Опубликовано director 23 Июл 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Цивільним кодексом України, зокрема ст. 369 чітко встановлено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом та у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
В Сімейному кодексі України містяться аналогічні положення, проте вони стосуються саме розпорядження майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
Зокрема, у ст. 63 Сімейного кодексу України зазначено про те, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також, у ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Тобто, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Законодавством України передбачено право дружина, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового*.
Тобто, якщо дружина уклала договір купівлі продажу квартири без згоди чоловіка на таке відчуження, чоловік має право звернутись до суду із позовними вимогами про визнання оспорюваного договору недійсним.
*Дрібний побутовий правочин – це правочин, який задовольняє побутові потреби, особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночних характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості (постанова Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі №205/1255/17).
Ознаки дрібного побутового правочину (тільки в сукупності!):
Відсутність хоча б однієї з вказаних ознак не робить правочин дрібним побутовим.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і/або державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Крім того, саме нотаріус при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім’я одного з подружжя, зобов’язаний вимагати письмову згоду іншого з подружжя. Більше того, в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначено, що справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Відсутність згоди одного із співвласників — подружжя — на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання недійсним правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном. Такого висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215412) та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №202/4078/15-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/88460806)
Тобто презюмується, що згода одного із подружжя на укладення правочину іншим із подружжя має бути викладена окремо у письмовій формі, у визначених законом випадках – нотаріально посвідчена, із зазначенням конкретних дій. Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №308/2205/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79988687).
21 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №372/504/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78215412) сформувала правовий висновок щодо визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку із відсутністю згоди другого із подружжя на передачу спільного майна в іпотеку.
Верховний Суд дійшов висновку, що договір іпотеки укладений без нотаріально посвідченої згоди особи (другого із подружжя), яка є співвласником предмета іпотеки в силу вимог статті 60 СК України відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
З даною правовою позицією погоджується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 26.02.2020 у справі №635/2208/16-ц , від 26.02.2020 у справі №638/3536/16-ц, від 19.02.2020 у справі №404/3906/15, від 12.02.2020 у справі №341/680/13-ц.
Отже, коротко про згоду другого з подружжя на відчуження спільного майна подружжя укладення одним із подружжя договорів:
В будь-якому випадку, задля мінімізації ризику визнання того чи іншого договору недійсним, варто отримувати згоду на відчуження спільного майна подружжя в іншого з подружжя. Це займе не так багато часу і коштів (у разі нотаріального посвідчення), скільки може зайняти у разі її відсутності. Також, у кожному індивідуальному випадку при відчуженні спільного майна подружжя або вчинення інших правочинів одним із подружжя необхідно оцінювати всі ризики для того, щоб в майбутньому такий правочин не було визнано недійсним.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав — формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від судової практики. Оскільки судова практика змінюється щодня, варто вберегти себе від небажаних судових процесів.
За матеріалами Протокол
