Новости судебной практики

Правові позиції Верховного Суду у справах щодо кредитних правовідносин

Опубликовано director 20 Дек 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Верховний Суд Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18)

1. Верховний Суд: Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.
2. Верховний Суд: Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважає ться по рушеним з мо мент у порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо к о ж н о г о п р о с т р о ч е н о г о п л а т е ж у .
   
3. Верховний Суд: Приклад застосування правової позиції Постанова КЦС від 11 липня 2018 року справа № 366/1088/16-ц (№ 61-17516св18)
   
4. Верховний Суд: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (№ 14-154цс18)
5.  Верховний Суд: Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився ……… У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок безпечувального обтяження основне зобов’язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов’язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
6. Верховний Суд  (досудова вимога ) (звернення до суду), Що змінює строк кредитування 1. Умова договору 2. Розірвання договору 3. Досудова вимога про повне дострокове повернення кредиту 4. Пред’явлення позову про повне дострокове стягнення заборгованості (звернення стягнення)
7. Верховний Суд Постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (№ 14-318цс18) (на відносини після ухвалення рішення порука не поширюється)
8. Верховний Суд Враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов’язання до основного договору та пряму залежність від його умов, Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16), про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.
9. Верховний Суд Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (№ 14-131цс19) (Умови і правила Приватбанк)
10. Верховний Суд Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 8 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов’язань.
11. Верховний Суд:  Постанова Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 визначено, за яких умов зміна відсоткової ставки вважається чинною, зокрема, у разі підвищення банком відсоткової ставки з’ясуванню підлягають дотримання визначеної договором процедури підвищення відсоткової ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Приклад Постанова КЦС від 23 травня 2018 року справа № 310/80/16-ц (№ 61-2376св18)
12. Верховний Суд: ЦК доповнено статтею 1056-1 згідно із Законом № 661-VI від 12.12.2008 (набрав чинності 09.01.2009 року). • Стаття 1056-1. Проценти за кредитним договором • 1. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. • 2. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. • 3. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
13. Верховний Суд: Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 провадження № 61-29385сво18 (несправедливі умови кредитного договору щодо комісії)
14. Верховний Суд • Закон України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили, а також не скасовує й не пом`якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі. • За змістом частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. • Кредитний договір було укладено сторонами у травні 2005 року, тобто до набрання чинності статей 11, 18 Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак правильними є висновки апеляційного суду про те, що цей договір не може бути визнаний недійсним з підстав його невідповідності вказаним нормам закону. Укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін; під час укладення кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час (10 років) виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків
15. Верховний Суд Постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц провадження № 14-254цс19 (застосування статті 625 ЦК України)
16. Верховний Суд: Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
17. Верховний Суд: Втратила актуальність позиція Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року У справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) натуральним є зобов’язання вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов’язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов’язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов’язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
18. Верховний Суд Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справа № 320/8618/15-ц провадження № 61-4393сво18 (ефективні способи захисту) • :
19. Верховний Суд У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов’язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. 21
20. Верховний Суд Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов’язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов’язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитним договором, зобов’язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов’язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов’язку іншого суб’єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. 22
21. Верховний Суд: Об`єднана палата вважає, що позовна вимога про зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за період з березня 2015 року по теперішній час у сумі 2500 грн на тіло кредиту по кредитному договору, є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення її права. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов’язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. 23
22.  Верховний Суд Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 провадження № 61-10358сво19 (ч. 4 ст. 559 ЦК) • :
23. Верховний Суд • Визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. • Зміна строку виконання основного зобов’язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки.
24. Верховний Суд 01.01.2010 01.02.2010 01.03.2010 01.04.2010 01.05.2010 01.06.2010 01.07.2010 01.08.2010 01.09.2010 01.10.2010 звернення до суду 01.11.2010 01.12.2010
25. Верховний Суд Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року справа № 523/3082/14-ц провадження № 14-243цс19 (ч. 1 ст. 559 ЦК)
26. Верховний Суд Порука припиняється на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту. Аналогічні висновки: висловлений у постанові Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 522/9232/14-ц (провадження № 61-1106св18), від 20 червня 2018 року у справі № 161/11866/15-ц (провадження № 61-6894св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18).
27. Верховний Суд Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року справа № 185/998/16-ц провадження № 61-33766сво18 (позов до померлої особи)
28. Верховний Суд Якщо позов пред`явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі. При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
29. Верховний Суд ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування від 03 липня 2018 року (введено в дію 04 лютого 2019 року) 31
30. Верховний Суд 32 • Прикінцеві та перехідні положення • 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. • 2. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

КАС вказав, коли відсутність у виконавчому документі відомостей про строк пред`явлення його до виконання не перешкоджає відкрити виконавче провадження

Опубликовано Karina 20 Дек 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Особа оскаржила постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Позивач покликалась на те, що постанова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, як виконавчий документ, не відповідає вимогам, які Законом України «Про виконавче провадження» ставляться до виконавчих документів, зокрема: не зазначено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, дату народження боржника вказано неправильно, невірно зазначено номер поштового відправлення, яким виконавчий документ надісланий позивачу.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки недоліки постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю як виконавчого документа, не є такими, що унеможливлюють відкриття виконавчого провадження виконавцем.

Апеляційний адміністративний суд скасував таке рішення, а позов задовольнив.

Суд зазначив, що приватний виконавець при надходженні виконавчого документа не звернула увагу на недоліки виконавчого документа, неправомірно відкривши виконавче провадження за виконавчим документом, який не відповідає вимогам, які до нього ставляться. Так, у виконавчому документі не вказаний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання та не вказана дата набрання рішенням чинності.

Касаційний адміністративний суд визнав вірним вирішення спору судом першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.

Так, у виконавчому документі зазначено, що відповідно до ст.303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Тобто, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання становить три місяці та починає перебіг з дня його винесення. З матеріалів справи вбачається, що постанова винесена 28.01.2019, а пред`явлена до виконання 20.03.2019, тобто в межах встановленого законом строку.

ВС зауважив, що строк пред`явлення виконавчого документу до виконання встановлений законом і не може бути змінений. Тому, відсутність у виконавчому документі відомостей про строк пред`явлення його до виконання, в цьому випадку, не перешкоджає приватному виконавцю самостійно вирішити питання про дотримання стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відповідно відкрити виконавче провадження.

Також згідно з наказом, затвердженим Міністерством регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України 15.05.2012 №240 «Про затвердження форм актів та інших документів, які складаються під час або за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю» у формі постанови у справі про адміністративне правопорушення згідно з додатком 6, що виноситься при розгляді матеріалів справи про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності, вказано саме такий строк пред`явлення постанови до виконання, а саме: відповідно до ст.303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Далее

КАС нагадав про різницю між двома самостійними способами затримання транспортного засобу

Опубликовано Karina 19 Дек 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Позивач оскаржив рішення про переміщення належного йому автомобіля на спеціальну стоянку (штраф майданчик).

Відповідно до обставин справи автомобіль був зупинений інспекторами ДПС за порушення Правил дорожнього руху, а саме: була виявлена тріщина на передньому лобовому склі та не пройдений технічний огляд автомобіля. Після цього був складений протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення штрафу, а також складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, а автомобіль евакуйований на штраф майданчик.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що рішення про переміщення автомобіля було прийняте відповідачем відповідно до його повноважень та відповідно до закону.

Апеляційний суд дійшов інших висновків та позов задовольнив частково, скасувавши рішення Інспектора ДПС щодо переміщення автомобіля на спеціальний майданчик. Апеляційний суд встановив, що зупинений відповідачем автомобіль позивача не перешкоджав дорожньому руху, знаходився поза межами асфальтового покриття дороги, тобто на узбіччі автодороги.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що за правилами ст. 265-2 КУпАП у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення можливе лише примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв. Доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку можливе за умови, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху. А у відповідача не було визначених законом підстав для переміщення автомобіля на спеціальний майданчик за допомогою евакуатора.

У касаційній скарзі відповідач покликався на те, що транспортний засіб позивача переміщено у відповідності до вимог пункту 2 Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, оскільки тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою Державтоінспекції проводиться у випадках передбачених статтею 265-2 КУпАП, зокрема у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення.

Касаційний адміністративний суд погодився з вирішенням спору судом апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до положень ч. 1 ст. 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частиною першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, статтями 121-1, 122-5, 126, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник відповідного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля евакуатора.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом нежитловому приміщенню: позиція ВП ВС

Опубликовано Karina 18 Дек 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

За результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржені судові рішення та направила справу щодо відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом приміщенню у м. Маріуполь, на новий розгляд до суду першої інстанції. Про це повідомляє прес-служба ВС у Фейсбук.

Зокрема, повідомляється, що позивачка звернулася до суду із позовом до Кабінету міністрів України та Державної казначейської служби України, у якому на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» просила відшкодувати їй заподіяну терористичним актом шкоду за пошкоджене торговельне приміщення, розташоване в м. Маріуполі Донецької області. Місцевий суд позов задовольнив, а суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін.

Розглянувши касаційну скаргу КМУ, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закону, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об’єктам нежитлової нерухомості громадян, не було як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

До того ж у законодавстві України не визначено не тільки процедури виплати зазначеного відшкодування, але й чітких умов, необхідних для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування.

Відповідно до ч. 8 ст. 86 і ч. 3 ст. 89 Кодексу цивільного захисту України постановою КМУ від 18 грудня 2013 року №947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, який викладений у редакції постанови КМУ від 10 липня 2019 року №623. Однак цей порядок не поширюється на випадки відшкодування державою шкоди постраждалим від пошкодження торговельних об’єктів, інших нежитлових будівель і споруд внаслідок терористичного акта.

Передбачене у ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону, не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об’єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території України — підконтрольній чи непідконтрольній українській владі — мав місце вказаний акт. З аналогічних підстав не породжує у позивачки такого очікування і ст. 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.

Відсутність у законодавстві України відповідних приписів не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов’язок держава не виконала, вимагати від неї компенсації за це невиконання на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого, означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов’язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об’єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право немає підстав для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов’язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.

За результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржені судові рішення та направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

КЦС: часткове невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також дає право орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі

Опубликовано Karina 18 Дек 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Особа просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки.

Позивач покликався на те, що відповідно до договору оренди відповідач зобов`язався сплачувати позивачу щороку орендну плату у грошовій формі до 30 грудня кожного року. Проте за час користування земельною ділянкою відповідачем не виплачено орендну плату за 2015-2016 роки, чим порушено умови договору. Його усні звернення до відповідача з вимогою виплатити орендну плату залишені без реагування.

Суд першої інстанції вирішив розірвати договір оренди земельної ділянки. Суд виходив з того, що протягом 2015-2016 років відповідачем не в повній мірі виконувалися умови договору оренди, а тому протягом двох років підряд мала місце систематична несплата орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди землі.

Апеляційний суд дійшов іншого висновку. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем підтверджено факт виплати частини орендної плати за 2015 рік, а тому в спірному випадку відсутня систематична несплата орендної плати за два роки поспіль, яка б свідчила про неналежне невиконання відповідачем договірних зобов`язань.

Касаційний цивільний суд ВС визнав вірним вирішення спору судом першої інстанції.

ВС зазначив, що положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.
Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд роз’яснив, що системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних із орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дає можливість дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Не пропустил пешехода — уплати штраф

Опубликовано Karina 18 Дек 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

На нерегулированных пешеходных переходах пешеходы имеют преимущество в движении перед транспортными средствами с момента, когда они ступили на переход. Для выполнения требования этого пункта водитель транспортного средства обязательно должен своим маневром показать пешеходам, что он дает дорогу, то есть снизить скорость, если этого достаточно для того, чтобы дать дорогу или остановиться.

Соответствующие положения содержит постановление КАС ВС от 4 декабря 2019 года № 751/4821/17.

Как установлено судами предыдущих инстанций, инспектором было вынесено постановление о наложении на водителя авто (истца) административного взыскания в виде штрафа в размере 255 грн. В указанном постановлении указано, что истец, приближаясь к нерегулированному пешеходному переходу, на котором находился пешеход, не уменьшил скорости и не остановился, чтобы предоставить дорогу пешеходу, чем нарушил требования пункта 18.1 ПДД и совершил административное правонарушение, предусмотренное ч. 1 ст. 122 КУоАП.

В суде первой инстанции была исследована видеозапись правонарушения и установлено, что истец имел возможность заблаговременно видеть пешехода на нерегулированном пешеходном переходе, при этом не уменьшал скорость автомобиля, которым руководил и фактически пешеход остановился на пешеходном переходе, на определенный период времени, чтобы проехал автомобиль.

Водитель обратился в суд с иском относительно признания противоправным и отмене постановления инспектора. Местный суд иск не удовлетворил, апелляционный суд принял новое постановление, чем удовлетворил исковые требования. В кассационной жалобе ответчик просил отменить постановление апелляционного суда, а постановление суда первой инстанции оставить в силе.

Верховный Суд кассационную жалобу инспектора удовлетворил, учитывая следующее.

Пункт 18.1 ПДД предусматривает, что на нерегулированных пешеходных переходах пешеходы имеют преимущество в движении перед транспортными средствами с момента, когда они ступили на переход. Для выполнения требования этого пункта водитель транспортного средства обязательно должен своим маневром показать пешеходам, что он дает дорогу, то есть снизить скорость, если этого достаточно для того, чтобы дать дорогу или остановиться.

Запрещается осуществлять объезд пешехода, находящегося на пешеходном переходе независимо от расстояния между ним и транспортным средством, а также увеличивать скорость с целью «проскочить» перед пешеходом, который ступил на нерегулированный пешеходный переход.