Адміністративний позов позивача щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити пенсію за віком відповідно до пункту 6 статті 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 03 лютого 2015 року, постановою суду було задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності у позивача права на зарахування стажу роботи у період з 09 лютого 1998 року по 31 серпня 1999 року до стажу, який дає право на пільгове призначення пенсії.
У касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що у трудовій книжці позивача містяться неточності в частині назви підприємства, на яке позивача прийнято на роботу та з якого його звільнено. У зв`язку із чим вважає, що, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Відмова у призначенні пенсії за віком вмотивована тим, що позивачем не надані документи, які підтверджують необхідний стаж 20 років згідно з пунктом 7-2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Позиція Верховного Суду
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку).
Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 10 листопада 2006 року №18-1 (далі — Порядок №18-1).
Як вірно встановлено судами, позивачем надано лист, який підтверджує розміщення на території Надимського району Надимського філіалу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпуть». За даними Єдиного державного реєстру платників податку, ТОВ «Стройпуть» знято з податкового обліку у зв`язку з ліквідацією за рішенням суду. Згідно з положенням про Надимську філію Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпуть», філія не є юридичною особою, діє від імені товариства.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку про те, що як на момент прийняття на роботу, так і на момент звільнення позивача ТОВ «Стройпуть» було зареєстровано як юридичну особу, а Надимська філія ТОВ «Стройпуть» мала право виступати від імені товариства.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду обмежувати реалізацію конституційного права особи на соціальний захист.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, як встановлено судами, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити пільговий стаж позивача.
З рішенням по справі №638/18467/15-а можна ознайомитись за посиланням.
Далее
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову про виселення відповідачів із предмета іпотеки — квартири. Рішення судів мотивовані тим, що відповідна квартира була не в повному обсязі придбана за рахунок кредитних коштів, а належала відповідачеві у розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло, передає офіційний сайт ВС.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду відхилив касаційну скаргу банку, погодившись з висновками судів, зазначивши таке.
Позичальник за кредитні кошти придбав лише частку у праві спільної часткової власності на квартиру (3/4), при цьому інша частка (1/4) у праві спільної часткової власності належала іпотекодавцю з 2002 року. Отже, відсутні підстави для виселення позивачів із предмета іпотеки без надання їм іншого житлового приміщення.
Аналіз глави 26 ЦК України дає змогу зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі та не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об’єктом цивільних прав.
Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР з урахуванням змісту статті 379, Глави 26 ЦК України свідчить про те, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об’єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.
Далее
Фабула судового акту: Досить цікаве та корисне рішення у якому висвітлено проблематику поновлення строків на апеляційне оскарження судових рішень, винесених в окремих справах, які мають відповідно до закону встановлено спеціальні строки.
У даній справі інспектором патрульної поліції подано апеляційну скаргу на рішення місцевого суду, постановленого в порядку ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, яким його постанову визнано протиправною та скасовано.
Проте, судом апеляційної інстанції зазначену апеляційну скаргу залишив без руху з підстав, визначених ч. 3 ст. 298 КАС України, а саме у зв’язку із тим, що вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.
На виконання такого рішення суду відповідачем (інспектором УПП) подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку вмотивовано тим, що апелянт послався на неотримання копії оскаржуваного судового рішення на відсутність примірника указаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Натомість апеляційний суд такі доводи до уваги не взяв та відмовив у відкритті провадження.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідач оскаржив його в касаційному порядку.
Аналізуючи обставини справи та норми адміністративного судочинства, що їх унормовують КАС погодився із доводами працівника поліції та зазначив таке.
Так апеляційний адміністративний суд визнаючи неповажними причини пропуску Інспектором строку на апеляційне оскарження й відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що норми статті 295 КАС України про право учасника справи на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження не можуть бути застосовані у цій категорії справ.
Проте, норми статті 286 КАС України є спеціальними та такими, що визначають особливості провадження у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності
Водночас частина четверта статті 286 КАС України встановлює спеціальні строки на апеляційне оскарження і порядок обчислення цього строку.
В свою чергу аналіз статті 286 КАС України дає підстави для висновку про те, що нею, на відміну від частини п’ятої статті 270 КАС України, не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС України.
Отже, причини пропуску строку на апеляційне оскарження у справах цієї категорії підлягають оцінці на предмет їх поважності в загальному порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства, із урахуванням визначених частиною четвертою статті 286 КАС України особливостей, і суд апеляційної інстанції не обмежений у повноваженні щодо поновлення цього строку за наявності відповідних підстав.
При цьому аналогічний підхід слід застосовувати до спорів, що передбачені статтями 287-289 КАС України, які визначають тотожні з установленими частиною четвертою статті 286 КАС України строки на апеляційне оскарження та порядок їх обчислення, і так само не містять обмежень щодо повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС.
Інше тлумачення зазначених норм процесуального права нівелює доцільність застосування частини третьої статті 298 КАС України із метою належної оцінки причин пропуску строку на апеляційне оскарження у відповідних категоріях справ, а також створює передумови для безпідставного обмеження права особи на апеляційне оскарження, що є неприпустимим.
В Украине хотят создать единую интероперабельную систему публичных электронных реестров.
Соответствующий законопроект № 2110 «О публичных электронных реестрах» н.д. М. Крячко, Р. Сохи, О. Федиенко, Е. Чернева зарегистрирован в Парламенте 10 сентября. 2 октября он был включен в повестку дня второй сессии ВР девятого созыва.
Законопроект является рамочным и на основе единого терминологического аппарата определяет систему публичных электронных реестров, законодательные требования к ним.
Согласно проекту систему публичных электронных реестров будут составлять:
базовые государственные реестры (Единый государственный демографический реестр, Единый государственный реестр юридических лиц, физических лиц — предпринимателей и общественных формирований, Государственный земельный кадастр);
другие государственные реестры;
коммунальные реестры;
определенные законом реестры саморегулируемых организаций;
Реестр реестров.
Реестр публичных электронных реестров (Реестр реестров) — государственная информационно-коммуникационная система, предназначенная для регистрации и учета реестров, государственных и других обязательных для использования классификаторов, а также информационных систем, обеспечивающих их функционирование и использующих информацию из них.
Объектами публичных электронных реестров определены:
физические лица и их объединения, юридические лица;
земли и земельные участки с расположенными на них объектами недвижимого имущества;
отдельные специальные статусы физических лиц и их объединений, юридических лиц;
сертификаты, лицензии, декларации, уведомления, разрешения, другие документы разрешительного характера;
природные ресурсы;
правовые режимы использования и застройки территорий и отдельных объектов;
движимое имущество, которое в соответствии с законом является объектом государственного учета;
имущественные и неимущественные права, их ограничения и обременения;
нормативно-правовые акты, нормативные акты и документы технического характера, судебные решения, исполнительные документы, доверенности;
другие, определенные в законопроекте и законами, на основании которых созданы соответствующие реестры, объекты.
Техническое взаимодействие реестров предусматривает их техническую и технологическую способность к обмену данными в режиме «электронный запрос — электронный ответ», взаимному поиску и просмотру имеющихся данных, формирование совместных массивов данных, документов и форм, автоматическому протоколированию всех шагов и операций указанного взаимодействия с помощью Системы электронного взаимодействия.
Плата за услуги реестров, полностью или частично составляющих процедуру предоставления админуслуг, взимается в виде административного сбора.
В таких случаях законами, по которым созданы реестры, устанавливаются:
случаи взимания административного сбора за предоставление услуг реестров и их безоплатного предоставления;
размеры административного сбора за предоставление услуг реестров, которые могут дифференцироваться в зависимости от способа и сроков предоставления таких услуг;
случаи освобождения от уплаты административного сбора;
случаи возврата административного сбора.
Далее
