Позивач просив суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім`я відповідача. Позивач зазначав, що померла заповідала йому все майно, яке буде належати їй на час смерті, про що склала відповідний заповіт, про існування якого позивач не знав через дії відповідача.
Через введення в оману позивача його братом — відповідачем по справі, він пропустив строк для прийняття спадщини, тому звернувся до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, який було задоволено.
Проте за час судового розгляду відповідач оформив на себе право на спадщину за законом та отримав свідоцтва про право на спадщину на спадкову земельну ділянку та земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства, а також на житловий будинок.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги, з чим погодився і КЦС ВС.
ВС зазначив, що порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
КЦС нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування — утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
Не доплачивая за выполнение дополнительной работы без освобождения от выполнения основной работы, работодатель нарушает требования ст. 105 КЗоТ, а следовательно не соблюдает минимальных государственных гарантий в оплате труда работников.
С этим соглашается Верховный Суд, который рассмотрел иск предприятия на постановление Гоструда о наложении штрафа.
Совмещение профессий (должностей) разрешено, как правило, в пределах той же категории персонала, к которой относится данный работник. При выполнении работ по совмещению работнику устанавливаются доплаты к основной зарплате.
То есть главной причиной совмещения профессий (должностей) является наличие вакансии совмещаемой профессии (должности) в штатном расписании.
Совмещение профессий (должностей) имеет следующие особенности:
— работу по второй должности не отражают в табеле учета использования рабочего времени;
— вторая должность остается вакантной;
— для допущения работника к работе по совмещению должностей, по общему правилу, достаточно подачи заявления работником и выдачи руководителем приказа о совмещении;
— отдельный трудовой договор не заключают, запись в трудовую книжку о совмещении не вносят;
— порядок оплаты труда устанавливают на основании положений колдоговора и указывают в приказе о совмещении;
— оплату работы по второй должности на законодательном уровне классифицируют как надбавку к зарплате.
Однако предприятие считало, что отсутствуют нарушения ст. 105 КЗоТ, поскольку в должностных инструкциях работников, определенных в обжалуемых документах, отмечалось о выполнении дополнительной работы по совмещению. Таким образом, по мнению предприятия, соответствующие работы были обусловлены трудовым договором и входили непосредственного в круг трудовых обязанностей. Поэтому доплату за выполнение таких работ не устанавливали.
Однако, Верховный Суд отмечает: то, что в должностных инструкциях агронома, секретаря и генерального директора прописали выполнение последними дополнительной работы по должности инженера по охране труда, могло бы указывать на то, что нормы ст. 105 КЗоТ не применяются к таким работникам только при условии, если должность инженера по охране труда не предусмотрена штатным расписанием общества. Однако в рассматриваемом случае инспекторами труда в акте зафиксировано, что указанные лица совмещали должность инженера по охране труда до момента принятия на работу основного работника. То есть, должность инженера по охране труда предусматривалась штатным расписанием и была вакантной.
Источник: постановление ВС/КАС от 24.10.2019 г. по делу № 824/238/19-а
Далее
Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 367 КК та за ч. 3 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки, без штрафу.
Так, виконувача обов`язків директора державного підприємства визнано винуватим у тому, що він умисно не виконав рішення суду, за яким було стягнуто солідарно з особи та ДП кошти.
Відповідно до обставин провадження державний виконавець наклав арешт на кошти ДП, про що підприємству було повідомлено. Незважаючи на це особа, будучи обізнаним про накладений арешт на кошти на розрахункових рахунках підприємства, не бажаючи виконувати судове рішення про повернення боргу, умисно відкрив нові розрахункові рахунки, через які підприємство здійснювало фінансово-господарські операції.
Апеляційний суд кримінальне провадження щодо особи закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в його діяннях складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 382 КК.
Колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновком апеляційного суду щодо відсутності у діянні особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК. Проте висновок апеляційного суду щодо відсутності складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 382 КК суд касаційної інстанції визнав необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції свої висновки мотивував тим, що наявності прямого умислу у в.о. директора ДП перешкодити виконанню рішення суду про стягнення боргу за наявності реальної можливості його виконання, органом досудового розслідування не доведено, а судом першої інстанції — не встановлено, як не доведено та не обґрунтовано наявності істотної шкоди охоронюваним законом правам громадянина як кваліфікуючої ознаки ч. 3 ст. 382 КК. Колегія суддів погодилась з тим, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази підтверджують факт ведення ДП фінансово-господарської діяльності, однак зважаючи на те, що отримані підприємством кошти використовувались виключно для забезпечення виробничого процесу, в тому числі на оплату праці працівників та погашення по ній заборгованості, не знайшла підстав вважати, що відкриття відповідних рахунків у банківських установах та проведення по них фінансових операцій свідчить про наявність у особи прямого умислу на непогашення заборгованості саме стягувачу та намір перешкодити виконанню судового рішення, ухваленого на користь останнього.
ККС зазначив, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 382 КК, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь — дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Перешкоджання виконанню судового акта — це активні дії, які становлять протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання.
Далее
??Постанова ВП ВС від 26.11.2019 № 910/20261/16 (12-118гс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/86333859
⚡Ключові тези:
✔️38. Позивач указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача дозволу та його подальшу передачу ТОВ «Надрагазресурс», чим заподіяв позивачу збитків у заявленому розмірі. Обставини завдання цих збитків підтверджує протиправною поведінкою відповідача, зокрема: наданням згоди ОСОБА_1 як керівником позивача за наявності установлених статутом обмежень на переоформлення дозволу на іншу юридичну особу; наявністю збитків у сумі 1 509 600 грн, що становить вартість дозволу, а також причинно-наслідковим зв`язком між протиправною поведінкою відповідача і завданням цих збитків. Ці вимоги позивача задоволені судами попередніх інстанцій.
✔️39. При цьому суди правильно здійснили правову кваліфікацію та зазначили, що дозвіл на користування надрами є документом, який посвідчує майнове право його власника на користування надрами, він має економічну цінність, від якої залежить робота суб`єкта підприємницької діяльності та рівень його прибутку.
✔️48. До компетенції загальних зборів учасників, серед іншого, належить прийняття рішень щодо відчуження земельних ділянок, об`єктів нерухомості та їх частин, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей, віднесених до основних фондів, а також цінних паперів та корпоративних прав, належних товариству, а також попереднє погодження договорів/правочинів, укладених на суму, що перевищує 500 000 грн. Директор товариства має право укладати правочини (договори, контракти, в тому числі й міжнародні) та чинити юридичні дії від імені товариства, видавати доручення, відкривати та використовувати рахунки товариства в установах банків, проте вчинення всіх юридично значущих дій, пов`язаних з розпорядженням майном та грошовими коштами на суму більше ніж 500 000 грн, він зобов’язаний попередньо погодити на загальних зборах учасників (підпункти 13.4.4, 13.7.4 статуту у зазначеній вище редакції).
✔️49. Натомість рішення загальних зборів щодо надання ОСОБА_1 під час перебування на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс» згоди на внесення змін до дозволу шляхом заміни його власника відсутнє.
✔️✔️50. Проаналізувавши такі обставини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про перевищення ОСОБА_1 як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» своїх повноважень, указавши на те, що він діяв не в інтересах цього товариства, а в інтересах ТОВ «Надрагазресурс», засновником якого з часткою 100 % було ТОВ «Геотехконсалтинг», а власником частки 100 % останнього був сам ОСОБА_1 .
✔️✔️51. Отже, існує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та наявністю збитків у останнього у зв`язку із втратою дозволу, переоформленого за згодою ОСОБА_1 на ТОВ «Надрагазресурс».
✔️✔️52. Досліджуючи наявність у діях відповідача усіх елементів господарського правопорушення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
✔️— протиправна поведінка ОСОБА_1 полягає у наданні ним згоди як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на внесення змін до дозволу щодо переоформлення його на іншого власника;
✔️— наявні збитки в розмірі 1 509 600 грн, заявлені позивачем як вартість дозволу;
✔️— причинний зв`язок між протиправними діями ОСОБА_1 і шкодою зумовлений тим, що внаслідок надання останнім такої згоди Держгеонадрами видано наказ № 48 від 12 березня 2015 року про внесення змін до дозволу в частині визначення нового власника — ТОВ «Надрагазресурс»;
✔️— вина відповідача як посадової особи виражена перевищенням повноважень, установлених йому статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
✔️54. За змістом приписів частини четвертої статті 89 ГК України посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ним господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом.
✔️55. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з якою вбачається, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга цієї ж статті).
✔️56. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 , які не відповідають статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», і заподіянням цьому товариству майнової шкоди у розмірі 1 509 600 грн, оскільки ці висновки зроблені з урахуванням положень статей 86, 236 ГПК України.
✔️59. Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні, надаючи пояснення у межах доводів касаційної скарги, не зміг пояснити, з якою метою ТОВ «Компанія «Газ ресурс», від імені якого скаржник діяв як директор, відмовилося від дозволу, вартість якого складала більше як 1,5 млн гривень, на користь ТОВ «Надрагазресурс», директором та кінцевим бенефіціаром якого виступав ОСОБА_1 . Представник також не пояснив, яким чином відмова від дозволу могла покращити становище товариства, яке зі слів представника скаржника, знаходилося на час відмови від дозволу в скрутному матеріальному становищі, не отримувало прибутку, існувало за рахунок кредитів. За словами представника скаржника, ОСОБА_1 вирішив залучити у бізнес кошти іншого інвестора, для чого створив разом з інвестором нове товариство — ТОВ «Надрагазресурс», на користь якого відмовився від дозволу, що належав ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
✔️60. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про збитковість дій ОСОБА_1 для ТОВ «Компанія «Газ ресурс», адже ці дії вочевидь вчинялися з метою, що суперечить інтересам цього товариства.
Особа звернулася з позовом до психоневрологічного диспансеру про зобов`язання відповідача спростувати поширену негативну інформацію про те, що позивач перебувала на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом про психічні розлади; зобов`язати відповідача вилучити довідки із недостовірною інформацією про її перебування на лікуванні в диспансері з поліції, міської державної адміністрації, місцевої прокуратури та з інших підприємств, установ, організацій, куди була розповсюджена інформація із супровідними листами про визнання цих довідок недійсними; зобов`язати відповідача припинити розповсюджувати незаконні довідки із недостовірною інформацією про перебування її на лікуванні у диспансері.
Позивач покликалась на те, що у зв’язку з конфліктом із сусідами вона зверталася до органів державної влади, правоохоронних органів. Із відповіді управління поліції на своє звернення позивач дізналася, що згідно з повідомленням диспансеру вона перебувала на обліку з діагнозом про психічні розлади. Особа зазначала, що ніколи не перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері, не зверталася до лікарів диспансеру, не отримувала жодного лікування, а тому вважає, що інформація, надана у вигляді повідомлень до Управління поліції та міської державної адміністрації є неправдивою та негативною, оскільки створює хибне уявлення про її хворобу, внаслідок якої вона може надавати недостовірні відомості, наприклад, правоохоронним органам.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди дійшли висновку, що жодних доказів на підтвердження недостовірності поширеної інформації позивачем не надано. Натомість, медична документація, надана відповідачем підтверджує достовірність інформації про те, що позивач перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері.
Касаційний цивільний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про вилучення з управління поліції інформації, наданої міським психоневрологічним диспансером про стан здоров`я позивача ,припинення розповсюдження міським психоневрологічним диспансером інформації щодо стану здоров`я позивача та у цій частині позовні вимоги задовольнив.
ВС звернув увагу, що відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв`язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов`язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров`я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті.
Допускається передача відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.
Суд касаційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності провадження досудового розслідування, а оскаржена позивачем інформація про її стан здоров`я була надана інспектору поліції в межах проведення ним перевірки щодо скарги сусідів позивача.
А відомості про стан здоров`я є персональними даними, і їхнє збирання могло здійснюватися тільки за згоди заявника, за винятком випадків, передбачених законом. Збирання, зберігання, поширення та інші види обробки такої інформації підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ВС зазначив, що встановлені фактичні обставини справи не свідчать про те, що збирання та використання даних щодо стану психічного здоров`я позивача у такій формі та в контексті, в якому вони були використані було правомірним, мета їх обробки не була виправданою (постанова від 04.12.2019 у справі №760/8719/17).
Далее
Верховний Суд Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18)
