Постанова об’єднаної палати Касаційного цивільного суду
✔Правовий висновок
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України).
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Таким чином, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати… Для перегляду повного тексту рішення та правового висновку, будь ласка, перейдіть за посиланням нижче.
Постанова ВС від 11.11.2019 по справі № 496/4851/14-ц (№ в ЄДРСР 85868730)
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову управління соціального захисту населення про стягнення надмірно виплаченої субсидії. Однак апеляційний суд це рішення скасував та ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідачка надала управлінню недостовірні дані про кількість зареєстрованих у квартирі осіб. Про це повідомляється на сайті ВС.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення апеляційного суду й залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 1215 ЦК України встановлено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.
Апеляційний суд виходив із того, що в декларації на отримання субсидії відповідачка подала недостовірні дані щодо зареєстрованих осіб у квартирі, а саме зазначила неповнолітнього сина 2008 року народження, який фактично був зареєстрований за вказаною адресою пізніше.
Проте з таким висновком погодитися не можна з огляду на таке. Законодавець пов’язує повернення надмірно отриманих коштів, наданих у вигляді житлової субсидії, саме з недобросовісністю набувача, яку згідно ст. 81 ЦПК України має довести позивач.
Водій оскаржив постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до змісту оскарженої постанови позивач здійснив зупинку (стоянку) ближче 30 метрів до посадкових майданчиків для маршрутних транспортних засобів, чим порушив пункт 15.9 «е» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП.
Оскільки жодного знаку 5.41.1, 5.41.2 чи будь-якого іншого знаку, який би підтверджував знаходження зупинки саме в тому місці або на відстані 30 метрів не встановлено, особа звернувся до суду.
Суд першої інстанції задовольнив вимоги про скасування постанови. Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт скоєння правопорушення, оскільки відповідно до наявного відеозапису відсутні будь-які дорожні знаки, які б підтверджували знаходження зупинки громадського транспорту на місці вчинення правопорушення.
Апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Суд вказав, що наявність дорожніх знаків 5.41.1 або 5.41.2 (пункт зупинки автобусу/кінець пункту зупинки автобусу) є обов`язковою умовою лише за відсутності посадкового майданчика, наявність якого повністю підтверджується наданим до суду першої інстанції відеозаписом.
А позивач, проігнорувавши пункт 15.9 «е» ПДР України, здійснив зупинку свого авто ближче 30 м від посадкового майданчику. Факт скоєння вказаного правопорушення повністю підтверджується наявним відеозаписом.
З висновками суду апеляційної інстанції погодився і Касаційний адміністративний суд.
Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з пунктом 15.9 «е» ПДР України зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає — ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків.
Згідно з пунктом 4.3 ГБН В.2.3-218-550:2010 основними елементами зупинок є:
— зупинковий майданчик, який влаштовують на дорогах і на ділянках доріг у населеному пункті або зупинковий напівмайданчик, який допускається застосовувати за певних умов тільки в населеному пункті;
— посадковий майданчик;
— павільйон;
— відповідні дорожні знаки, огородження та розмітка.
Відповідно до розділу 33 ПДР України «Дорожні знаки»:
?Постанова КГС ВС від 18.11.2019 № 910/16750/18:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85778821
⚡Ключові тези:
✔️У грудні 2018 року Відділ капітального будівництва Миргородської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Груп ЛТД» про розірвання договору підряду № 271 від 19.10.2015 та стягнення 186 816,96 грн. штрафних санкцій.
✔️Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду.
✔️Відповідно до п. 10.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє по 31.12.2016 включно, а в частині зобов’язань, які виникли в період дії договору та відповідальності за їх виконання, до повного їх виконання, проведеного належним чином.
✔️За положеннями ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду.
✔️Як встановлено судами обох інстанцій, сторонами неодноразово змінювались строки виконання робіт шляхом укладення додаткових угод до договору. Зокрема, у додатковій угоді № 17 передбачено, що останній термін виконання робіт був продовжений сторонами до 31.05.2018.
✔️Отже, строк дії договору підряду №271 від 19.10.2015 закінчився 31.05.2018.
✔️Проте, з позовною заявою про розірвання договору підряду № 271 від 19.10.2015 позивач звернувся у грудні 2018 року, тобто після закінчення строку дії цього договору.
✔️Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
✔️Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
✔️Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. ✔️Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
✔️Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.
Дійсно, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов’язання» не є тотожними.
✔️Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
✔️Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
✔️Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
✔️Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов’язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов’язань, визначених ним.
✔️Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов’язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов’язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов’язання.
✔️Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), у зв’язку з чим вимога позивача про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказаним спростовується висновок апеляційного господарського суду про те, що можливість розірвання договору не виключається тим фактом, що строк дії договору сплив.
?Постанова КГС ВС від 31.10.2019 № 916/1134/18:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85574324
⚡Ключові тези:
✔️1.1. У червні 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «Адміністрація морських портів України») в особі відокремленого підрозділу – Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеського прикордонного загону військової частини № 2138 (далі – військова частина) про зобов`язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат.
✔️4.24. Серед способів захисту, передбачених у статті 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту як зобов`язання особи до укладення відповідних договорів.
✔️4.25. Разом із тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статей 3, 6, 12 – 15, 20 Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу) можна дійти висновку, що у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
✔️4.26. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12.
✔️4.27. Реалізуючи визначене у статті 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
✔️4.28. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
✔️4.29. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
✔️✔️4.30. Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
✔️4.31. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.
✔️4.32. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
✔️4.33. Отже, суд може визначити у своєму рішення спосіб захисту який не суперечить закону у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права.
✔️✔️4.34. Однак, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
✔️✔️4.35. Враховуючи викладене, обраний стороною предмет позову (про зобов’язання укласти договір) не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивач просив суд стягнути з університету невиплачену соціальну стипендію та 10 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що є студентом денної форми навчання Університету, за станом здоров`я є особою з інвалідністю 3 групи, яка пов`язана із невиліковною хворобою очей. Позивач подав до стипендіальної комісії Університету заяву про призначення соціальної стипендії та копії документів, які підтверджують право на отримання пільг. Відповідачем на користь позивача було здійснено нарахування та виплату академічної стипендії, а також соціальної стипендії у розмірі, встановленому у пунктах 3 пункту 34 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення», якою затверджено Порядок призначення і виплати стипендій.
Позивач отримав незадовільну оцінку з предмета «Основи фізичної географії», однак згодом академічна заборгованість була ліквідована. Середній бал успішності за результатами семестрового контролю за 1 семестр склав 3, 1 балів за п`ятибальною шкалою оцінювання, за 2 семестр — 3, 2 балів, за 3 семестр — 3, 2 бали. Позивач зазначав, що за результатами семестрового контролю втратив право на призначення академічної стипендії, однак у зв`язку з втратою права на отримання академічної стипендії відповідач з лютого 2015 року зобов`язаний виплачувати позивачу соціальну стипендію у розмірі 109 відсотків мінімальної (звичайної) академічної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди вказували на те, що позивач не дотримався встановленої законодавством процедури отримання соціальної стипендії, а саме абзацу 2 пункту 18 Порядку та не звернувся у стипендіальну комісію із заявою та відповідними документами про призначення йому соціальної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи. Окрім цього, враховуючи те, що за результатами семестрового контролю з предмету «Основи фізичної географії» позивач отримав оцінку незадовільно, яка не може визнаватися балом успішності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для призначення соціальної стипендії позивачу у період з лютого до березня 2015 року.
Касаційний цивільний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача.
Суд вказав, що відповідно до пункту 29 Порядку студентам і курсантам вищого навчального закладу, зазначеним у підпунктах 2-6 пункту 6 цього Порядку, які за результатами семестрового контролю втратили право на призначення академічної стипендії, обов`язково призначається соціальна стипендія у розмірі 109 % мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації особам, зазначеним у підпунктах 3 і 4, які за результатами семестрового контролю мають середній бал успішності нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання.
ВС зазначив, що відповідно до наведеного Порядку можна дійти висновку, що для виникнення обов`язкового права на соціальну стипендію необхідно, щоб студент втратив право на академічну стипендію, а також щоб його середній бал успішності був нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання. Тобто, у будь-якому випадку, студент має бути успішним і саме це є головним критерієм отримання права на призначення соціальної стипендії.
ВС визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що для призначення соціальної стипендії необхідна єдина умова — втрата права на академічну стипендію. Розуміння пункту 29 Порядку, за яким студент має безумовне право на отримання соціальної стипендії без урахування критерію успішності, створювало би ситуацію, за якою студент отримує негативні оцінки, не з`являється на іспити та заліки та отримує стипендію, що суперечить заохочувальному та стимулюючому її характеру (постанова від 18.11.2019 у справі № 461/2444/16-ц).
Далее
