Анулювання ліцензії не звільняє страхову компанію від зобов’язань перед клієнтом: висновок КЦС ВС

Обставини справи 761/22989/15-ц

Товариство з додатковою відповідальністю звернулось до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Land Rover Rang Rover та автомобіля Mazda під керуванням відповідача, внаслідок чого відбулось зіткнення автомобілів.

Постраждалим участником ДТП було укладено з позивачем договір добровільного страхування наземного транспорту. З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивачем замовлено проведення незалежної експертизи.

Позиції судів перших інстанцій

Компенсація за автомобіль Land Rover Rang Rover була виплачена, а враховуючи те, що відповідач відмовився у добровільному порядку відшкодувати матеріальну шкоду у порядку регресу, рішенням районного суду м. Києва позов задоволено та стягнуто з відповідача 75 тис. грн.

Ухвалою Апеляційного суду апеляційну скаргу відповідача відхилено.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди позивачка не мала чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Проте вона вважає такі висновки помилковими, оскільки чинне законодавство України встановлює виключні підстави визнання недійсними правочинів, які передбачені статтями 215, 203 ЦК України. Також зазначає, що положеннями частини другої статті 998 ЦК України передбачено, що наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом, проте позивачем не заявлялись позовні вимоги щодо визнання її полісу недійсним. Таким чином, посилання судів першої та апеляційної інстанцій на недійсність полісу є прямим порушенням статті 11 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновок Верховного Суду

Верховний суд зазначив, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки станом на момент дорожньо-транспортної пригоди поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів був недійсним, з останньої підлягає стягненню в порядку регресу відшкодована страхувальнику автомобіля Land Rover Rang Rover завдана нею матеріальна шкода.

Проте з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідачем було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, постановлено анулювати ліцензію страхувальника на провадження страхової діяльності у формі обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На час укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів компанія мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки її ще не було позбавлено ліцензії на провадження страхової діяльності.  

Таким чином, на момент дорожньо-транспортної пригоди підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання вказаного договору страхування недійсним не було.

Крім того, та обставина, що розпорядженням № 905 анульовано ліцензію на провадження страхової діяльності у формі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки відповідно до пункту 52.5 статті 52 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, членство якого в МТСБУ припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

З копії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що відповідач належним чином повідомила свого страховика про дорожньо-транспортну пригоду та виконала усі передбачені пунктом 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» приписи.  

Як вбачається з полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі, визначеному судами попередніх інстанцій, оскільки остання уклала договір страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком, який на момент дорожньо-транспортної пригоди визнано недійсним не було, а тому обсяг її відповідальності обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив касаційну скаргу задовольнити частково. Рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду було скасовано, а позов задоволено частково та стягнуто з відповідача 25 тис. грн.