Позивач оскаржив постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.
Позивач зазначав, що, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходився пішохід, не зменшив швидкості і не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, оскільки міг створити небезпеку для руху пішохода. Крім того, зважаючи на те, що позивач рухався в щільному потоці автомобілів, міг створити аварійну ситуацію. А тому, оскаржувана постанова є протиправною, необґрунтованою і повинна бути скасована.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятої постанови, з огляду на належні і допустимі докази наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, визначеного частиною першою статті 122 КУпАП.
Апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції, а позов задовольнив. Апеляційний суд зазначив, що у момент проїзду позивачем нерегульованого пішохідного переходу, пішохід почала перетин дороги цим пішохідним переходом на зустрічній відносно автомобіля позивача смузі дороги, одночасно, рухаючись, швидкості не зменшувала, на пішохідному переході не зупинялася. Отже, позивачем при наближенні та перетині нерегульованого пішохідного переходу не створювалася перешкода чи небезпека для вказаного пішохода. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не порушив пункт 18.1 Правил дорожнього руху України, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.
Касаційний адміністративний суд визнав вірним вирішення справи судом першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що аналіз норм законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що вимога пункту 18.1 ПДР України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися.
Далее
Суть дела: лицо, имеющее право на назначение пенсии обратилось в орган Пенсионного фонда с заявлением о назначении пенсии в произвольной форме, которая не соответствовала форме, указанной в п. 4.1. Порядка представления и оформления документов для назначения (перерасчета) пенсий. Управление ПФУ указанное заявление рассмотрело в порядке, определенном Законом Украины «Об обращениях граждан», а не пенсионного законодательства и в назначении пенсии отказало. Лицо обратилось в суд первой инстанции с иском, в котором просило признать неправомерными действия ответчика. Суд первой инстанции принял решение в пользу ПФУ, однако истец обжаловал такое решение в Апелляционный суд, который вынес решение в пользу будущего пенсионера. С позицией Апелляционного суда согласился и Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда.
Позиция суда: Верховный Суд указал, что заявление, поданное истцом о назначении пенсии, соответствует требованиям Порядка предоставления и оформления документов для назначения перерасчета пенсий. Суд также согласился с тем, что такое заявление было не рассмотрено ответчиком безосновательно, поскольку:
— содержание указанного заявления очевидно позволяет оценить намерение заявителя;
— к заявлению истцом был добавлен ряд документов (ответчиком не оспаривается), которые подаются именно при назначении пенсии.
Таким образом, отказав истцу в рассмотрении его жалобы по существу ответчик допустил чрезмерный формализм, следствием чего стало нарушение прав и интересов истца, как пенсионера (слои населения, наоборот требующие особого внимания со стороны государства в части соблюдения конституционных гарантий).
Учитывая изложенное, коллегия судей Верховного Суда согласилась с выводами Апелляционного суда о том, что основания для пересмотра заявления истца действительно есть.
Таким образом, при подаче заявления о назначении пенсии, Пенсионный фонд не может требовать подачи заявления исключительно в форме, соответствующей утвержденной в Порядке предоставления и оформления документов для назначения (перерасчета) пенсий.
Соответствующее постановление по делу № 748/696/17 ВС принял 27.11.2019.
Далее
Особа звернулася з позовом до психоневрологічного диспансеру про зобов`язання відповідача спростувати поширену негативну інформацію про те, що позивач перебувала на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом про психічні розлади; зобов`язати відповідача вилучити довідки із недостовірною інформацією про її перебування на лікуванні в диспансері з поліції, міської державної адміністрації, місцевої прокуратури та з інших підприємств, установ, організацій, куди була розповсюджена інформація із супровідними листами про визнання цих довідок недійсними; зобов`язати відповідача припинити розповсюджувати незаконні довідки із недостовірною інформацією про перебування її на лікуванні у диспансері.
Позивач покликалась на те, що у зв’язку з конфліктом із сусідами вона зверталася до органів державної влади, правоохоронних органів. Із відповіді управління поліції на своє звернення позивач дізналася, що згідно з повідомленням диспансеру вона перебувала на обліку з діагнозом про психічні розлади. Особа зазначала, що ніколи не перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері, не зверталася до лікарів диспансеру, не отримувала жодного лікування, а тому вважає, що інформація, надана у вигляді повідомлень до Управління поліції та міської державної адміністрації є неправдивою та негативною, оскільки створює хибне уявлення про її хворобу, внаслідок якої вона може надавати недостовірні відомості, наприклад, правоохоронним органам.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди дійшли висновку, що жодних доказів на підтвердження недостовірності поширеної інформації позивачем не надано. Натомість, медична документація, надана відповідачем підтверджує достовірність інформації про те, що позивач перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері.
Касаційний цивільний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про вилучення з управління поліції інформації, наданої міським психоневрологічним диспансером про стан здоров`я позивача ,припинення розповсюдження міським психоневрологічним диспансером інформації щодо стану здоров`я позивача та у цій частині позовні вимоги задовольнив.
ВС звернув увагу, що відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв`язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов`язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров`я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті.
Большая Палата Верховного Суда принял решение в образцовом деле по уплате ЕСВ физлицом — предпринимателем, одновременно осуществляет независимую профессиональную деятельность. Об этом сообщает сайт ВС.
Напомним, что Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда уже принимал решение по этому образцовой делу № 520/3939/19. В нем указано: взятие контролирующим органом на учет лица как плательщика единого взноса — физлица-предпринимателя и внесение сведений в реестр застрахованных лиц делает невозможным начисление единого взноса за другим типом плательщика без принятия соответствующих решений и внесения изменений относительно непосредственного учета лица способом, предусмотренным законом и подзаконными нормативно-правовыми актами.
Свою позицию истец — физлицо-предприниматель, находящийся на упрощенной системе налогообложения и одновременно осуществляющий независимую профессиональную деятельность (как эксперт), мотивировал следующим. Отсутствует возможность двойной постановки на учет физического лица, которое осуществляет независимую профессиональную деятельность, если такое лицо уже состоит на учете как физическое лицо-предприниматель. То есть доходы, полученные от осуществления независимой профессиональной деятельности, подлежат налогообложению согласно ст. 178 НКУ только в случае, если такое лицо не зарегистрировано как СПД в соответствии с требованиями законодательства.
4 декабря, рассмотрев апелляционную жалобу ГФС, Большая Палата Верховного Суда оставила ее без удовлетворения, а решение КАС ВС — без изменений.
Далее
ГУ ГНС в г. Киеве напоминает, что можно повернуть часть оплаченного из зарплаты налога на доходы физических лиц, воспользовавшись правом на налоговую скидку. Для получения налоговой скидки по итогам 2018 года налогоплательщику нужно заполнить и подать декларацию об имущественном состоянии и доходах не позже 28 декабря проходящего года.
В налоговую скидку включают:
часть суммы процентов, оплаченных за пользование ипотечным жилищным кредитом, который определяется в соответствии со статьей 175 НК;
пожертвование или благотворительные взносы неприбыльным организациям, которые на дату перечисления (передачи) таких средств и имущества отвечали условиям, определенным пунктом 133.4 статьи 133 НК;
сумма средств, оплаченных плательщиком налога в пользу отечественных заведений дошкольного, внешкольного, общего среднего, профессионального (профессионально-технического) и высшего образования для компенсации стоимости получения соответствующего образования такого плательщика налога и/или члена его семьи первой степени родства (п.п. 166.3.3 п. 166.3 в. 166 НК);
страховые платежи (взносы, премии) по договорам долгосрочного страхования жизни и пенсионные взносы в рамках негосударственного пенсионного обеспечения;
сумма средств оплаченных плательщиком налога в виде арендной платы по договору аренды жилья (квартиры, дома), оформленному в соответствии с требованиями действующего законодательства, в случае, если такой плательщик имеет статус внутренне перемещенного лица и при условии соблюдения требований, установленных Кодексом;
суммы расходов на оплату вспомогательных репродуктивных технологий или оплату государственных услуг, связанных с усыновлением ребенка, включая уплату государственной пошлины;
суммы средств, оплаченных плательщиком налога в связи с переоборудованием транспортного средства, которое ему принадлежит, с использованием в виде топлива моторного, биодизеля, сжиженного газа, других видов биотоплива;
суммы расходов в уплату расходов на строительство (приобретение) доступного жилья, определенного законом, в том числе на погашение льготного ипотечного жилищного кредита, предоставленного на такие цели, и процентов по нему.
Расходы должны подтверждаться соответствующими платежными и расчетными документами, в частности квитанциями, фискальными или товарными чеками, прибыльными кассовыми ордерами, копиями договоров, которые идентифицируют продавца товаров (работ, услуг) и их покупателя (получателя). В указанных документах обязательно должна быть отображена стоимость таких товаров (работ, услуг) и срок их продажи (выполнение, предоставление).
Далее
До суду звернувся звільнений працівник, який зазначав, що був звільнений у зв`язку з встановленням невідповідності працівника виконуваній роботі протягом строку випробування, підстава — пункт 11 статті 40 КЗпП України.
Позивач покликався на те, що відповідачем були порушені вимоги трудового законодавства, а саме статей 26, 27, 38 КЗпП України при звільнені після закінчення випробувального строку на який він був прийнятий на роботу.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки встановили, що звільнення позивача на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України здійснено у відповідності до вимог закону. Так, відповідачем було встановлено невідповідність працівника займаній посаді під час випробувального строку, позивача належним чином у встановлені строки письмово повідомлено про звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України, звільнення відбулося в межах строку випробування.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що частиною другою статті 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні.
Суд зауважив, що розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
ВС роз’яснив, що термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування.
Тому підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий. При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.
Пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Касаційний цивільний суд зазначив, що звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов:
