Юридическая Компания

Пункти кредитного договору які передбачають нарахування та сплату винагороди за послуги, що супроводжують кредит, є нікчемними: КЦС ВС

Опубликовано 27 Авг 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

🔥Постанова КЦС ВС від 19.08.2020 № 641/11984/15-ц (61-37843св18):
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Дундар І. О.
✅ Пункти кредитного договору які передбачають нарахування та сплату винагороди за послуги, що супроводжують кредит, є нікчемними
⚡Ключові тези:
✔У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом, в якому просила визнати недійсними укладені між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі — ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 кредитний договір № HAA0GK15670075 від 28 серпня 2007 року та договір іпотеки від 28 серпня 2007 року.
Позов мотивований тим, що 28 серпня 2007 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого їй було надано кредитні кошти готівкою через касу банку в розмірі 24314,38 доларів США у вигляді поновлювальної кредитної лінії на придбання нерухомого майна строком на 20 років зі сплатою страхових платежів у визначеному розмірі, відсотків за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту. Кредитний договір також передбачав, що кредит видається в іноземній валюті — доларах США і розрахунки між сторонами мають здійснюватися в тій же валюті. 28 серпня 2007 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, умовами якого передбачалось передача в іпотеку нерухомого майна, належного позичальнику — квартири АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що порядок погашення кредиту як істотна умова договору не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій, як це визначено Законом України «Про банки та банківську діяльність». При цьому, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку. Однак в тексті оскаржуваного кредитного договору визначено, що повернення суми кредиту та супутніх платежів позичальник зобов`язаний проводити шляхом перерахування на вказаний рахунок, за яким згідно Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами здійснюються операції з приймання готівки в національній валюті від фізичних та юридичних осіб та готівки в іноземній валюті від фізичних осіб для здійснення переказу без відкриття рахунку та виплати переказу отримувачу готівкою.
Позивач вказує, що умови кредитного договору, укладеного між нею та банком, суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банків, Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль», тобто зміст правочину суперечить нормам діючого законодавства та відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
Позивач зазначає, що недійсність пункту щодо погашення кредиту за кредитним договором тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів погашення кредиту кредитний договір не можливо виконувати. Перед підписанням договору кредитор не повідомив позичальника належним чином про особу кредитодавця, щодо права останнього на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних у договорі. А у зв`язку із недійсністю кредитного договору, недійсним також є і договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення. До того ж, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2018 року, у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в укладеному між сторонами у письмовій формі договору, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. При укладенні договору позичальник був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та проти підписання, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного позивачем суду не надано. Позивачем не надано належні та допустимі докази для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що 28 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAA0GK15670075, за умовами якого зобов`язується надати позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі через касу банку на строк з 28 серпня 2007 року по 27 серпня 2027 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в розмірі 24314,38 доларів США на придбання нерухомості в сумі 20000,00 доларів США, а також сплату страхових платежів в сумі 4314,38 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у випадку та в порядку, передбачених умовами договору.
Для виконання умов даного договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам (пункт 7. 2 договору).
Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку.
Пунктом 7.3 кредитного договору визначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає договір іпотеки від 28 серпня 2007 року, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки, надані банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором.
Предметом договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», посвідченого 28 серпня 2007 року є надання іпотекодавцем ОСОБА_1 в іпотеку нерухомого майна — однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що «із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти — фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству».
✔Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування.
Отже , доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту — це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».
✔Умовами кредитного договору (пункт 6.2) передбачено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку якщо кредит надається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
✔Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплата винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
✔Таким чином, зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.
✔Суди на зазначені обставини уваги не звернули, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилились щодо мотивів такої відмови про визнання недійсними пунктів 6.2 та 7.1 кредитного договору в частині нарахування та сплати винагороди за надання фінансового інструменту.