами, которые нуждаются в социальной защите — способом получения социального жилья от государства или органов местного самоуправлуения бесплатно или за доступную для них плату в соответствии с законом.
Поэтому Конституционный Суд подчеркнул, что Конституция Украины устанавливает различные способы реализации своего права на жилье и не связывает возможности реализации этого права с постоянным проживанием лица в том или ином населенном пункте (с местом жительства).
Положения ч. 2 ст. 135 ЖКУ, признанные неконституционными, утрачивают силу со дня принятия Конституционным Судом Украины этого Решения.
Далее
Особа оскаржила постанову селищної ради про притягнення її до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення за те, що вона порушила вимоги положень статті 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки після 23 години в кафе-барі використовувалась звуковідтворювальна апаратура, в результаті чого лунала музика.
Особа покликалась на те, що відповідачем притягнуто її до відповідальності за адміністративне правопорушення, якого фактично не було, оскільки рівень шуму, установленого санітарними нормами для відповідного часу, не було перевищено, а особою, яка склала протокол рівень шуму не досліджувався.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд зазначив, що постанова не вмотивована і не підтверджена доказами, зібраними відповідно до вимог закону, які б свідчили про вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог. Суд виходив із того, що адміністративною комісією було досліджено протоколи про адміністративне правопорушення інспектора відділення поліції, в яких вказувалося про те, що з використанням звуковідтворювальної апаратури, а саме: акустичних колонок та підсилювача звуку о 23:20 год. в кафе відтворювалася музика, чим було порушено вимоги статті 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Крім того, у матеріалах адміністративної справи є пояснення особи, який підтвердив, що в кафе близько 23:20 год. дійсно гучно звучала музика із звуковідтворюючої апаратури. Даний факт також підтверджено поясненнями інших осіб.
Касаційний адміністративний суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишив у силі.
ВС зазначив, що оскільки кафе є закладами громадського харчування, то вони віднесені до захищених об`єктів в розумінні положень частини першої статті 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», водночас, для встановлення факту вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 КУпАП має бути встановлено перевищення рівня шуму, установленого санітарними нормами для відповідного часу доби.
Суд касаційної інстанції зауважив, що будь-яких доказів перевищення рівня шуму, установленого санітарними нормами матеріали справи не містять.
Колегія суддів зазначила, що обставини, які повинні доводитись дослідженням шумового навантаження уповноваженими органами (допустимості рівня шуму), не можуть доводитись показаннями свідків (постанова від 27.12.2019 у справі № 650/1061/16-а).
Далее
Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Міністерства оборони України про розірвання договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення.
Позивач зазначав про те, що відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні даного договору, тому відповідно до статей 651, 652 Цивільного кодексу, Закону України «Про публічні закупівлі» та умов договору існують підстави для його розірвання. В якості доказу істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за Договором, позивач надав висновок Київської торгово-промислової палати, яким було установлено наявність у період виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором істотної зміни обставин.
Відповідно до обставин справи позивач звернувся до Міністерства оборони України з листом, в якому повідомив про зміну котирувань «Platts» у публікаціях «Platts European Marcetscan» та запропонував укласти додаткову угоду до договору на підставі договору та частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» або розірвати спірний договір.
У відповідь Міністерство оборони України повідомило позивача про відсутність підстав для розгляду його пропозиції та укладення відповідної додаткової угоди про збільшення ціни нафтопродуктів та продовження терміну їх постачання.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для розірвання договору.
Касаційний господарський суд скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з вимогами частин 1, 2 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, — змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
ВС роз’яснив, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача із позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі. Про це повідомляє Центр дослідження судової практики на своїй сторінці в Facebook.
На час розгляду справи були внесені зміни до статті 124 Конституції України та передбачено , що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, якщо на час звернення з позовом не було будь-яких обмежень для такого звернення, то з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.
Закон № 1961-IVрегулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Далее
