ВС: аванс чи завдаток? в чому різниця, аналіз у постанові

Наводимо текс постанови Верховного суду, в якій розяснюється, коли можливо стягнути завдаток, а коли така передана сума є авансом.

Справа № 461/5297/16-ц

провадження № 61-22017св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до  ОСОБА_6 про стягнення суми авансу.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та ОСОБА_6 була досягнута домовленість з приводу придбання житлового будинку по АДРЕСА_1. На підтвердження дійсності свого наміру з придбання вказаного майна, він передав ОСОБА_6 трьома платежами по 5 000,00 дол. США кошти у загальному розмірі 15 000,00 дол. США, що підтверджується відповідними розписками від 23 липня 2016 року, від 27 липня 2016 року та від 28 липня 2016 року.

Перед укладенням договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 він запросив спеціаліста, який вказав на недоліки будинку, а також земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, усунення яких потребує значних капіталовкладень, тому він відмовився від укладення угоди з  ОСОБА_6 Останній відмовляється добровільно повернути отримані кошти у розмірі 15 000,00 дол. США, вказуючи на те, що ці кошти є завдатком.

На підставі вказаного, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_6 суму авансу у розмірі 372 756,14 грн, що є еквівалентом 15 000,00 дол. США.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму авансу у розмірі 372 756,14 грн та судовий збір у розмірі 4 003,17 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами за формою і змістом, встановленими цивільним законодавством, укладено не було, тому отримані відповідачем від позивача кошти за своєю правовою природою є авансом, отже підлягають поверненню.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише у випадку наявності зобов’язання, яке б мало випливати із договору, укладеного між сторонами, а оскільки такого договору між сторонами укладено не було, то передані позивачем відповідачеві кошти у розмірі 15 000,00 дол. США є авансом.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не встановили усіх передумов передачі грошових коштів, не з’ясували домовленостей, які досягнуті сторонами, не визначили правову природу переданих коштів. Судом безпідставно не зупинено провадження у справі до розгляду справи за його позовом до ОСОБА_4 про визнання договору завдатку укладеним. Також судами безпідставно застосовано правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12, оскільки цю прийнято у справі з іншими фактичними обставинами. Крім того, місцевим судом безпідставно не залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, його дружину, оскільки отримані кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, який би за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, дійшли обґрунтованого висновку, що передані          ОСОБА_4 ОСОБА_6 кошти у розмірі 15 000,00 дол. США є авансом, тому підлягають поверненню.

З урахуванням вказаного, доводи касаційної скарги про відсутність підстав для повернення грошових коштів є безпідставними.

Вказаний висновок судів узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12.

Зазначені постанови Верховного Суду України містять висновок про правильне застосування норм права, зокрема статей 546, 570 ЦК України, який на виконання вимог статті 360-7 ЦПК України 2004 року був врахований судами при розгляді цієї справи. Отже доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суд повинен був зупинити провадження у цій справі до розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору завдатку укладеним є необґрунтованими, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. Крім того, провадження у справі за позовом ОСОБА_6 відкрито пізніше, ніж провадження у цій справі. При цьому відповідач під час розгляду справи, скориставшись своїми процесуальними правами, подав свої заперечення проти позову, які були належним чином оцінені судом.

Також суд обґрунтовано відмовив у задоволення клопотання відповідача про залучення третьої особи (а. с. 78), оскільки воно було заявлено під час судових дебатів, а згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, судом вирішується під час проведення попереднього судового засідання. Крім того, незалучення дружини відповідача до участі у справі в якості третьої особи не вплинуло на правильність вирішення справи, оскільки зобов’язання з приводу повернення суми авансу, отриманого згідно з розписками від 23 липня 2016 року, від 27 липня 2016 року та від 28 липня 2016 року, виникло саме у ОСОБА_6

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.