Зняття арешту, як усунення перешкод у користуванні, — висновок ВС

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/16236/18.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «І» звернулося з позовом до Акціонерного товариства «С» про:

— зобов’язання АТ «С» усунути перешкоди у користуванні майном ТОВ «І», яке належить йому на праві власності;

— зобов’язання АТ «С» надати вільний доступ та не перешкоджати ТОВ «І» вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому на праві власності майном.

Свої вимоги ТОВ обґрунтувало тим, що АТ обмежує доступ до рухомого майна, яке належить позивачу. ТОВ позбавлено можливості використовувати належне йому майно за призначенням, користуватися або розпоряджатися цим майном. Оскільки позивач не має доступу до належного йому майна, йому невідомо, яким чином забезпечується збереження цього майна, чи не вчиняються дії, спрямовані на його пошкодження або приведення до стану непридатності. Відповідач, обмежуючи доступ позивача до належного йому майна, грубо порушує права позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, відмовлено повністю у задоволенні позову.

Місцевий та апеляційний господарські суди відмовили в задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права.

Висновок Верховного Суду

За твердженням позивача, належне йому майно знаходиться в будівлях і спорудах, на які накладено арешт державним виконавцем в межах виконавчого провадження, відкритого щодо примусового виконання ухвали Господарського суду Київської області про арешт всього рухомого і нерухомого майна ТОВ «І».

ВС зазначив, що згідно з частинами першою – третьою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржувані сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 зазначеного закону).

ВС наголосив, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

За таких обставин особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважать, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що положення Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальними нормами, які застосовуються у спірних правовідносинах, а відтак обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права позивача, тобто не є ефективним.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. По суті, позовні вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном є як додатковий спосіб захисту прав власника майна на здійснення ним користування та розпорядження майном. Негаторний позов пред’являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

Разом з тим з урахуванням предмета і підстав позову, а також з огляду на докази, надані позивачем у цій справі, питання приналежності майна, щодо якого позивач звернувся за захистом прав, судами не встановлювалось та не було заявлено скаржником.

За таких обставин колегія суддів зазначила, що вимога позивача усунути перешкоди у користуванні майном, яке належить йому на праві власності, може переслідувати мету встановлення певних фактів щодо визнання права власності на спірне майно ТОВ «І», що не віднесено до компетенції господарських судів у цілому та Касаційного господарського суду зокрема.