Юридическая Компания

КЦС: саме по собі направлення з центру зайнятості не породжує обов`язковість прийняття працівника на роботу

Опубликовано 27 мая 2020 в Новости | Нет комментариев

Позивач зазначав, що відповідач необґрунтовано відмовив йому у прийнятті на роботу. Так, він отримав у міськрайонному центрі зайнятості направлення на працевлаштування на вакантне місце фельд`єгеря. Проте відповідач відмовив у наданні роботи, посилаючись на те, що на підприємстві відсутня вільна посада фельд`єгеря, оскільки дано згоду на укладення трудового договору з іншою особою.   

Позивач просив суд визнати незаконною відмову у прийнятті його на роботу, зобов`язати державне підприємство спеціального зв`язку укласти з ним трудовий договір на посаду фельд`єгеря, стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги. Суд виходив з того, що відповідач необґрунтовано відмовив у прийнятті позивача на роботу, чим порушив його право.

Суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку та відмовив у позові. Суд вказав, що для роботодавця обов`язковим є наведення письмового обґрунтування відмови у працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. Саме по собі направлення з центру зайнятості не породжувало обов`язковість прийняття позивача на посаду фельд`єгеря.

Касаційний цивільний суд погодився з висновками апеляційного суду.

ВС зазначив, що однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Суд роз’яснив, що стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах законодавства.

ВС зазначив, що відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

КЦС також дійшов висновку, що для роботодавця обов`язковим є наведення письмового обґрунтування відмови у працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. Саме по собі направлення з центру зайнятості не породжувало обов`язковість прийняття позивача на посаду фельд`єгеря.

А укладення трудового договору із позивачем потребує не тільки ініціативи, згоди та бажання самого працівника, але й згоди роботодавця із урахуванням його потреб та волі (постанова від 19.05.2020 у справі № 607/16424/18).