??Постанова ВП ВС від 15.10.2019 № 903/129/18 (12-72гс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85174593
⚡Ключові тези:
✔️1.1. У лютому 2018 року заступник прокурора Волинської області звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області до фізичної особи — підприємця Дармовиса С. А. , у якому просив зобов`язати відповідача повернути Городищенській сільській раді Луцького району Волинської області земельну ділянку водного фонду площею 10,4374 га з кадастровим номером 0722881700:01:001:1315, розташовану на території Городищенської сільської ради, за актом приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання.
✔️1.2. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору оренди водних об`єктів та земель водного фонду від 17 листопада 2005 року, зареєстрованого 21 лютого 2006 року Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельних ресурсах за № 040607600011 (далі — договір оренди), щодо повернення земельної ділянки водного фонду у зв`язку з припиненням дії договору.
✔️6.37. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).
✔️6.38. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
✔️✔️6.40. При цьому, хоч договір оренди й не було поновлено на новий строк на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», у зв`язку з чим він припинив свою дію 21 лютого 2016 року, але Городищенська сільська рада Луцького району Волинської області неналежно виконувала свої повноваження щодо вжиття заходів з повернення земельної ділянки, переданої за договором оренди, а фізична особа — підприємець Дармовис С. А. продовжував використання указаної ділянки без відповідних правових підстав.
✔️6.41. Отже, у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку — місцевої громади) й орендаря, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
✔️✔️6.43. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян — членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Адміністративний позов позивача щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити пенсію за віком відповідно до пункту 6 статті 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 03 лютого 2015 року, постановою суду було задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності у позивача права на зарахування стажу роботи у період з 09 лютого 1998 року по 31 серпня 1999 року до стажу, який дає право на пільгове призначення пенсії.
У касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що у трудовій книжці позивача містяться неточності в частині назви підприємства, на яке позивача прийнято на роботу та з якого його звільнено. У зв`язку із чим вважає, що, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Відмова у призначенні пенсії за віком вмотивована тим, що позивачем не надані документи, які підтверджують необхідний стаж 20 років згідно з пунктом 7-2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Позиція Верховного Суду
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку).
Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 10 листопада 2006 року №18-1 (далі — Порядок №18-1).
Як вірно встановлено судами, позивачем надано лист, який підтверджує розміщення на території Надимського району Надимського філіалу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпуть». За даними Єдиного державного реєстру платників податку, ТОВ «Стройпуть» знято з податкового обліку у зв`язку з ліквідацією за рішенням суду. Згідно з положенням про Надимську філію Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпуть», філія не є юридичною особою, діє від імені товариства.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку про те, що як на момент прийняття на роботу, так і на момент звільнення позивача ТОВ «Стройпуть» було зареєстровано як юридичну особу, а Надимська філія ТОВ «Стройпуть» мала право виступати від імені товариства.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду обмежувати реалізацію конституційного права особи на соціальний захист.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, як встановлено судами, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити пільговий стаж позивача.
З рішенням по справі №638/18467/15-а можна ознайомитись за посиланням.
Далее
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову про виселення відповідачів із предмета іпотеки — квартири. Рішення судів мотивовані тим, що відповідна квартира була не в повному обсязі придбана за рахунок кредитних коштів, а належала відповідачеві у розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло, передає офіційний сайт ВС.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду відхилив касаційну скаргу банку, погодившись з висновками судів, зазначивши таке.
Позичальник за кредитні кошти придбав лише частку у праві спільної часткової власності на квартиру (3/4), при цьому інша частка (1/4) у праві спільної часткової власності належала іпотекодавцю з 2002 року. Отже, відсутні підстави для виселення позивачів із предмета іпотеки без надання їм іншого житлового приміщення.
Аналіз глави 26 ЦК України дає змогу зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі та не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об’єктом цивільних прав.
Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР з урахуванням змісту статті 379, Глави 26 ЦК України свідчить про те, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об’єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.
Далее
Фабула судового акту: Досить цікаве та корисне рішення у якому висвітлено проблематику поновлення строків на апеляційне оскарження судових рішень, винесених в окремих справах, які мають відповідно до закону встановлено спеціальні строки.
У даній справі інспектором патрульної поліції подано апеляційну скаргу на рішення місцевого суду, постановленого в порядку ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, яким його постанову визнано протиправною та скасовано.
Проте, судом апеляційної інстанції зазначену апеляційну скаргу залишив без руху з підстав, визначених ч. 3 ст. 298 КАС України, а саме у зв’язку із тим, що вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.
На виконання такого рішення суду відповідачем (інспектором УПП) подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку вмотивовано тим, що апелянт послався на неотримання копії оскаржуваного судового рішення на відсутність примірника указаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Натомість апеляційний суд такі доводи до уваги не взяв та відмовив у відкритті провадження.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідач оскаржив його в касаційному порядку.
Аналізуючи обставини справи та норми адміністративного судочинства, що їх унормовують КАС погодився із доводами працівника поліції та зазначив таке.
Так апеляційний адміністративний суд визнаючи неповажними причини пропуску Інспектором строку на апеляційне оскарження й відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що норми статті 295 КАС України про право учасника справи на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження не можуть бути застосовані у цій категорії справ.
Проте, норми статті 286 КАС України є спеціальними та такими, що визначають особливості провадження у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності
Водночас частина четверта статті 286 КАС України встановлює спеціальні строки на апеляційне оскарження і порядок обчислення цього строку.
В свою чергу аналіз статті 286 КАС України дає підстави для висновку про те, що нею, на відміну від частини п’ятої статті 270 КАС України, не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС України.
Отже, причини пропуску строку на апеляційне оскарження у справах цієї категорії підлягають оцінці на предмет їх поважності в загальному порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства, із урахуванням визначених частиною четвертою статті 286 КАС України особливостей, і суд апеляційної інстанції не обмежений у повноваженні щодо поновлення цього строку за наявності відповідних підстав.
При цьому аналогічний підхід слід застосовувати до спорів, що передбачені статтями 287-289 КАС України, які визначають тотожні з установленими частиною четвертою статті 286 КАС України строки на апеляційне оскарження та порядок їх обчислення, і так само не містять обмежень щодо повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС.
Інше тлумачення зазначених норм процесуального права нівелює доцільність застосування частини третьої статті 298 КАС України із метою належної оцінки причин пропуску строку на апеляційне оскарження у відповідних категоріях справ, а також створює передумови для безпідставного обмеження права особи на апеляційне оскарження, що є неприпустимим.
