Специфіка надання особі психіатричної допомоги

Законом України «Про психіатричну допомогу» закладено одне з особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи — право на медичну допомогу. Надання фізич­ній особі такого виду медичної допомоги як психіатрична допомога здійснюється не тільки з дотриманням закону, а й інших актів цивільного і медичного законо­давства.

Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає в тому, що захворювання, пов’язані із психічними розладами, можуть виключати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Тому лікування таких захворювань, звичайно, коли воно мотиво­ване і необхідне, є турботою про особу. Але в окремих випадках ця «тур­бота» може мати неправомірний характер, порушувати вимоги законо­давства, посягати на суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси особи, якій надається психіатрична допомога.

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника.

Загальновідомо, що після поміщення людини до психоневрологічного відділення, кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством, тобто до кожної такої людини діє презумпція невинності.  Але презумпція є особливим різновидом юридичних фактів — фактів, які можуть бути спростовано. До настання такого спростування вказана презумпція діє, оскільки вона передбачена Законом, і не потребує встановлення судом.  

Практика ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 2012 року у справі «М. проти України зауважує, що особу не можна позбавити волі на підставі психічного розладу, якщо не дотримано три мінімальні умови:

1) психічний розлад особи має підтвердити надійна об`єктивна медична експертиза;

2) психічний розлад має бути такого ступеню, який вимагає обов`язкової госпіталізації;

3) обґрунтованість тривалої госпіталізації залежить від стійкості такого розладу.

Цікавим моментом є те, що діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних із станом її психічного здоров`я. Також слід відмітити, що суду необхідно встановити чи є лікар-психіатр, який звертається з відповідною заявою до суду, представником лікувального закладу, тобто уповноваженою особою, оскільки закон передбачає звернення саме представником закладу. 

Тож у випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, заклад з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.

Суд розглядає такі справи в порядку окремого провадження справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 341 ЦПК України заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу — протягом 24 годин; про психіатричний огляд — протягом трьох днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації — протягом десяти днів.

Справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов`язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, стосовно якої розглядаються питання, пов`язані з наданням психіатричної допомоги.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) — на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, — на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника психіатричний огляд неповнолітнього здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду. Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.

Так яким ж має бути рішення суду?

Розглянувши заяву залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або ж про відмову в її задоволенні. Рішення про задоволення заяви є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку. Якщо ж рішення про відмову — це є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.

Найважливішим моментом є те, що відповідне рішення підлягає негайному виконанню та його оскарження не зупиняє обов’язкове його виконання.

Залишайтесь завжди здоровими!

Ваша «ЮК-Лєгал»!