ПОСТАНОВА 12 червня 2019 року справа № 910/11503/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Згідно із статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору.
Водночас предметом вимог первісного позову у даній справі є спонукання Фірми укласти додаткову угоду до Інвестиційного договору в редакції Університету, і прямий законодавчо встановлений обов`язок Фірми укласти таку додаткову угоду відсутній. Відтак її укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18478/17, а також у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17.
