ВС/КАС:Подана в третє апеляційна скарга органами ДФС є свідченням того, що відповідач намагався вчинити усі залежні від нього процесуальні дії (ВС/КАС від 31.01.2019р. у справі № 808/2489/17).

Фабула судового акта: Орган ДФС тричі подавав апеляційну скаргу в період з 26.12.2017 по 17.04.2018 рр., і КАС/ВС вважає в діях податкового органу вбачається сумлінне добросовісне ставлення до наявних у нього прав і обов’язків, встановлених законом або судом та вчинено усі можливі та залежні від нього дії для вчасного подання апеляційної скарги.

Зазначене дає підстави вважати, що втретє апеляційна скарга подана відповідачем у максимально короткий строк з моменту повернення попередньо поданої апеляційної скарги з незалежних від його волі причин та є свідченням того, що відповідач намагався вчинити усі залежні від нього процесуальні дії у розумний строк для реалізації свого права на апеляційне оскарження.

Проте, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу поданою втретє залишено без руху у зв’язку із визнанням неповажними причин пропуску строку на апеляційне оскарження, викладених у клопотанні про поновлення такого строку та запропоновано відповідачу протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали надати заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, в якій вказати інші поважні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

У встановлений судом строк відповідачем було подано клопотання про поновлення пропущеного строку, у якому були наведені аналогічні обставини, якими було обґрунтовано попереднє клопотання про поновлення процесуального строку.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.